По яругах, що є сили,
лісники ліси садили.
Між осичок - сосни й тис.
Швидко ліс високий зріс.
Для звіряток і для птиці
є кислички і суниці.
Оселився ласий лис
під найвищій в лісі тис.
Там, у лисовій оселі,
лисенятко є веселе.
Всім говорить гриб лисичка:
- Лисенятку я сестричка.
В лісі осінь. Пада лист
лису-татові не хвіст.
Під осикою на ранок
лис знайшов смачний сніданок
і несе його у ліс
лисеняткові під тис.
В лиса здобичі багато –
у оселі буде свято.
Лис, лисиця й лисеня
Розкошують не щодня.

Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»
Йде у поле до трави:
«Травко, крапельки лови!»
Звір несе води ковток
Для грибочків і квіток,
Зі своїх вологих жмень
Поливає навіть пень…
І танцює безліч лап
по калюжах «чап - чалап».
«Крап-крап-крап!» - лунає сміх,
Звір іде на наш поріг,
У віконце суне ніс:
«Я вам райдугу приніс!
Поки все довкола мив,
Я втомився і змалів.
Повертаюсь до зорі,
Що чекає угорі.»
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Він лежить собі один
На перині із хмарин.
А під музику вітрів
Із віконця лине спів:
«Тихо, дощику, бай-бай,
Не літай за небокрай.
Краплі вкрили все навкруг,
Але ти, мій друже, вщух.
Між небесних володінь
На хмаринці відпочинь.
Люлі-люлі, баю-бай,
Вітре, хмарку покачай.
Із калинових суцвіть
Прийде сон сюди за мить.
Люлі-люлі, баю-бай
Спи, маленький, засинай.»

Паперовий чи пісочний,
але десь у світі точно
є палац у дев’ять веж
і один манеж без меж.
У кожнісінькій із веж тих
по царівні в срібних мештах
найкоштовнішу з прикрас -
сміх - вгаптовують у час.
Стережуть палац дерева,
і пророчиця місцева
роздаровує усім
різних мрій рожевий дим.
На манежі лев гривастий
вчить малечу думки прясти,
й сім поважних мудреців
шиють хмарку літніх злив.
Без драконів – що за казка?
І дракон тут є… Будь ласка,
глянь, ось там он, над ліском
він кружляє літачком.
Щастя він повіз до лісу
жабці, зайчику і лису,
геть на кожний звіра ніс
по торбиночці поніс.
А, як будеш ти хороший
не за вигоду і гроші,
то, можливо, повезе,
та й для тебе привезе.
Хочу я пораду дати.
Ну нащо тобі чекати?
Довіряй своїм рукам
І збудуй те щастя сам.

Між вазонів, на осонні
Кіт сидів на підвіконні,
Поглядав на голубів
І бочок на сонці грів.
Ще коли б не заборона
Їсти квіти із вазона…
Але раптом хтось у бік
Чимось гострим його – штрик!
Кіт на місці аж підскочив,
Стали вдвічі більші очі:
«Мирно я собі сидів,
Хто мене вкусити смів?»
Ворог зовсім не ховався:
У вазоні красувався
Кактус, весь у колючках.
Зразу видно, злюка – жах!
Хоч котові неприємно,
Але стримався він чемно,
Лиш обнюхати хотів…
Кактус тут без зайвих слів
Знову – штрик кота у носа,
Так, що й очі стали косо.
Вмить пробрала лють кота
Аж до кінчика хвоста:
«Гей ти, зелень непутяща,
Чом кусаєшся нізащо?
Я колючому кущу
Цю образу не прощу!
За такі погані жарти
Задаваку вбити варто!»
І, як весь котячий рід,
Кіт пустив тут лапи в хід.
Але він не має звички
Одягати рукавички…

Хто розумний – той вгадав:
Переможцем кактус став.
А наш котик буде знати –
Колючки не слід чіпати.

Із прозорих краплин намисто
на смарагді листви розвішано.
Зачепилась гроза за місто –
Цю весну на дощах замішано.

Всі дороги на ріки схожі ,
дощ господарем йде по вулиці,
і стурбовані перехожі
до своїх парасольок туляться.

Сонних вікон намокли вії,
у полоні вологи нині ми.
А проміння в калюжах миє
світла гру із тонкими тінями.

Зачепилась гроза за місто
і мережить плин часу хмарами.
Сяє вранці зелене листя
яснооких краплинок чарами...

