Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Марія Письменна
Я та,що ранками прикипає поглядом до шибки...
Я та,що днями не розлучається з книжками...
Я та,що вечорами склеює собі вуста "отченаш"...
Я та,що ночами відчайдушно хапається за натхнення....




Художня проза
  1. Різдвяна казка
    Не плач, дитино, не плач, бо іще наплачешся. Не сумуй за сонцем, бо воно ще повернеться. От побачиш. Заспокойся. А хочеш, я розповім тобі казку? Тільки незвичайну, бо вона без щасливого кінця і про нашого любого татка. Не плач, що він пішов. Можливо, він ще повернеться, хоча б заради тебе і принесе з собою у торбині вбрану у різнокольорові кульки ялинку і солодку-пресолодку кутю. І буде Різдво… Твоє улюблене… І буде справжнє свято… Таке, як ти любиш… І буде щастя таке, про яке ти мрієш. Ми будемо разом шукати у татковому клунку свої подарунки, обережно розгортати яскраві пакунки і радіти, як малі діти, а наостанок зацілуємо його до посмішок і вогників в очах. Ми нарешті навчимося бути разом і, як ніколи до того, ти повіриш у різдвяні дива… Але ж чи зрозумієш потім, що то був сон? Чи зрадієш сонцю, яке тебе розбудить.
    Не плач, моя квітко, не плач… Благородним квітам не личить роса. Прекрасні квіти в’януть в дощ… А ти, моя трояндо, повинна лишатись гарною і неповторною, хай навіть кажуть, що ти на мене схожа… Ти – моя розрада, опора і радість. А хіба радість може бути із заплаканими очима?
    Не сумуй, моя доню, не сумуй… Все буде гаразд, бо ми разом. Що ще нам потрібно? А завтра Різдво… Ми вберемо нашу ялинку в придбане щастя, приготуємо кутю і змастимо її концертними піснями. Дістанемо з полиць твої улюблені свічки з ароматом апельсинів і чекатимемо, доки на небі з’явиться перша зірка. Раптово потому вимкнеться світло, але ми запалимо свічки і стане ясно у нашій святій світлиці. Ми всю ніч чекатимемо на Діда Мороза, у якого вже давно не віримо обоє, і честь класти подарунки під ялинку дістанеться мені. А зранку, коли ти знайдеш свого подарунка, міцно-міцно мене обіймеш, правда? Ти ж обіцяєш?
    Посміхнись, моє янголятко, посміхнись. І, можливо, різдвяна ніч подарує тобі крила. Пам’ятаєш, як ти прагнула дістатись вершини тої старої сосни, що росла біля бабусиної хати? Твоє бажання таки здійсниться, бо різдвяне диво подарує реальні мрії у снах. І прийде твій татко, щоб поцілувати перед сном і залишитися… Залишитися у твоїх снах, у твоїх думках, у твоєму минулому, як спогад, у твоєму майбутньому, як мрія, а в теперішньому - у вигляді подарунка під нашою ялинкою.
    Повірмо в різдвяне диво, єдину зірку і біблійні легенди, і, можливо тоді твій іграшковий зайчик справді стане схожий на татуся. Спи, моя ясочко, спи… Нехай тобі, хорошій, насниться замріяння у різдвяну казку.


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 4

  2. Сяйво
    На склі помирали зірки. За вікном вітра забрали в лікарню. І сонце, розітнувши собі вени, звільна заливало небо червоним. І вмирало… щоб знову відродитись.
    Тихо… Лише хмари зрідка покашлювали, бо підхопили десь пташиний грип. А місяць, заплутавшись у казках та чиїхось снах, сховався за сліпими хмарами.
    А без місяця сумно навіть їм – твоїм снам. Навіть кішкам: немає з ким помуркотіти, а на світанку, залитими сяйвом, кидатися в чиїсь сни, які не встигли додивитися, чи у вікна, які не зачинили ще звечора.
    А без місяця темно, тому й вони плутаються щоночі в загублених ліхтарями кабелях і приходять тоді, коли не час, і туди, куди вже давно не місце. А відтак, я тобі не снюся вже майже вічність. Навіть мріяти почала, що, наснившись, покладу голову тобі на плече, невміло намагаючись стримати сльози і спогади. Ми підемо гуляти нічним містом і геть ненавмисно станемо свідками народження північного сяйва.
    І нащо нам отой вічно невловимий місяць? У нас буде північне сяйво… рідне, луцьке північне сяйво…


