День закінчився робочий, та додому йти не хочу…
Сіро, мокро, дощ іде, з транспорту лиш «двійка» йде.
Я крадусь неначе кішка, хвилин двадцять йтиму пішки,
Ще зайду в бібліотеку, почитать візьму «Гобсека»…
Попросила дощ:
- Не йди, он скільки кругом води!
Дощ мене послухав, стих і … перетворився в сніг.
Сніг пішов такий лапатий! Ну скоріше б вже до хати!
Осінь, жовтень надворі, чому сніг о цій порі?!
Лиш подумала про це, знову дощ січе в лице…
Снігодощ та дощесніг, підганяв мене як міг.
Що ж, я швидкості додала і сусіда наздогнала.
Йшов сусід собі поволі, мокрий весь, без парасолі.
- Добрий вечір.
- Добрий й вам.
- Я вам парасолю дам.
Та сусід всміхнувсь про себе:
- Парасолі вже не треба…
Йшли, калюжі обминали, про погоду розмовляли…
Кілька теплих, добрих слів - на прощання. Мов зігрів!
…Йду вже радісна, поволі. Заважка, щось, парасоля.
Зупинюся на хвилинку. Світло рідного будинку
Ллється з вікон. Там п’ють чай… Мамо, дочку зустрічай!
Сніг струшу із парасолі і пірну в під’їзд поволі…

15.10.2009


P.S.: із громадського транспорту, крім «двійки», у нас по місту ще «ходять» «пішкаруси»)(

Щаслива я, коли Ти посміхаєшся,
Щаслива я, коли радієш Ти...
Щаслива, ні на що не сподіваючись,
Щаслива я, коли щасливий Ти.

Робота – дім . І знову дім – робота.
Оце і є усі її турботи…

- Щаслива ти, - зустрівшись, їй подруга казала, -
Бо я не пам’ятаю, коли відпочивала.
Я цього року сина у школу віддала
І перші свої кроки ступа моя малá…
Радій, поки ще вільна, мені б твої проблеми,
Що хочеш, те і робиш, живеш тільки для себе…

Та далі йшла задумана. Бо що їй ще робити?
Нема сім’ї. Так склалося, нема за ким ходити.
І люди вже поставили клеймо їй „стара діва”,
І перстень одяга вона лише на руку ліву…
Так швидко підростає сусідська дітвора,
І все частіше чує „уже й тобі пора”.
Всміхнеться якось втомлено і вже у котрий раз
Відкаже, що відведено для кожного свій час.

... робота - дім. І знову дім - робота...

"Я йду ловити вітер” -
В дитинстві я казала,
І скільки було сили
Назустріч вітру мчала.
Здавалось, мої руки
Перетворились в крила,
І вітер я хапала, і вітер я ловила...

В погоні за вітрами
Захоплено гукала:
„Бабусю, подивися,
я вітер упіймала!”
…Дитинство промайнуло,
Назад шляху немає, -
Але моя душа польоту вимагає!

25.06.2007

Зігрій мене теплом своєї посмішки,
І так багатослівно помовчи…
Я закохалась в ніжність твого погляду,
І в душу неосяжної краси…

Я покарана коханням, -
Я люблю, не любить Він,
Бо любов моя - страждання,
Бо гірка, немов полин.

Я покарана коханням,
Любить Він, - байдужа я,
Серце втомлене чеканням,
А взаємності нема...

Ще тільки вчора було майже літо, -
Повітря було сонячно-п’янким,
Метеликом кружляло жовте листя,
Був подих вітру легким та м’яким.

А вже сьогодні осінь. Сіра осінь.
Дощу невпинний, монотонний звук…
Заплутавсь вітер у моїм волоссі
І парасолю викрав з моїх рук…

І плаче день ховаючись у хмарах,
І все промінчик сонячний шука…
Я ж поспішаю в свою теплу хату, -
Мій дім мене із вікон вигляда.

Осінь, 2008 рік.

Вже ніч пішла відпочивати,
Сонькó, вставай, ну досить спати,
Бадьорий ранок випив кави
І енергійно взявсь за справи.

Вже день готується на зміну,
А ти сховалась під перину.
А день, він довго не чекає, -
Чуть забаришся, - дня немає.

А потім якось непомітно
Підійде вечір, вимкне світло,
І сутінками день накриє
Незчуєшся, як потемніє.

І знов подіють ночі чари:
І місяць визирне з-за хмари,
Замерехтять далекі зорі
В міжгалактичному просторі...

...Давно прокинулося сонце, -
Тобі моргає крізь віконце
Сестричко, годі тобі спати!
Вставай, щоб ранок привітати!

Велика хата опустіла, -
Сім’я в Канаду полетіла,
Щоб долі кращої шукати,
Лиш дід лишився доживати
В своїм селі, в своїй хатині,
Старий…, став тягарем родині.

Годинник цока. Ні душі.
І так самотньо на душі,
Лише зітхає Самота
І привид спогадів літа.
І тихо скімлить пес у буді…
Йому самотньо теж, приблуді.

І нащо дідові хатина,
Як за кордоном вся родина…
Замовкли, стихли голоси,
Від розпачу хоч голоси…
Отак і дожива літа
Старенький дід і Самота.

Торкнись моїх долонь
із трепетною ніжністю,
Візьми мене в полон,
що зітканий із Вічності...
І поглядом скажи про те,
що відчуваєш,
бо не потрібно слів,
якщо кохаєш.

А ні початку, ні кінця...
Немає меж обручка ця.

В твоїй руці її рука
І клятвою звучать слова,
Що не розлучитесь по вік, -
Ти їй законний чоловік.

Тепер немає вороття,
Такий ось поворот життя...
Бо ні початку, ні кінця,
Немає меж обручка ця.