Я стамовую подих.
Язик плаває в озері слюни.
Я не хочу злягання.
Я прошу тебе "Полюби"!.

Я не наклейка на листівці.
Мене здерти не можна.
А ти як соловей на гілці-
Співав пісні, але вже негоже.

Співав "Ай лав ю, ітс тру",
А я як ідіотка в трубку реву.
Такий ти розбійник -
Придумав сказав і забув.

Подих, язик, слюна.
Кохання немає.
Твоя совість брудна.
Тоді давай хоч злягання.

Руки. Долоні. Ніжні пальці.
Груба шкіра. Вздуті вени.
Щетина. Кирпатий ніс.
Погляд,що роздягає.
Це все - чоловік.
Трохи схожий на мавпу,
Але такий сексуальний.
Вміння тут ні до чого.
Жінка. Цим все сказано.
Але...знову руки, долоні,
Ніжні пальці...
Вміння роздягатися і любити
Грубу шкіру, щетину, кирпатий ніс.
Все банально. Головне -
Чоловік, що схожий на мавпу.
А твої руки тут ні до чого.

Чудове сплетіння слів –
Колеса капіталізму
Структурне доросле письмо
Таки додають Вам блиску.
Але не для мене.
Поклонятися науці
Ходити туди як в монастир -
Це все Вам по плечу.
Але, далебі, не мені.
Чоловіча й жіноча логіка
Для Вас одне й те саме.
Мати багато дітей - прокляття.
Цікаво, який ви батько.
Напевно розумний.
Звісно. І смішний.
Не іронічний, а щирий.
Але тільки зі своїми дітьми.

Не любиш їсти абрикоси – з’їж тоді кавун.
Не йде пунш - випий шампунь.
Істина проста – ти і я.
Вся ця смакота – неспроста.
Не любиш байки – читай чужі листи.
Поштар – активіст буде вам за короля.
Не лякайтесь, голий він не буде.
Він спить з листами, вони його покривало.
Ось цей лист не з нашого меридіану.
Хочеш глянути малий?
Випий пуншу і мерщій!
Карлики, дівчатка і пастух вже на варті.
Агов! Прокинься!
Казковий край чужих листів відкрився.
Ти в ньому, він в тобі –
Отака казочка малі.

Уявіть собі -
я лише зануда.
Старий невдаха - бородань,
який за пляшкою текіли
розповість вам про життя.
А життя було як перламутр -
ні сіре ні біле
ні тьмяне ні блискуче,
а просто дибільне!
А ще краще - паскудне!
Я не офіс - менеджер,
не бухгалтер і не флорист
ви не повірите -
я поштар - активіст!
Бо люблю прочитавши
чужі листівки
повертати їх
у поштові скриньки.
Отаке моє життя -
чужі стосунки, почуття...
в мене цього нема.
Все як завжди -
текіла і я.

На безкровному мозку моєму
ти не залишиш слідів,
на пятці своїй намалюєш гієну,
щоб не бачити темних вогнів.
А гієна ця може ожити колись.
Чуєш ,тільки ти не молись,
спробуй вистояти, борись,
прошу тебе, їй не корись.
Марно, не варто, не треба,
не ріж черево їй,
бо вілізе звідти амеба
й кривавий упир.
Та ти не бійся ,не тремти,
себе за ногу обхвати
й поквитайся з нею
раз і назавжди.

На безкровному мозку моєму
ти не залишиш слідів,
на пятці своїй намалюєш гієну,
щоб не бачити темних вогнів.
А гієна ця може ожити колись.
Чуєш ,тільки ти не молись,
спробуй вистояти, борись,
прошу тебе, їй не корись.
Марно, не варто, не треба,
не ріж черево їй,
бо вілізе звідти амеба
й кривавий упир.
Та ти не бійся ,не тремти,
себе за ногу обхвати
й поквитайся з нею
раз і назавжди.

