Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ольга Ілюк




Поеми

  1. КОМП'ЮТЕРНИЙ ЩОДЕННИК або - УРБАНІЗОВАНО
    (білим віршем)
    1.
    я не чекала нічого
    нічого й не отримала

    виявляла невиявлене
    забуте пригадувала
    вирішувала пройти повз себе
    опинялась невідомо-де
    при цьому щиро намагалась нікого не задіти
    і не всміхатись
    відповідями зверху

    снився сон
    ніби
    ніяк не вдається
    пригадати свого коханого
    так і не пригадала
    чому?

    продовжувала писати
    не сподіваючись
    розгадати саму себе
    проблематично гаяла час
    з таємницями віків
    на пару
    ось де моя пара!

    але мені набридло вести щоденник
    набридло вирішувати болісне існування

    відчуваю
    що скоро перестану писати
    отже
    пройду етап
    чого боюсь найменше
    чітко визначаючи
    пріоритети свого кінця
    переваги?

    найгірше те
    що це життя було не моїм романом
    було нічиїм романом
    було
    нема?

    2.
    сьогодні дата N-ого дня
    важливо
    що він заплутався

    погано
    що вибір все одно залишився
    не за мною

    день з минулого
    коли хотілось довго й ненудно цілуватись
    повторюється в снах
    він снився мені щоночі
    по-різному
    але щоночі
    тими щасливими ночами

    день з минулого
    був гарним світлим
    бажаним
    (напевно тому й був)

    думаю
    нічого не втрачено
    ЯКЩО ДУМАТИ ПРОСТО

    ми разом там
    де нас нема
    і до чого тут взагалі розлука?

    я знайомлюсь з іншими
    хочу пам'ятати його
    хочу його
    інтими щоденника

    цей виявився щирим

    3.
    тепер спогади
    про найсильнішу любов
    навідуються лише опівночі
    коли ніхто нічого не знає
    тому пізнає все

    все також пригадується
    через прозору пелену смутку

    і кількісні запитання
    навіщо мені мене без нього
    зависають в повітрі
    без змісту

    біль наразі
    немов пустий відгук відчаю

    але я не про те
    я про те
    як не вистачає
    його тепла

    і чому він там
    де мене нема
    де ми в розлуці
    і де плаче над нами
    черговий роман
    до-пи-саний?

    розгадуватимуть інші
    наш кінець
    вінець тим часом нам не світить
    мітить лише спогади кола
    по нових рядках
    (комп'ютерного щоденника включно)

    то є моє місто!
    то є мої очі!
    то моє!
    ПОВЕРНЕННЯ...

    4.
    спала довго
    а себе проспати не вдалось
    втомилась
    без сну себе

    втікаючи від променів ночі
    лечу

    падіння забезпечене
    а я кулаками
    розмахую
    повітряні замки
    руйнуючи
    від...

    - теж мені, Дон Кіхот!
    - теж мені, Дульсінея!

    далебі
    залишимо, все як є
    бо так, як буде
    може й не застанемо ніколи
    2002-2008 рр.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. ІЗ КРАЇНИ МІФІВ
    ВІДСТУП ОРФЕЯ
    1.
    Десь в той же час я творив щось таке важливе...
    Десь в той же час я складав докупи курсивом
    не поєднаних фраз мотив, майже пародію –
    преостанню свою одиноку рапсодію...
    І завмер на півритмі – тебе не стало!

    2.
    Так, ще грав, вигравав і вгравався,
    упивався і горе топив у струнах,
    дивився на тебе, тебе питався,
    чому загублене наше руно?
    Чому прозорі твої неповторні руки,
    роздерті до крови гілляччям втечі...
    Ти ж залишила просто речі
    і не просто муки!
    Ти ж – Любов, розумієш? Ти будеш останньою,
    якщо перша пішла до Аїду росою ранньою!

    3.
    Тиша, немов сповідь Орфея,
    заколисує осінь в лісах нестерпних...
    Змій покинуто вліз у пастку -
    І стало враз дуже терпко,
    дуже лячно на серці – кінець очевидний:
    як не зрада, то смерть,
    як не смерть, то безчестя огидне!

    4.
    О Боги, Вас багато, Вас надто легко
    ненавидять небеса!
    О Боги, Ви втікаєте у надії тілесні,
    і якою ж прісною буде краса,
    що здолала свою вічну невпевненість:
    бути, а чи не бути
    в лютнях людських бажань?
    Що ж, Аполлоне, хочеш моїх страждань?
    Хочеш моєї гри?
    Бери!..
    Лиш поверни її, чуєш?

    5.
    Венера:
    “Якщо порадою ми не умільці,
    і нам достатньо нашого Олімпу,
    то цей талант, мистець Орфей
    не може бути нам запанібрата,
    і я б хотіла всю цю раду
    не визнавати за належне –
    любов повинна бути обережною,
    тим більше любов Богів!”