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг 5.5 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 3

  3. Сни,як казки/Казки,як сни
    Ти ж не віриш у казки… і в сни не віриш…
    А лише в ці наскрізь промерзлі вулиці, якими самотніми вечорами вештаються такі ж, як я, вщент замріяні диваки.
    Не дивись крізь мене – на нещастя…
    Я ж тепер, наче розбита шибка, з серцем навпіл… і з душею навпіл…
    Отак і живу…
    По-дитячому просто і наївно, з мріями про тебе, наче про цукерки…
    І молюся до Діда Мороза, і пишу листи в таке омріяне «нікуди», де казки – реальність…
    Правда, тобі ж таке і не снилось?
    Та що я питаю: ти х не віриш у казки… і в сни не віриш…


    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 4

  4. Така солодка хвороба...
    Я давно хвора тобою.
    А ти цього не вмієш помічати, мовляв, не лікар…
    І чомусь усім «прописуєш» чай з лимоном та медом, який я ненавиджу.
    Ще й ромашку під подушку для заспокоєння.
    Але на мене все це діє якось неправильно, і замість того, щоб тихо-мирно дивитися барвисті сни, я обриваю пелюстки з цієї триклятої ромашки!
    І щоночі одне й те саме…
    Навіть смішно – ти мене не любиш…
    Навіть трішки образливо: ромашки таки кажуть правду…


    Коментарі (3)
    Народний рейтинг 5.25 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 4

  5. Сама собі кат
    Тепер я наче той метелик: лечу на світло, б’юсь об лампочку , безнадійно намагаючись згоріти.
    Вимкніть світло і запаліть свічку, щоб я нарешті змогла скинути свій споконвічний тягар – крила…
    Я ж не ангел і не вмію ховатись у натовпі з аж надто барвистою ношею за плечима.
    Заплатіть за пластичну операцію, щоб мені не було так важко йти проти вітру.
    Я ж все-таки метелик і приречена стрімголов нестись вслід за бурею.
    Занесіть мене до червоної книги: я ж вимираючий вид – сама собі кат…


    Коментарі (1)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 4

  6. У ранок...
    Губи до губ, руки до рук, а погляди – до вікон в автобусах…
    Ану ж бо хтось із нас покидає це місто назавжди…
    І наші душі примерзли до цих непросвітлених шибок, проводжаючи когось з нас у ранок…
    Ти їдеш?
    Значить, моє серце навпіл об шибку, аби хоч що-небудь лишити тобі на пам'ять.
    Їхати з тобою?
    Але ж я занадто приросла до цих напівпроглядних ранків і лагідних дощів.
    Вибач, я люблю їх більше, ніж тебе, і ці до болю довгі подорожі…
    А ще я не вмію жити з неподільним серцем у грудях…


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 4

  7. Життя=Гра
    Я ніколи не вміла кохати, а значить – ділитись.
    Найлегше – віддати все, тому всі наші ігри закінчувались моїм полоном, а наше життя перетворилось на шахову дошку.
    А я ж ніколи не вміла писати казки, а тим паче – бути в них головною героїнею.
    Найважче – стати принцесою.
    Тому й мені замалі кришталеві черевички, проте місце на шаховій дошці навпроти тебе – якраз.
    Мені знову шах і мат.
    А я ж просто не вмію грати в шахи…


    Коментарі (1)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -