Дивлюсь як хвилі розбиваються об пірс.
Думаю про тебе і пишу для тебе вірш.
На березі промінням
розпалене лежить каміння.
А в голові моїй кричить сумління.
Мій човен тихо відірвався від причала.
Я так скучав,
а ти без мене не скучала.
Памятаю як несамовито ти кричала,
коли ...

Вечірня тінь і темрява усе накрила.
Відсутня сила,
яка б несла мене накрилах.
Туди де ти залишила мій кайф.
Хочу тебе і досі,
так і знай.
А скоро осінь,
пташечко не відлітай.

Може через день чи просто через років сорок,
скоро,
чи не дуже скоро
стихнуть хвилі в морі чи не стихнуть,
однаково розповісти тобі не встигнуть.
Про те як я, як ти
чекаєм щоб весною розцвісти,
розвести
ще далі і так давно розведені мости
між нами.
Для нас не справджується слово нами.
І не затопити сум жодними морями.

На дворі час не дуже теплий,
Холодний колір за вікном.
Він, як і я тобі не стерпний,
На нас ти злишся знов і знов.

І не даруєш мені свою усміку,
Днів пять поспіль.
І не для мене нас своєму ліжку,
Розстеляєш білу простинь.

Тижні і дні сірі мов камінь холодні мов лід,
Ти залишила мені своєї веселки слід.
А я навіть не знаю: з ким ти в ночі гуляєш,
Хто тебе обнімає, зустрічей з ким ти чекаєш,
Куди сховати про тебе думки і спогади?
Такі не веселі стали в твою сторону погляди.
Звідти тягне сухим, диким холодом,
І це відчуття гірше за відчуття голоду.

Ти залишила осад, що у серці моїм розривається,
Він створює біль, яка назад і вперед коливається.
Чому я не встиг тобі навіть слова сказати,
У фрази не зміг думок і почуттів звязати?
Кожен день, щось нове видумую і знову вагаюсь,
Дома сиджу, вибігаю від чогось ховаючь,
Тебе згадую і забути чим швидше стараюсь.
Про що думаєш і що відчуваєш як я дізнаюсь,
Ну і як я дізнаюсь...

Де ти ховаєш ці тижні і дні,
Чи для тебе веселі, чи для тебе сумні,
Чи сонце світить чи лиють дощі?
З ким ти проводиш ці тижні і дні,
Чи швидко минають, чи тільки нудні,
Чи зорі на небі сіяють в ночі?
В ці тижні і дні...

А я й досі не знаю, де ти і з ким,
Хто зігріває твоє серце і чим?
Нова історія так швидко перетворилась в стару.
Номер твого мобільного з памяті свого стеру.
Мої ж дзвінки стали тупі і такі недоречні,
Складені з слів букв і жодних речень.
Пізно зрозумів я значення слова любити,
Серця твого моїм словам вдруге не розтопити.

Ну і де ж ти ховаєш ці тижні і дні,
Чи для тебе веселі, чи для тебе сумні,
Чи сонце світить чи лиють дощі?
З ким ти проводиш ці тижні і дні,
Чи швидко минають, чи тільки нудні,
Чи зорі на небі сіяють вночі?
В ці тижні і дні...

Мої джинси подерті,
Не тому, що зараз така мода.
В них холодно до смерті,
Коли за вікном бліда погода.
Став не страшним мені вітер,
Бо купив на секонд-хенді
Собі цей синій светер,
Шкода лиш, що рукава потерті.
А так майже як новий.
Ще тиждень до стипендії.
Мушу їхати на трамваї знову
І слухати контролерів притензії.
Сьогодні посижу вдома,
Зеономлю на пиві.
А завтра запрошу її додому,
Якраз буде на презервативи.
Коден день на обід
Одна і таж гречана каша.
Ви там у владі щось робіть,
Щоб з кризи вийшла держава наша.

Втикаю в телевізор, на кріслі.
Всередині втикають міністри різні.
Музиканти ковбасяться в чарті.
А одногрупники грають в карти на парті.
В розкладі прочитав назву предмету
«Теорія функції…» і матиматика ше якогось брєду.
Вирішив поїхати на пари і зібрався хутко.
Вийшов з хати, вдягнув куртку, сів на маршрутку.
Це не те, що було літом,
Коли можна ненапрягатись і спати до обіду.
Приїхав на пари, пацики здають лабораторні,
А мої одногрупниці модні, слухають корні.
Не можу зробити завдання навіть по аналогії
Тому швидко тікаю з скучної лабораторії.
Дівчина біля кіоску пє пепсі,
Я за пивом стою в черзі, перший.
Я би запропонував їй сто віскі
Шоби потрогати її за великі сіськи.
Але трохи грошовим еквівалентом обмежений,
Тому її тіп від зради буде збережений.
Все би було не так страшно,
Якби не сезон дощів напряжний,
Який залишає глибокі калюжі на асфальті,
Я би краще повтикав не тут, а на Мальті,
Або на тій з великими сіськами
Вже вулиці стали до мого дому близькими.
Ну все до підїзду я уже дійшов,
Добре лиш те що не знадобився капішон.