    Аполлон:
    “Але не можна не зважати на спів
    цього на правду сильного Музики!
    Твоя любов, моя чарівна,
    йому не рівня!
    Він знає, що ціна життя –
    це подих милої.
    Нехай піде туди, подивиться,
    а раптом усвідомить,
    що таке найвища воля!
    І чому смерть коханої –
    винагорода долі!”

    Мойра:
    “Або ж кінець.
    Кінець життю, кінець Орфею,
    як поету і як Музики,
    як...”

    Аїд:
    "Тихше, що таке кінець?
    Якийсь, із дозволу сказати, бздець?
    Чи рай у царстві тіней!
    Чи Аїд для всіх не однакова розкіш
    бути вічно?
    Або не бути взагалі.
    Не бути тілом – тінь ВИДНІША!
    І їй дано побачити пильніше,
    що це таке – любов взаємна,
    що таке ТЕМНО
    і що воно – таємне?”

    Мойра:
    “З тобою згідна лиш наполовину.
    На іншу вже немає спину –
    Усе повинно бути, як замислено:
    Орфей самотнім й молодим загине
    Й повернеться до Еврідіки вчасно...”

    Венера:
    "От і прекрасно! Саме так, прекрасно!"

    6.
    Ні, мені себе судити, а не комусь!
    Як посмів я не бути поряд?
    Ці грання в божества нечесні
    ЧОМУСЬ
    і чомусь все раптом стало знайомим
    Стікс... тіні і Аїд зі своєю дружиною
    Тіні, тіні й безмежна втома
    і знову тіні
    і за моєю покритою горем спиною
    смерть видавалась
    формою
    ліні
    чи ліній?
    І притьмам жоден не чекав такого,
    щоб живий зайшов у гості до не живого.
    А точніше,
    точніше я теж був мертвим, лиш тіло
    вигравало на арфі минуле. Біло
    було навколо,
    хоч темінню завше славив себе Аїд.
    І тут лише усвідомив я,
    яким недосконалим є людський рід!
    Форма без духу - що тінь без надій!
    Ось чому я втратив мету дії!
    А дике бажання не повертатися
    примусило мене грати, грати
    і не здаватися!
    Або разом жити будемо, люба,
    або жоден, бо любов – це
    насамперед
    згуба!

    7.
    Аїд:
    Боги рають, бо не чують тебе,
    не знають, і не бачать твого
    всесильного генія як Музики.
    І нехай потім лікті
    собі кусають,
    але їхня гра і заздрощі -
    це просто потворно-приховані рики
    (не лики?)
    І може, мої слова дещо приземлені
    після болю твого
    навіки впевненого...
    Але, повір, я щиро кажу,
    як цар найсильнішого царства,
    і тую Венеру-ханджу
    не послухаю за жодні митарства!
    Тому бери її, кохану свою, веди,
    тільки не дивися назад, просто ЙДИ!
    Вихід буде ближчим, ніж тепер здається,
    але як оглянешся –
    Еврідіка ТУТ зостається!

    8.
    Це нестерпне мовчання душить...
    мушу. Я мушу
    ще раз її побачити.
    Від зневір’я, навік утрачений,
    погляд цей стане утіхою
    чи зловтіхою на небесах:
    (так Олімп визначає страх
    кожного нашого спогаду?..)
    Я ще йду!
    Знову крок, там вона, позаду -
    Та, що не бачить мене,
    але бачить “зраду”?
    Вона бачить, що я оглянуся,
    що я втрачу її, на друзки розіб’юся
    об талант,
    і об скелі свого безсилля,
    об любов,
    від якої рве сухожилля
    і туманиться зір!..
    Не вір...
    Не вір, що за межами цього царства
    є життя:
    без тебе його не буде!
    І з тобою не буде теж!
    І нехай ця любов просто немає МЕЖ!
    На землі, на поверхні під небесами
    нас вражатиме відсутність рами
    картинної і присутність всіх
    Їх! Тих, які заздрощів сповнені,
    знов розлучать нас, знову
    нас убиватимуть дорадчо і сміло
    Боже, як ти померла вміло!

    9.
    Що таке поворот назад,
    коли тебе стискає задих
    світла, що попереду?
    Коли стає щасливо
    лиш від того,
    що вона – не витвір і не диво,
    тільки порух голови
    і просто погляд –
    бо-ко-вий!

    10.
    Запам’ятати твою прозорість
    і вічність любові у тінях смерті...
    Народжувати тебе заново
    у собі ще цілком живому,
    і потім померти з тобою,
    і дозволити прикрим звукам
    розпинати мене журбою,
    розриваючи на шматочки відчай,
    і так бігти до тебе –
    повертатися,
    а поки що, мила, ТІЛЬКИ ОГЛЯДАТИСЯ!


    "З грецьким міфом про Орфея. Він не зміг вивести свою Еврідіку з Аїду. Чому?! ЧОМУ ВІН ОГЛЯНУВСЯ???"

    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 6