
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.09.21
16:23
Що ми шукаємо
У нетрях диких своєї свідомості?
Свічадо втомилось розказувати
І відчиняти двері потойбіч,
Темрява втомилась бути,
Небуття втомилось не бути.
Знайти хотілось п’ятьох великих магістрів
Таємного вчення порцелянових горняток,
У нетрях диких своєї свідомості?
Свічадо втомилось розказувати
І відчиняти двері потойбіч,
Темрява втомилась бути,
Небуття втомилось не бути.
Знайти хотілось п’ятьох великих магістрів
Таємного вчення порцелянових горняток,
2023.09.21
15:53
Обрій.
А на ньому суцільна чорнильна пітьма
опадає з небес нескінченим гнітючим потоком.
Крадькома.
Ницість ходить завжди крадькома.
Під саваном пітьми набирають свій яд її соки.
Поза обрієм кублиться щось, наче зріє й росте.
А на ньому суцільна чорнильна пітьма
опадає з небес нескінченим гнітючим потоком.
Крадькома.
Ницість ходить завжди крадькома.
Під саваном пітьми набирають свій яд її соки.
Поза обрієм кублиться щось, наче зріє й росте.
2023.09.21
12:05
Твої чаруючі обійми.
Щоночі сну її омана,
Жага, закута у видіннях,
Що обриваються так рано
Обудою, яка мов кара,
Буває часом недоречна.
Жадану відігнавши мару,
Щоночі сну її омана,
Жага, закута у видіннях,
Що обриваються так рано
Обудою, яка мов кара,
Буває часом недоречна.
Жадану відігнавши мару,
2023.09.21
09:53
Щоденників не вів.
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
2023.09.21
05:34
Стала дужою Світланка,
Бо куштує гарно манку, -
І почне хворіти Саша,
Як відмовиться від каші.
Сумуватиме родина,
Що нема здоров'я в сина, -
Тож бери слухняно ложку
І смачну смакуй потрошку.
Бо куштує гарно манку, -
І почне хворіти Саша,
Як відмовиться від каші.
Сумуватиме родина,
Що нема здоров'я в сина, -
Тож бери слухняно ложку
І смачну смакуй потрошку.
2023.09.20
17:23
Мовчи, писака, маєш Божий дар,
коли мовчиш – одне суцільне чудо.
У світі й так немало бід та чвар,
іще і ти всіх поливаєш брудом.
Навіщо нам російської карт-бланш?
Русня уміє тільки убивати,
пускає байстрюків своїх на фарш,
за правовірно-путінські
коли мовчиш – одне суцільне чудо.
У світі й так немало бід та чвар,
іще і ти всіх поливаєш брудом.
Навіщо нам російської карт-бланш?
Русня уміє тільки убивати,
пускає байстрюків своїх на фарш,
за правовірно-путінські
2023.09.20
15:39
І скільки б не тікав, вона наздоганяє.
І як тут утечеш, якщо вона – в тобі?
Випалює пусте. Без осуду картає.
Звертається щораз у пристрасній мольбі.
Щоб їй закрити рот, ти затуляєш душу.
Замотуєш її в непроникні шари.
Неначе мертву вже, остиглу до
І як тут утечеш, якщо вона – в тобі?
Випалює пусте. Без осуду картає.
Звертається щораз у пристрасній мольбі.
Щоб їй закрити рот, ти затуляєш душу.
Замотуєш її в непроникні шари.
Неначе мертву вже, остиглу до
2023.09.20
12:02
Здається, Ніколай Погорєлов (Соболь) саме від мене вперше почув такі слова, як: Стефан Турчак, Ігор Римарук, Академічний театр імені Франка, Іван Марчук тощо. Але він чомусь вважає це «русским миром». І це не дивно, адже його ерудиція на тому самому рівні
2023.09.20
10:38
Твої ґудзики нагадують юферси корабля,
Що, здається, невидимі ванти до мене тягнуть,
І сковують. Надимились груди, що наче вітрила, і я —
До тебе прагну.
Тону і тану в тобі, тону,
Углиб жагою в тобі зникаю,
І зірвані юферси корабля
Тріщать по пал
Що, здається, невидимі ванти до мене тягнуть,
І сковують. Надимились груди, що наче вітрила, і я —
До тебе прагну.
Тону і тану в тобі, тону,
Углиб жагою в тобі зникаю,
І зірвані юферси корабля
Тріщать по пал
2023.09.20
08:58
За віконцем дощ гугняво
Лебедіти розпочав,-
Мов немає більше справи
Осінь крім таких забав.
Сіє осінь, мов крізь сито,
Крапелиночки дрібні
І не хоче відпочити
Від цієї маятні.
Лебедіти розпочав,-
Мов немає більше справи
Осінь крім таких забав.
Сіє осінь, мов крізь сито,
Крапелиночки дрібні
І не хоче відпочити
Від цієї маятні.
2023.09.20
08:51
Росія ніде не закінчується, адже ніде і не починалась.
Що москва, що вся росія – одне суцільне Чертаново («чертовщина»).
Державна дума росії думає думу здихаючої курки.
Дума і дупа – різниця лишень в одну букву.
Хто пропагандона годує, той йог
2023.09.20
08:17
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2023.09.20
04:16
Напоїть дощ сосновий бір,
гриби потягнуться до хмар
і осені наперекір
горить на ясенях пожар,
палають красені дуби
й берізоньки, мов у вогні,
і де здіймаються горбки,
там губи* видяться мені,
гриби потягнуться до хмар
і осені наперекір
горить на ясенях пожар,
палають красені дуби
й берізоньки, мов у вогні,
і де здіймаються горбки,
там губи* видяться мені,
2023.09.20
04:16
Слова молитви линуть із душі.
Хіба важливо в голос чи про себе?
Зоря запалить горизонти неба…
У світі Божім стільки на межі.
А скільки в нім іще й за небокраєм?
Здогадуємось ми, але не знаєм.
Зовуть нас невідомі рубежі.
Ти не шукай суцвіття м’яти-р
Хіба важливо в голос чи про себе?
Зоря запалить горизонти неба…
У світі Божім стільки на межі.
А скільки в нім іще й за небокраєм?
Здогадуємось ми, але не знаєм.
Зовуть нас невідомі рубежі.
Ти не шукай суцвіття м’яти-р
2023.09.19
22:06
На сцене Национального академического драматического
театра им. Ивана Франко в Киеве многие годы с неизменным
успехом идёт спектакль «Швейк» по знаменитому роману
Ярослава Гашека.
Немой реквизит
трансформируе
театра им. Ивана Франко в Киеве многие годы с неизменным
успехом идёт спектакль «Швейк» по знаменитому роману
Ярослава Гашека.
Немой реквизит
трансформируе
2023.09.19
12:35
В кімнаті, де хіба що бракує фрески з кімнат Геркуланума,
І ваза скляна, мов цілунками сповнене серце твоє,
Водою втамовує спрагу пелюсток розгорнутих орхідей,
А хвилі у зборах завіски неначе волосся
Спадає в кімнаті великим потопом нічним.
26.06.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І ваза скляна, мов цілунками сповнене серце твоє,
Водою втамовує спрагу пелюсток розгорнутих орхідей,
А хвилі у зборах завіски неначе волосся
Спадає в кімнаті великим потопом нічним.
26.06.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2016.02.13
2016.01.31
2015.02.22
2014.03.11
2013.03.22
2013.02.17
2009.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олена Пашук (1982) /
Огляди критики та аналітики
Що робити? Плагіат.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Що робити? Плагіат.
Люди добрі, що ж то робиться? Крадуть не те, щоб образи, а дослівно цілі строфи. Нещодавно до моїх рук потрапила збірка трьох авторок „Тройзілля”, видана 2009-го року у Кіровограді. І яке ж було моє здивування, коли в однієї із „поетес” Надійки Гармазій із 25-ти представлених віршів у кількох поезіях я натрапила на відвертий плагіат. Щоб не бути пустослівною наведу для взірця свої поезії і Надійки Гармазій.
Олена Пашук
А весна переношена за середину березня
А весна іще досі страждає нічним енурезом.
Я шукаю з поміж відлиги свою краплю берега.
Я метелик, що хоче злетіти з тичинки леза.
Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці,
Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими
Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця
І на бас обертатись щодня певно досить вже.
Нам до ліжка приносять цей день
з легким присмаком кави,
І коти ненастроєні скрипки тягнуть із вирію.
Нам не треба в музей, нас потрібно чіпати руками,
Дайте хоч навесні відчути себе неповією.
збірка „...і німі оплески” 2004р.
Надія Гармазій
Треба, щоб кожній троянді
подарували жінку
Бажано, разом з ліжком,
До якого щоранку приносять каву
І день із закоханим присмаком....
Треба відкрити музеї,
Де збережуть її запах,
Де збережуть її вільність...
2009р. С.77
----------------------------------------------
Олена Пашук
в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки
цікаво з правою чи лівою півкулею
йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів
йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм
йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі
між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
У своєму ковпаку
Ти так схожий
На того, хто рахує зірки.
Але ж ти – перехожий,
Але ж я – лиш пів суті.
Я – пів жінки, пів всесвіту,
Бо в астронома завжди
Одне око примружене.
І тобі – лише твоє небо.
А я не знаю, яке око нафарбувати
І так – роки...світові.
Бо пів мене – твоя суть.
Бо пів мене – ти бачиш одним оком.
Але ж, пів мене – це тільки одна друга жінки.