Проходять дні, минають ночі,
твої цілунки неохочі.
Як щось невидиме гуркоче...
тобі здається чи мені?

Мов пластилінові фігурки,
шбурляєш нами у вікно,
і нерви твої що пігулки,
які снігами замело.

Блукаючи темними лісами,
на птаху стару натрапила я.
У неї було сиве пір'я,
але співала вона як молода.

Птаху цю звали Когорінда
й вона любила своє ім'я.
Друзів у неї було небагато
лише дерева і вода.

Своїми піснями ця птаха
багато людей у ліси завела,
але ж не знала вона бідолаха,
що кожна людина
така ж сама птаха як і вона.

Кохай троянду-
знай ім'я і
проросте в тобі
жива трава.

Трава покличе за собою
у світ невидимих людей,
які зріднившись із травою
виховують в собі суддей.

Ці судді строгі, невблаганні-
твоє життя у їх руках
і їх ряди, такі захланні,
загубляться у твоїх снах.

Ніколи не побачиш їх,
але відчути ясно зможеш,
коли у темний ляжеш міх
і жах із відчаю народиш.

Життя - мов комета
прекрасна і нестерпна
невідома нам рука створила її,
таємничим блиском мерехтячи у вогні

Міжзірковий простір-шлях комети,
по якому здійснює вона небезпечні злети,
зорі-образи людей різноманітні
одні безтурботні,а інші самотні...

Від них немає порятунку,
від них не втечеш
так само як поглядом одним
всю красу земну не осягнеш...

Ці постаті-примари туманні
утворюють собою містичні діаграми,
такі які ніхто й ніколи не розгадає
бо вони без таємниці,
а отже й розгадки в них немає

Полумя'м своїм мерехтливим
комета освітлює цю діаграму зіркову, і
звуком своїм утворює ніким ще нечувану мову
і доводить вона, що ніщо в світі не є випадковим

А парадокс такий:
одні постаті ніколи не згасають в нашій душі,
а інші поверхневі, індиферентні й скороминущі
й проходять так само швидко й непомітно
як листок поривом вітру зривається з дерева свого,
виконуючи для нього танець і пісню скорботи...

Життя буває різне:
у кого гірке, а у кого солодке...
народжуючись ніколи не вгадаєш
яким саме буде твоє життя:
солодким як мед чи гірким і кислим як лимон

Але вдень і вночі
мариш ти мрією осяйною,
яка не дає тобі спокою

Ти забуваєш про те, що мрія-апогей фантазії
й не треба намагатись здійснити її,
бо тоді вона надає тобі стусанів
на рахунок один, два, три,
позбавивши тебе при цьому
природньої життєвої жаги

Й доведе вона тобі наступне:
людська істота-маленька жалюгідна мікроба,
для припинення життя якої
потрібен лише один подих Творця Святого
так було і так буде завжди
поки сам Творець не стане таким як Ми...

Пересічний натовп-хто він є?
сумною квіткою надії,
яку ти хочеш віднайти...

чи,може,безпорадною маріонеткою,
яка крутиться дешевою монеткою
з надією своє пристанище знайти...

чи,може,осіннім пожовклим листям,
яке розлітаючись в різні сторони,
виконує оду смерті й вічності,
сподіваючись безсмертя знайти...

чи,може,це все-пусті балачки,
а пересічний натовп-це ти,
але,на жаль,ніколи цього не збагнеш
і з почуттям незрозумілості
у вічний морок полинеш ти...

Зашарпані меланхолічними стражданнями
вони впадуть у писок часу
вони не будуть битись об каміння
лише впадуть в прозору масу

і в масі цій стають пелюстками
рожевими,м'якими і терпкими
чому ж на смак вони ще гірші
ніж ложка дьогтю з апельсином...

Я одинокий блудник
дитя Бухенвальда
з'їм собі бублик
і поплентаюсь на Мальту...

І тут кудлатий пес
стає зі мною на герць,
а від пса таки тхне
і на вулиці дме...
чи переможе пес мене?