Думку про народну владу.
Хтось пустив в овече стадо
Невдоволені бараном
Всі кричать: «Давай козла нам,
Щоб в овечого народу
На усе питав він згоду!»
Тут козли, щоб владу взяти,
Стали вівці гуртувати:
Хто найбільше назбирав –
Вожаком у стаді став.
- Ну, - говорить він народу,-
час прийшов давати згоду
й вовну здати тим, хто вище,
та й іти на пасовище.
Вівці тут кричать із дуру,
Що погодяться й на шкуру,
Якщо він спитає згоду
У овечого народу.
Усміхається чабан:
- Бач, козел – то не баран!
Цей порядки знає сам –
Легше стало чабанам!
Так ті вівці і живуть:
Їх і стригли, і стрижуть.

Звук пустий народна влада,
Як народ – овече стадо…

Не кожен кіт полізе в воду,
та я, однак, не будь-який!
І змалку взяв купатись моду,
лише водицю підігрій.

Та все сьогодні не до ладу:
пливе до мене щось чудне.
Страхý не можу дати раду –
а що, як з’їсть воно мене?

Сказав хазяїн: «Кицю, рибка!» -
моя душа до п’ят майнула.
Рятуй мене, хазяйко, швидко,
а раптом риба ця – акула?

(пісенька для дітей)

Йде Весна до хати,
Йде Весна до хати,
Хто найкращий в світі,
Хоче запитати

Сон-сон-сон-сонечко,
Ла-ла-ла-ластівка
Не-не-не-ненечка,
Ма-ма-ма-матінка.

А Весна питає,
А Весна питає,
Кому за матусю
Дякувати маєм ?

Сон-сон-сон-сонечку,
Ла-ла-ла-ластівці,
Нашій бабусеньці.
Маминій матінці.

Мама наче сонце,
Тато наче небо,
А кому за тата
Дякувати треба ?

Сон-сон-сон-сонечку,
Ла-ла-ла-ластівці,
Нашій бабусеньці,
Татовій матінці.

На порозі свято,
На порозі свято,
А кого зі святом
Будемо вітати ?

Сон-сон-сон-сонечок,
Ла-ла-ла-ластівок,
Ба-ба-бабусеньок,
Ма-ма-ма-матінок.

(Пісенька для маленьких)

Сонце глянуло униз -
Довело зиму до сліз.
По дорозі мчить потік –
Це від сонця сніг утік.

Приспів:
Шу-шу-шу, шу-шу-шу,
Шуби ми скидаємо,
І Весну, і Весну,
І Весну вітаємо.

Холодів уже нема,
До побачення, Зима.
Коли знову прийде час,
Завітаєш ти до нас.

Я такий же, як ведмідь,
Тільки крихітного зросту:
Коли серце затремтить –
Заховатись в мушлі просто.

Я легенький, як пушок,
Я м’який, неначе вата.
Та затям собі урок:
Хом’ячка не ображати!

О дванадцятій годині
Ми не будем спати нині,
Сон від нас кудись утік,
Бо сьогодні Новий рік.

Приспів:
Дванадцять годин,
Дванадцять годин,
Новорічний передзвін :
Дін-дон, дон-дін, дін-дон, дон-дін.

За дверима чути кроки -
То зустрілися два роки :
Рік минулий і новий,
Новий рік і рік Старий

Забирай, Старий, погане -
Кращим Новий тоді стане.
Рік Старий іде від нас,
Проводжати його час.

Хто це, хто це з бородою,
Та ще й з білою такою ?
Дід Мороз заходить в дім,
Ходить казка разом з ним.

Дід Мороз прийшов до хати
Подарунки дарувати,
І новенький календар
Нам дарує час-дзиґар.

Від холоду парою подих літає –
Зима завітала до нашого краю.
Ховаючи в бороду білі смішинки
Мороз перетворює дощ на сніжинки.
Було у хмаринки краплинок чимало,
Та краплі замерзли, сніжинками стали.
Сніжинки танцюючи землю вкривають,
Дерева у одяг зимовий вдягають.
В бруньках сплять маленькі листочки і квіти,
Не мерзне травичка, як снігом укрита.
Комашки від холоду в шпарки сховались,
Сплять, і не бачать, що з дощиком сталось.
Синичка у вирій від нас не літає
Нам взимку про літо вона нагадає.
Та важко їй взимку себе годувати,
Зробіть годівничку для неї, малята!
І жабка у вирій літати не може,
Гуляти по снігу без хутра не гоже,
Мала зігріватися взимку не вміє,
Тому, заховавшись, вона ціпеніє.
Всю зиму у схованці спить їжачок
Листям укривши колючий бочок.
Снігами закутує землю зима
Бо знає - працює вона недарма:
Будуть сміятися радісно діти,
Будуть в санчатах із гірок летіти,
Буде малеча на кризі ковзатись,
Буде зі сміхом сніжками кидатись,
І додадуть сніжним бабам краси
Жовтогарячі морквяні носи.
А вітер, пустує, жбурляє сніжинки,
Кусають за щічки колючі крижинки.
Погані це жарти, та вітер не знає,
Бо вихователя в нього немає.
Холодна зима на блискучих санчатах
Привозить у гості нам радісне свято,
І Новому року радіє із нами,
Виблискує сніг усіма кольорами.
Та інколи взимку запахне весною,
Струмочки співають, хлюпочуть водою.
Причина події такої проста :
Весна до Зими надіслала листа.

(Віршик-жарт для 5 -7-річних діток.)

Зітхає матуся:,, Чому малятко
Вперте, неначе маленьке телятко?”
- Ой, матусю, кажуть люди,
Рік бика вже скоро буде.
Рік упертих, наче я
І оте мале теля.
Не сумуй, моя матусю,
Час мине, і я навчуся
Бути впертим там, де треба
І поступливим для тебе.

(для дітей 4-х, 5-ти років)

Любить Зимонька-Зима
Білим малювати,
Та приходить Новий рік -
Кольорове свято.

Приспів:
Свято, свято !
Кольорів багато,
Раді всі навколо -
Отаке це свято.

Біле поле, білий сад,
Білі всі стежинки.
Всі зібрались кольори
В гості до ялинки.

Ось танцюють малюки
Навкруги ялинки,
І сміються залюбки
Крихітні сніжинки.

Трави схилилися – спатоньки-спати,
На деревах листя – золотисті шати,
В сонці купаються яблука стиглі –
Матимуть яблука сонячний вигляд.

Почорніле поле закриває очі –
Осені раде, бо спокою хоче.
Сонце всміхається нам наостанок,
Але ужé став холодним світанок.

До вирію треба птахам відлітати,
Дзвоник співає: «До школи, малята!»
Вітер розносить уже прохолоду,
І наче впала крижинка у воду.

Вже розлетілись малі павучата
На павутинках – домівку шукати.
Сонні комахи шукають шпаринок –
Зимовий чекає на них відпочинок.

Ховається холод в ранковій імлі,
Тишу-колисанку наспівує землі,
Сон навіває деревам і квітам
Про сонце ласкаве і лагідне літо.

«Осінь, Осінь» - сумно листя шепоче,
Листя з птахами до вирію хоче,
Тільки не вміє далеко літати,
Стелиться килимом – землю вкривати.

Небо посивіло з суму за літом,
Плаче дощами, хмарами вкрите.
Вітер бешкетує, холодом лоскоче
Стали дні короткі, стали довгі ночі.

Змерзли у хмарці маленькі краплинки –
З неба посипались перші сніжинки.
Морози провіщують кішка і птах –
Зиму стрічати йде Осінь на шлях.

Чи це дзиґа, чи пружинка?
Ні, це дівчинка Даринка.
Не спинити й на хвилинку
Цю розумницю Даринку.
Мама з татом розмовляє,
Та Даринка не чекає –
Вона хоче запитати,
Тож нехай чекає тато.
В класі хтось відповідає,
Та Даринка ж краще знає!
То навіщо ж їй мовчати –
З місця можна все сказати.
Весь клас працює, йде урок,
Лежить в портфелі пиріжок…
Щоб він зачерствіти не встиг,
Даринка зараз з’їсть пиріг.
Справ багато у Даринки:
Переглянути сторінки
У дитячому журналі,
Взнати у сусідки Галі
З ким їй хочеться дружити,
Сусіда зліва треба бити -
Хай портфель свій прибирає -
Він Даринці заважає.
А ще сусіду спереду
Треба зошита порвати,
Бо він в минулу середу
Не дав приклада списати.
Але ось уже й дзвінок.
Всім оцінки за урок.
Ображається Даринка:
- Ні, не та мені оцінка!
Бо не може у Даринки
Буть поганої оцінки!

Осінь сіється дощами
Над лісами і степами,
Хмари ходять низько – низько
І шепочуть:,, Холод близько“.
Гуркоче грім суворо:
- Не барись! Зима вже скоро.
Всі дерева засинайте,
Трави й квіти спочивайте.
Чи перелітні всі птахи
Уже у вирій відлетіли?
Миші, білки, ховрахи -
Ви запаси поробили?
Чи кожна ящірка притулок
До зими собі знайшла?
Чи повернулася у вулик
Кожна бджілочка-бджола?
Чи тепле хутро відростили,
Чи запасли багато сили
Звірі в лісі та степах?
Чи жирна риба у річках?
Чи сплять колючі їжачки?
Чи поховались павучки?
Де кожен вуж і де змія?
Усім нагадую я:
Готуйтесь, звірі, йде зима,
Із холодами, не сама!
Вона лиш слово хмарці скаже –
І білий сніг на землю ляже.

Пухнастики-курчата
розбіглись по садочку,
а коло них на чатах
вартує мама-квочка.
Кішка на віконечку
гріється на сонечку,
поглядає ласим оком
на пухнастеньких малят
і гадає, яким боком
їй підкрастись до курчат.
Ой, кицюню, не чіпай,
будеш бита, так і знай.
Не дозволить квочка-мати
своїх діток ображати.

За мною бродит следом
Мой беспородный пёс.
Кормлю его обедом
С его собачьих грёз.
Он умными глазами
Глядит, не понимая,
С усилием собачьим
В мои дела вникая.
Вздыхает псина тяжко,
Ловить пытаясь суть.
Так хочется дворняжке
Понять хоть что-нибудь.
Гулять зовёт глазами
И машет мне хвостом.
Что ж, с не его делами
Я разберусь потом.
В подъезде лая гулко
И радуясь всерьёз,
Выводит на прогулку
Меня мой верный пёс.

ПЕСЕНКА ОПТИМИСТА
Скажите мне, пожалуйста,
откройте мне секрет-
ну кто же это выдумал,
что счастья в мире нет.
Что всё вокруг не ладится,
что всё вокруг не так,
что мало в жизни радости,
и жизнь сама пустяк?
Скажите мне, пожалуйста,
кто этот человек,
не понимавший радости
и зря проживший век.
Наверное, он в жизни жил
без рек, полей и гор.
Наверное, по жизни плыл
вылавливая сор.
Скажите мне, пожалуйста,
О, дайте мне ответ,
Кто выдумал, что счастье –
Особенный секрет.
Наверное, не раз встречал
Счастливых он в пути,
Чужое видеть он сумел –
Не смог своё найти.
Я вам скажу, мои друзья,
Я точно не такой,
и к этой жизни никогда
не повернусь спиной.
ПЕСЕНКА БРЮЗГИ
Опять не так, и вновь не то,
И всё наоборот!
И даже если сад цветёт,
То этот цвет не тот.
Не так все видят и поют,
И все вокруг не так живут.
И зря они чего-то ждут –
К ним только горести придут.
А я один с умом живу:
Не вижу сказок наяву,
Не жду добра, не строю дом,
Друзей не принимаю в нём,
Живу и не мечтаю,
И от любви не таю
А если вдуматься, то я
Живу на свете не живя,
И цель моя одна – брюзжать,
Зато мне нечего терять.
***
Мы себя не ищем -
себя мы создаём.
К размышленью пища –
О чём же мы поём?

Вірш для дітей занадто довгий, але я писала його, уявляючи книжку – розмальовку для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

Ось і Літечко прийшло,
Різні барви принесло.
Стало Літо малювати,
Стало землю прикрашати.
Взяло фарбу золоту,
Потяглось у висоту,
Аж до сонечка дістало,
Промінців домалювало.
А блакитним Літу треба
Підфарбовувати небо.
Поки небо фарбувало,
Трохи фарби в річку впало -
Посинішала водичка,
І гарніша стала річка.
Сонце посміхається,
Промінцями грається.
Вишні сонечку радіють
Та ростуть і червоніють.
Гарно всюди, квітнуть квіти
І стають засмаглі діти.
Повно клопоту в птахів -
Доглядають малюків.
Підростають пташенята -
Треба добре годувати.
І усі звірині мами
Мають клопіт з малюками:
Їх годують, доглядають,
Усьому, що слід, навчають.
Пуголовок лап не мав,
Він батьків своїх не знав.
Плавав, лапки відростив,
Потім хвостик загубив,
Його вигляд геть змінився –
В жабку він перетворився.
Чекає жабка комара –
Жабці снідати пора.
Он на крилах барви грають -
То метелики літають.
Вони п'ють з квіток нектар -
Для метеликів це дар.
А от їх сини і дочки
Увесь час гризуть листочки,
Бо ті діточки маленькі –
Це гусениці товстенькі.
А Літо працює, клопоче,
Спинитись нітрохи не хоче,
Бо врожай, це кожен знає,
Без турботи не буває.
Літо довго працювало –
Поки Осінь не настала.