2009 С.79
-----------------------------------------------
Олена Пашук
черниця
монастир на мишей залишивши
у сукні весільній подалася в небо
аби звідти шукати ті пальці
на які обручка налізе
бо по пальцях
як по зрубу дерева
можна сказати
скільки тобі років
і скільки тебе під шкірою
пальці піаніста
можуть із пляшки дістати змія
або висушити на собі
зо два десятки горобців
пальці хірурга
можуть перетасувати
смужки на тілі бджоли
а тобі чернице
потрібні пальці
з-під нігтів яких
можна золото добувати
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
По твоїх пальцях,
Як по зрубу дерева,
Видно,
Скільки тобі років,
Але, чи треба це,
Коли твої пальці
Наосліп тасують смужки
Бджолиного тіла,
Ніколи не помиляючись
У їх безглуздій послідовності
2009 С.84
----------------------------------------------
Олена Пашук
ця черепаха везла час
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків із мокрого шовку
сліпі птахи
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком
черепаха
що світ на собі
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця
посеред будинку
братики зацвіли
2005
***
Надія Гармазій
Є вікна,
У які нічого не можна побачити,
Крім будинку навпроти.
Усі, хто дивляться крізь скло – приречені,
Бо ждуть НІКОГО...
У них забагато часу,
Щоб ждати,
І замало, аби діждатися.
А черепаха завжди привозить його, час,
Тільки невчасно,
Запізно.
Прострочений,
Не придатний до вжитку тими,
Хто дивиться
У вікна
З кімнати
Будинку
Для престарілих...
2009 С.78
Особливо насмішила стаття „Іще не всі слова були чиїмись…» Галини Богомаз на сайті факультету філології та журналістики КДПУ. Цитую :„Не залишила байдужими слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» - пише Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
Не вважаю себе великим поетом, але стосовно Надійки Гармазій виходить, що усі слова були уже чиїмись.
Олена Пашук
А весна переношена за середину березня
А весна іще досі страждає нічним енурезом.
Я шукаю з поміж відлиги свою краплю берега.
Я метелик, що хоче злетіти з тичинки леза.
Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці,
Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими
Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця
І на бас обертатись щодня певно досить вже.
Нам до ліжка приносять цей день
з легким присмаком кави,
І коти ненастроєні скрипки тягнуть із вирію.
Нам не треба в музей, нас потрібно чіпати руками,
Дайте хоч навесні відчути себе неповією.
збірка „...і німі оплески” 2004р.
Надія Гармазій
Треба, щоб кожній троянді
подарували жінку
Бажано, разом з ліжком,
До якого щоранку приносять каву
І день із закоханим присмаком....
Треба відкрити музеї,
Де збережуть її запах,
Де збережуть її вільність...
2009р. С.77
----------------------------------------------
Олена Пашук
в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки
цікаво з правою чи лівою півкулею
йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів
йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм
йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі
між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
У своєму ковпаку
Ти так схожий
На того, хто рахує зірки.
Але ж ти – перехожий,
Але ж я – лиш пів суті.
Я – пів жінки, пів всесвіту,
Бо в астронома завжди
Одне око примружене.
І тобі – лише твоє небо.
А я не знаю, яке око нафарбувати
І так – роки...світові.
Бо пів мене – твоя суть.
Бо пів мене – ти бачиш одним оком.
Але ж, пів мене – це тільки одна друга жінки.
2009 С.79
-----------------------------------------------
Олена Пашук
черниця
монастир на мишей залишивши
у сукні весільній подалася в небо
аби звідти шукати ті пальці
на які обручка налізе
бо по пальцях
як по зрубу дерева
можна сказати
скільки тобі років
і скільки тебе під шкірою
пальці піаніста
можуть із пляшки дістати змія
або висушити на собі
зо два десятки горобців
пальці хірурга
можуть перетасувати
смужки на тілі бджоли
а тобі чернице
потрібні пальці
з-під нігтів яких
можна золото добувати
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
По твоїх пальцях,
Як по зрубу дерева,
Видно,
Скільки тобі років,
Але, чи треба це,
Коли твої пальці
Наосліп тасують смужки
Бджолиного тіла,
Ніколи не помиляючись
У їх безглуздій послідовності
2009 С.84
----------------------------------------------
Олена Пашук
ця черепаха везла час
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків із мокрого шовку
сліпі птахи
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком
черепаха
що світ на собі
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця
посеред будинку
братики зацвіли
2005
***
Надія Гармазій
Є вікна,
У які нічого не можна побачити,
Крім будинку навпроти.
Усі, хто дивляться крізь скло – приречені,
Бо ждуть НІКОГО...
У них забагато часу,
Щоб ждати,
І замало, аби діждатися.
А черепаха завжди привозить його, час,
Тільки невчасно,
Запізно.
Прострочений,
Не придатний до вжитку тими,
Хто дивиться
У вікна
З кімнати
Будинку
Для престарілих...
2009 С.78
Особливо насмішила стаття „Іще не всі слова були чиїмись…» Галини Богомаз на сайті факультету філології та журналістики КДПУ. Цитую :„Не залишила байдужими слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» - пише Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
Не вважаю себе великим поетом, але стосовно Надійки Гармазій виходить, що усі слова були уже чиїмись.
Найвища оцінка | Костянтин Мордатенко | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Наталка Кисіль | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"писати влітку про ялинки щонайменше не модно"
• Перейти на сторінку •
"просто обмовка скажи до чого тут Фройд"
• Перейти на сторінку •
"просто обмовка скажи до чого тут Фройд"
Про публікацію