Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Сергій Татчин

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Сергій Татчин, [ 2012-01-11 14:46:37 ],
на сторінці твору     "***"  

а де тут, я ізвіняюсь, Жадан?
Коментатор Сергій Татчин, [ 2012-01-23 22:35:46 ],
на сторінці твору     "***"  

вірш-акція. вірш-дійство. врешті-решт - вірш-вистава, як каже пан Дьяченко. і він, безумовно, правий. вистава-монолог ліричної героїні. "а народу ж, народу..." яблуку ніде впасти... гальорка зачудовано мовчить... якась баришня в сьомому ряду непритомніє... та попри весь драматизм контксту, кінцівка напрочуд оптимістична. отже це - оптимістична трагедія, весь сенс якої у сублімації авторського "я" в читацьке, в моє тобто. і я - сублімований - улибаюсь, бо що від мене лишилось би, якби не оптимізм)
Коментатор Сергій Татчин, [ 2012-10-05 11:25:44 ],
на сторінці твору     "***"  

думок-Дамокл - то круто.
весни-сни - несмак (сам цим страждаю).
а так - гарно.
Коментатор Сергій Татчин, [ 2012-11-05 01:27:26 ],
на сторінці твору     "***"  

аплодую стоячи.
Коментатор Сергій Татчин, [ 2012-11-06 00:42:05 ],
на сторінці твору     "***"  

казка.

було у батьків дві чарівні доньки - мата харі і літ харі.
мата харі з дитинства любила танці. а літ харі - літературу.
обох згубила любов.

кінець.
(як вам, авторко, мій дотепний коментар)
Коментатор Сергій Татчин, [ 2014-08-02 18:26:51 ],
на сторінці твору     "***"  

магічний текст про те, що поза словами. /вузький шлях, чорна ніжність, слід від ножа.../ все крихке й невловиме. і подекуди страшне. навіть моторошне. але за останній рядок цьому віршу можна простити все - прощаю.
Коментатор Сергій Татчин, [ 2014-08-02 19:20:44 ],
на сторінці твору     "***"  

магічний текст про те, що поза словами. /вузький шлях, дотик старої печалі, бліді долоні.../ Фройд би тут не плакав, а докопався через "зневіру у людях" до зневіри ліричної героїні в саму себе. бо ці поняття практично тотожні - одне стирчить з іншого. героїня рзтинає світ, препарує його нутрощі (життя - воно таке, по лікоть в крові), вона сама - надріз, слід від ножа, і чого вона не торкнеться - все стає подобою - готове кришитися просто від погляду, від необережного слова. але це просто шлях до себе - найдовший і найважчий. і декларована самість - не більше як прийом ототожнення з першопричиною цього тексту: з поверненням віри в себе. і цей шлях - вузький - над власним чорним проваллям, над страхами і сумнівами. і якби не сонячний промінь, то все було б крихким і невловимим. і подекуди страшним. навіть моторошним. але за останній рядок цьому віршу можна простити все. прощаю.
1   ...   12   13   14   15   16