Ввечері знову кінець,
А зранку наступний початок.
Життя - це купа кілець,
В ньому важливий їхній порядок.
Це я уже відчував,
Навіть учора було щось схоже.
І тут я колись ночував,
Ви ж ці слова чули тоже.

Не моя нова перемога,
А для когось знову поразка.
Не потрібна довга промова,
Лиш де ця коротка підказка.
Десь глибоко лежать міліони,
На дні сховались в коралах
Так високо літають ворони
І мрії розганяють у хмарах.

Знову життя зробить коло,
Приїдеш до себе додому.
Його незабудеш ніколи,
А поїдеш то залиш хоч кому.
Нехай це повторяється вічно,
Мине день, рік за роком,
Від січня до наступного січня,
Мусиш іти крок за кроком.

У її чарівних блакитних очах
Відбилися тіні помилок і поразок.
Там сховано більше ніж у глибоких морях.
А я не знаю її думок і немаю підказок.
Відсутній чи невидимий страх,
Принаймні тим хто ходить поряд.
Якого змісту шукати у її словах,
Які так сильно серце колять.
Їй уже двадцять довгих і коротких років,
Вона бачила злих і добрих людей.
І зробила кілька поспіль хибних кроків
І надумала безліч хороших ідей.
На неї цілу годину треба чикати,
І так вже день по троху проходить.
А я мушу цілу хвилину мовчати,
Коли місяць за хмару заходить.
Для неї складають довгі поеми,
А з інших так довго сміються.
Тепер я знаю з ким ми живемо
І чиї серця в мить розібються.

Сірий день наповнений туманом
Зі смаком нової сигарети.
Мій розум пронизаний обманом,
Прочитаним з ранкової газети.
Мені не цікаві жодні новини,
Крім одного питання - де ти?
А день добіг уже до половини,
Весь час в уяві твої портрети.

На фоні тихого, срібного диму
Блистять голубі, добрі очі.
Перетнутись на мить поглядом з ними
Ясними мов Пітерські ночі.
Так хочу зустріти тебе випадково,
Я так води в літню спеку не хочу.
Лиш усміхнулася б ти мені загадково,
Більшої радості я не знаходжу.

Це відчуття сховане у чорному замку,
Проглядається крізь маленьку шпаринку.
Воно часто за тобою гуляє по парку,
Та завжди поруч стін твого будинку.
І не боїться пострілу з револьвера,
Смаку смертельного яду в їжі,
Кулаків найсильнішого в світі боксера,
Гострого леза ножа, яке горло ріже.

Навіть твого нового друга,
Чи моєї нової подружки.
Не страшна йому висока напруга,
Ним не напєшся, як чаєм з кружки.
Воно дальше лінії горизонту,
І глибше Маріанської впадини,
Швидше за білий буліт Хонди,
У всіх текстах я його згадую.

Так не просто змінити про тебе судження,
У свої вчинки вкласти більше розуму,
Щоб схибило твоє хибне про мене припущення,
Може прийду до тебе з білими розами.
Мені так не всерівно хто прокинеться
завтра на твоїй простині,
Хоч наші стосунки дедалі
стають все більш гострими.

Це як важкої дівчинки сильна любов,
Як пошук в ночі цвіту папороті.
Як помилка, яку я допускав знов і знов,
Так і ти не даєш мені точної відповіді.
Хтось чекає за мною, а я за тобою,
Невже це відбувається кожного дня.
Я б ніколи так просто не здався без бою,
Але в мене крім тебе є інша війна.

Не спи київський князь.
Бери міцно меч
І швидко на коня вилазь.
До тебе в двері стучить
Монгольська орда,
Вона швидко біжить
І палить Руські міста.

Не спи український козак.
В степу палені башні
Посилають тобі знак.
До тебе з півдня водою
Пливе турецький яничар.
Він хоче вкрасти дочку твою
І хатину кинути в жар.

Не спи український хлоп
На польського пана
Не гни свій горб.
Протри саблі
Від сірої пилі.
І стань господарем
На власній ниві.

Не спи український студент
До Крут підходить
Більшовицький контенгент.
Забудь про науку і книги,
Бери до рук зброю.
Небійся швидкої відлиги,
Ворог уже за горою.

Не спи український солдат.
У гості з заходу
Суне німецький танк.
Підставляй під кулі
Свої ранені груди
Нехай хоч твоїм дітям
Краще буде.

Не відступай український вояк
До останнього подиху
Захищай свою матір юнак.
З мечами у покалічених руках,
З болючими ранами у серцях.
Від неочікуваного нападу,
Захищай від сходу до заходу.
Від повторення трагічного голоду.
Не продавай свою душу за золото.
Від турецької проституції,
Від олігархічної конституції.
Захищай любов"ю і вірою,
Героїчною памятю світлою.

На цій землі ми знайшли свою любов,
Нам сонце світило і лунав пташиний спів.
За неї не раз пролилась червона кров
І за всі ці роки наш дух доспів.
Наш дух доспів до нових кроків і перемог,
До пошуку нових доріг і нових шляхів.
Вже вкотре простив підлу зраду нам Бог,
Багато ж ми зробили помилок і гріхів.
Тут вперше в житті я почув хитрий сміх,
Щось зачепило мене і я відчув злість.
І вперше в житті побачив такий білий сніг,
І відчув гіркий смак її мокрих сліз.
Тут світить сонце і сіяють зорі,
Чисте повітря і вільний дух вітру.
Ми відчули неповторний смак волі,
І побачили яскраву, зелену палітру.

Ми залишились на зеленому фоні,
На стіні, на картині висіти у рамці.
Там ми назавжди у веселому тоні,
Закрутили нас дуже швидкі танці.
Сонце огорнуло нас теплим промінням,
А вітер розігнав наші чорні хмари.
Ми попрощались з чорним сумлінням,
І забули щоденні нестерпні кошмари.
Каміння сховалось у напрямку хвиль,
Нас оточили високі дерева і цвіт.
Ми від міста за тисячі-тисячі миль,
Який тут прекрасний зелений світ.
Тут змішались веселі мелодії і спів,
Льється мед і тече солодкий сік.
Хоч би відчути усе в житті я успів,
Поки хтось не прикрив цей відсік.

Ти щаслива, як перемога після поразки,
Як хороше закінчення у дитячої казки.
Як здоровий сон, хворої людини,
Як усмішка маленької дитини.
Коли на ранок сходить сонце,
Хтось розуміє, що був лиш сон це.
Смерть поета і народження героя,
Як вночі на ліжку кохаються двоє.

Ти сумна, коли залишаєшся одна
І в самоті твоїй нема ні берега, ні дна.
Твоє серце тихо-тихо плаче,
Лиш тоді, коли тебе ніхто не бачить.
Відчуття приходять, як жовта осінь.
Як дощ, який з неба падає й досі,
Ти не допоможеш, тому хто просить.
Це стан, коли з тебе всього вже досить.
Корабель затонувший у відкритому морі,
Ти квітка одна у терновому колі.
Як старовинного замку забута руїна,
Як кров пролита за Україну.

Ти добра, як сильно пяний друг.
І щира, як зізнання у коханні, сказане вслух.
Невідшукати у тобі і крихти зла,
Коли по твоїй щоці прокотиться сльоза.
Як у землі лежить твій мертвий ворог,
Як з улюбленої книжки стерти порох.
Відверта молитва до світлого Бога,
Як безкорислива допомога.

Ти дивна, як хворого серця стук,
Не настроєної струни хижий звук.
Як залежність курця від яду цигарки,
Як хитрий погляд молодої циганки.
На фондової біржі не виправдані ризики,
Як порушення усіх законів фізики.
Як незрозумілі фрази з цього тексту,
Як низький результат свого IQ-тесту.

Ти таємнича, як код на сейф у банку,
Як плани на твій вечір, але ще зранку.
Як швидкий потік крові, у розширеній вені,
Як мовчазний герой, на великій сцені.
У будинку що стоїть за високими мурами,
Як вікно закрите темними шторами.
Як у чорну ніч дикий цвіт папороті,
Як причини порушення Божої заповіді.

Ти красива, як крапля світла у кінці тунелю,
Для людини, що усе життя іде за нею.
Як заходить сонце і запалює зорі,
Як стежка тонка у зеленому полі.
Як вірш Петрарки до Лаури,
Як наказ звільнити від тортури.
Ти як усмішка на картині Мони Лізи,
І музика Бетховена «До Елізи»,
До Керн. І відчуття не вгамованої болі
У вірші Шевченка написаному у неволі.
Як еротичний танець стриптизерки,
Який є лиш обгорткою солодкої цукерки.

І така цікава, як новини з ранкової газети,
Як над будинком, нічний політ комети.
Як премєра нового кіно-фільму,
Чи політ на крилах птаха вільний.
Ти така єдина, ти сильно особлива,
Ти приходиш, як весняна злива.
А коли ідеш, то забираєш все що є,
Таке важливе кожне слово сказане твоє.
Ти така буваєш, лиш в моїй уяві,
Я один, так радію твоїй появі.