(білим віршем)
1.
я не чекала нічого
нічого й не отримала

виявляла невиявлене
забуте пригадувала
вирішувала пройти повз себе
опинялась невідомо-де
при цьому щиро намагалась нікого не задіти
і не всміхатись
відповідями зверху

снився сон
ніби
ніяк не вдається
пригадати свого коханого
так і не пригадала
чому?

продовжувала писати
не сподіваючись
розгадати саму себе
проблематично гаяла час
з таємницями віків
на пару
ось де моя пара!

але мені набридло вести щоденник
набридло вирішувати болісне існування

відчуваю
що скоро перестану писати
отже
пройду етап
чого боюсь найменше
чітко визначаючи
пріоритети свого кінця
переваги?

найгірше те
що це життя було не моїм романом
було нічиїм романом
було
нема?

2.
сьогодні дата N-ого дня
важливо
що він заплутався

погано
що вибір все одно залишився
не за мною

день з минулого
коли хотілось довго й ненудно цілуватись
повторюється в снах
він снився мені щоночі
по-різному
але щоночі
тими щасливими ночами

день з минулого
був гарним світлим
бажаним
(напевно тому й був)

думаю
нічого не втрачено
ЯКЩО ДУМАТИ ПРОСТО

ми разом там
де нас нема
і до чого тут взагалі розлука?

я знайомлюсь з іншими
хочу пам'ятати його
хочу його
інтими щоденника

цей виявився щирим

3.
тепер спогади
про найсильнішу любов
навідуються лише опівночі
коли ніхто нічого не знає
тому пізнає все

все також пригадується
через прозору пелену смутку

і кількісні запитання
навіщо мені мене без нього
зависають в повітрі
без змісту

біль наразі
немов пустий відгук відчаю

але я не про те
я про те
як не вистачає
його тепла

і чому він там
де мене нема
де ми в розлуці
і де плаче над нами
черговий роман
до-пи-саний?

розгадуватимуть інші
наш кінець
вінець тим часом нам не світить
мітить лише спогади кола
по нових рядках
(комп'ютерного щоденника включно)

то є моє місто!
то є мої очі!
то моє!
ПОВЕРНЕННЯ...

4.
спала довго
а себе проспати не вдалось
втомилась
без сну себе

втікаючи від променів ночі
лечу

падіння забезпечене
а я кулаками
розмахую
повітряні замки
руйнуючи
від...

- теж мені, Дон Кіхот!
- теж мені, Дульсінея!

далебі
залишимо, все як є
бо так, як буде
може й не застанемо ніколи
2002-2008 рр.