Я сміятися не хочу,
Уже плачуть мої очі,
Я ніяк не зупинюсь,
Все сміюсь, сміюсь, сміюсь!
Мені кажуть :,, Свого рота
Ти закрити десь забув
І смішинку – лоскотунку
Випадково проковтнув.”
Ну яка ота смішинка,
Покажіть її мені,
І тоді вона побачить,
Буде смішно їй чи ні !

Прощавай, садочок наш, прощавай!
Більше нас уранці не чекай,
Хоч який хороший ти,
Нам до школи треба йти.

Приспів:
Досить нам в садок ходити,
Ми уже дорослі діти.
Чуєш, як дзвінок співає -
Школа нас уже чекає!

Будемо за партами сидіти,
Будемо уроки ми учити.
Треба знати все навколо,
Усьому навчить нас школа.

Не сумуйте, іграшки, за нами.
Хоч уже ми й стали школярами,
Ви нікуди не зникайте,
Нас зі школи почекайте.

Ось і настав прощання час,
Дзвенить дзвінок останній раз.
Він вже не кличе на урок,
Це твій останній у школі дзвінок.

Пр: Останній раз поглянь на них,
На однокласників своїх.
Ваше дитинство прощається з вами,
А ви один з одним і вчителями.

Вже вчителі не будуть вчить,
Що, де, коли і як робить.
Настав час по життю іти,
І як тобі жити – вирішуєш ти.

Пр: Останній раз поглянь на них,
На вчителів усіх твоїх.
Їхні усмішки з сумними очами,
Бо вони зараз прощаються з вами.

Вітер-нечупара
Налетів зі свистом,
Гілку від тополі
Відірвав із тріском,
Розхитав дерева,
Дмухнув що є сили,
Аж торішнє листя
В небо полетіло.
Рвучко розвернувся,
Рве покрівлю з даху.
Щулиться в куточку
Кошеня від страху.
А вітрисько буйний
Знай собі гасає.
Він такий холодний,
Він жалю не знає.
З свистом навіженим
Хоче в душу влізти.
Геть від мене, вітре,
Не боюсь я свисту.

– Тебе образили діти?
– Ні!
– Животик твій став боліти?
– Ні!
– Голівонька розболілася?
– Ні!
– Іграшка загубилася?
– Ні!
– Може, ти хочеш пити?
– Ні!
– Не знаєш ти, що робити?
– Ні!
–Їсточки тобі дати?
– Ні!
–Ти хочеш піти гуляти?
– Ні!
–У тебе погана пригода?
– Ні!
–А може тобі когось шкода?
– Ні!
–Чого ж ти плачеш, маленьке?
–Я плачу, щоб слухалась ненька!

З рук у руки м’яч стрибає
І до неба підлітає.
Ой який же він прудкий,
Гарний м’ячик мій новий!

Вгору , вниз і навпаки,
Ледь торкаючись руки
Скаче швидко м’ячик мій,
І не скажеш йому ,,стій”
Приспів:
М’ячик скаче, м’ячик скаче.
В нього вдача не ледача.
М’яч не стане сумувати,
Коли можна пострибати.

- Не піду до школи!
Не піду ніколи!
Там примушують писати,
Додавати, віднімати…
А я хочу гратись,
Хочу розважатись!
Нявкнув котик: - Не ходи,
Я не бачу тут біди.
І я обов’язок забуду
І мишей ловить не буду.
Усміхнулася матуся:
- І я вдома залишуся.
Краще вже відпочивати,
Аніж гроші заробляти.
Не буду я їсти варити,
Нічого не буду робити.
А тато зітхнув і сказав:
- Я й в думці ніколи не мав,
Що обов’язок можна забути,
Від усього вільним бути.
За підказку дякую, сину!
Оце тепер я відпочину!
Давно вже час зробити так.
Ходімо, мамо, в зоопарк!
Я кричу: - Мене візьміть!
Тато глянув лиш на мить:
- Піклуватись про дитину -
Це обов’язок, сину.
Нам же любо розважатись,
А не про тебе піклуватись.
Тепер обов’язків нема.
Не просися ти дарма.
І вони собі пішли,
Мене з собою не взяли.
А я думаю – гадаю:
Що про обов’язки я знаю?

Як набридло хмарці високо літати,
Стала вона дощиком частим накрапати.
Може дощик плаче, може він сміється,
Квіти і дерева раді, що він ллється.

Приспів:
А краплинки не сльозинки,
Це у хмарки сміх такий,
З нею разом засміється
Промінь сонця золотий.

Радістю засяють неба очі сині,
Весело бринітимуть голоси пташині.
Барвами веселими все навкруг засяє,
Навіть сірий їжачок пісню заспіває !

Вранці сонце промінцями
Поспішає всіх будити.
Буде у промінчиках
Пісенька бриніти:
- Добрий ранок, добрий ранок!
Прокидайся, вже світанок.
Посміхнись усім навколо –
Піде усмішка по колу.
Добрий настрій розійдеться,
Наче кола по воді,
Хтось тоді тобі всміхнеться,
Буде добрим день тоді.
Доброго дня вам, доброго дня вам!
Доброго часу вашим справам.
Якщо радість дарувати,
Людям настрій не псувати,
То добро піде по колу -
Буде добре все навколо.
Якщо гарно день пройде –
Вечір добрий надійде.
Вечір добрий, вечір добрий!
Сонце сіло вже за обрій.
Закриваються вже очі,
Доброї ночі, доброї ночі...

Сонце сміється - Весна почалась.
Звідкись під дахом бурулька взялась,
І не одна узялась, а багато.
Стрибають краплі з бурульок завзято.
В краплях прозорих вмивається сонце
І заглядає до нас у віконце.
Крига на річці стала зникати.
Сніг став струмками від сонця тікати.
Синички співають веселі пісні.
Проліски вдячно схилились Весні.
Котикам вербним в бруньках не сидиться,
Хочуть, пухнасті, на сонці погріться.
Травичка до сонечка тягне долоні.
В бруньках покидаються квіточки сонні.
Пташки повертаються з теплих країв,
І Весну вітає їх радісний спів.
Малий їжачок не бажає вже спати
І вирушає здобич шукати.
Повітря духмяне від пахощів квітів,
Ними дерева, як снігом, укриті.
Бджоли над квітами радо гудуть,
Мед запашний додому несуть.
А ночі коротшають, довшають дні,
І дякує Літо за працю Весні.

Осінь в гості до нас завітала,
Усміхнулась і Літу сказала:
- Здрастуй, братику, здрастуй, Літечко!
Які гарні ти виростив квіточки!
Та вже, братику, час поспішати,
І у теплі краї вирушати.
Над полями та над лісами
Ти летітимеш разом з птахами.
Ти летітимеш в теплі краї,
Тож візьми подарунки мої:
Першу осінню квітку,
Що зацвіла ще влітку,
Пожовтілий листочок клена –
Це на згадку тобі про мене.
І пухнасту м’якеньку хмаринку –
Щоб в дорозі спочив хоч хвилинку.
Легкий вітер, що пахне травою,
Візьми, братику, з собою,
Щоб далеко в краю чужому
Не забув ти дороги додому.
Усміхнулось у відповідь Літечко:
- А тобі павутиночки ниточка
І росинок краплиночки чисті –
Будеш, сестро, в сріблястім намисті.
А ще сонячний промінчик –
Це каблучка на мізинчик,
Коли будеш нею гратись –
Буде сонечко сміятись.
А ще ось тобі, рідненька,
Фарба жовта, золотенька.
Одягнеш дерева в золотисті шати -
Будуть тебе, Осінь, золотою звати.

Я збираюся гуляти,
Та не можу вийти з хати –
Рукавички десь нема,
А на вулиці зима
Білим снігом грається,
І мороз кусається.
Я шукаю під столом -
Під столом лежить альбом.
І під шафою немає -
Звідти заєць виглядає.
Коли гратися хотілось,
Зайченятко десь поділось,
А тепер знайшлось – бери!
Та мені вже не до гри.
Я під ліжко заглядаю –
Рукавички там немає,
Тільки книжка й олівець.
Вcе! Урвався мій терпець!
Де ж поділась рукавиця?
Погляда на мене киця,
Наче хоче щось сказати,
Та не хоче пошукати.
Час іде, а я шукаю.
Чи ж сьогодні погуляю?
І чому, скажіть мені,
Всі гуляють, а я ні?