Осіннє загострення почуттів
уразлива мовна свідомість
недосконала-бо національна
чиї ми вівці?
будемо пасти
будем паси роздавати
пастки наставляти
наставникам і наступникам
наступальні задіємо рішення
на сторожі поставимо сло-
на стороннього
не позирай
поза край райдужного свого слова
не руш рушниці руків’я стомленого
не загравай
не загрожуй ворожо
не заворожуй
не заважай
на огорожу завше зважай
на горошину чи на жоржину
не наступай
на ножі
на нозі на жіночій щоночі
навроче гляди-бо накличе
на очі наверне пророче
про речі про ріки про ліки
пролиті на лікті й ключи-
ці
цілі
ми маємо цілі
ми маєм
ключі

… а потім поїдемо в Аккерман
до Йоана Сучавського
Там особлива вода

Ти ще віриш у зцілення?
Скільки їх понівечено в цій нескінченній боротьбі за свободу?
Ти дійсно віриш у їхнє зцілення?
Усіх життєдайних і живосильних джерел світу
всіх славних храмів і ікон
чи стане на те
щоб вигоїти їхні болі

По наших степах виростають нові могили
нові насипи
нові хрести
нові кам’яні виродки
що по черговій сотні літ набуватимуть міфічного значення
Чи хтось коли-небудь спиниться
чи поклониться химерному безіменному стовпові
самотньому боввану посеред білого гречаного поля?
Чи хто наважиться витягти цебер води з закинутого колодязя
чи дозволить тій темній як фортечні нутрощі і прудкій як ящірка воді
відживити власну пам’ять
наповнитися нею
наче ріка навесні?

По наших степах річки повсихали
повсихали й живильні джерела
й суха-сухезна пожовкла стерня
задихаючись від пилюки
снить себе розбуялим колоссям
і вірить у весну
вірить у дощ
вірить у власне зцілення.

ти не впізнаєш ніколи-ніколи
ти не зумієш вхопити ні запаху
ні руху
не вчуєш ні тембру
ні натяку
ти не згадаєш і миті
як повз тебе вона промайне
у тому її осінньому віці
в достиглому її почутті
настояному на горіхах волоських
пройнятому димом від зотлілих
зів’ялих у самості мап
із усіма молодечими пригодами
з усіма непристойними витівками
з усіма її спокусами й сп’яніннями
із запалом і самопалом
із полоном і полум’ям
із постригом
і пострілом
і пострибом
і по стрибожих доріжках
із пристрастями і гріхами
що від них тобі стане солоно в роті
так солоно
що аж сплюнути їй то під ноги
вирветься
але цим ти її вже не проймеш
вона ж бо в осінньому
камуфляжі
а ти вже
ніколи
ніколи

а до бога
якщо промовляти
чітко й виразно
він усіх неодмінно почує
бо звук іде вгору
завжди

певно тому
нас ізмалку привчали
до виразного читання
і культури мови
щоб уміли за потреби
правильно припасувати
приголосні й голосні
за всіма приписами милозвучності
щоб мова наша
і в молитвах
і в голосіннях
була ідеально зладженою
для його старечого вуха

і співи
мабуть
теж не даремні
щоб голоси ми мали
чисті й виразні
як наша мова
що нею зладжено
досконалі наші пісні
які мов навмисно
зростають угору
щоб сягнути його старечого вуха

нам також дано
чимало джерел і струмків
річок і ставків
і повні крани води
щоб ми ретельно
вмивали очі
й язикаті свої роти
щоб були вони чисті й виразні
як наша мова пісенна
що нею зладжуємо
свою ідеальну промову
що як звук
іде завжди вгору
до самого старечого вуха
щоби бог
нас урешті почув

коли шукав шмат металу а знайшов віршований рядок із восьми цифр
настільки простий і настільки правильний
що навіть вода почала дослухатися до позірних аберацій
чув натомість лише її голос
її слова
ніби штучні бісерини
тріскотять
осипаючись
по поверхні крихкій
моєї мовної свідомості

її слова
як кутасті клямри
як шпильки
як канцелярські цвяхи
дріботять
подиву гідні
драпіруючи вітрила
роздираючи дороги й шляхи
розрізаючи воду на болота й дрібні потічки

тож я не втерпів
не стримавсь
з останніх сил
і щосили
прямісінько їй у живіт
(вразливе місце
я знаю)
випустив
скоромовкою усі ті вісім доконаних цифр

тому що дівчині
витонченій
схожій на русалку
не годиться аж так широко
розставляти ноги
стоячи
на хиткій воді

а до вас прибігала ота сирота?
може й згадаєш
вона постійно
мурмотить одне й те саме
щось таке як:

най собі сіється сиплеться стелиться
най собі світлом і сяйвом займається…

мається й нудиться
зірку шукаючи
в нетрях вогкого глузливого міста
ходить і все намовляє і молиться
думаєш
ніби колядку завчає:

най собі сіється сиплеться стелиться
най собі світлом і сяйвом займається…

і коли тобі випаде
десь під Різдво
сіро-дощової днини
з купою подарунків для малечі
вертатися додому
вона танцюватиме
біля твого під’їзду
тримаючи за руки небо
а навколо неї
сіятиметься й світитиметься
густий повільний сніг
і тобі так само схочеться
задерши руки й голову
кружляти разом і нею
хапати широким ротом
морозні клапті снігу
примружитись і співати:

най собі сіється сиплеться стелиться
най собі світлом і сяйвом займається…

а вона засміється
принишкне
мов похапцем
жмуточок снігу
в долоні стискаючи
ти їй:

Марія
Єлена?

вона тобі
просто:
ц!

голка
ти є довга темна щойно віднайдена голка
як тебе застосувати
по кількох роках незайманості?
бездієвості?
і чи буде ще користь від тебе?
і чи користь від того мені?
боюся
що буде гостро
довго свіжо і гостро
гостросюжетним вийде роман
з абсурдними часом кадрами
як то
жінка поважна
у церкві
зі словом наданим офіційно
з брутальною лайкою виступає
кусає себе за язик
хреститься
прости господи
каже
і знов через слово
мат
ніби то й не вона
а дещо
голка булавка цвях?
камінь ножиці папір
син отець і дух святий
і кожен з трьох
в новій
вишиваній сорочці
назустріч нам
усміхнений
щиро

якщо самі тільки
янголи
знають слова
з яких починається вірш
то ти починаєш
із янголів
кличучи їх шукаючи
згадуєш почергово
на ймення кожного з них
кожного з тих
кого вже не раз забував
малюєш їхні тіні
на берегах улюблених книжок
додаючи щоразу більше світла
більше електрики
більше напруги й потужності
і тоді засліплений штучно й навмисно
дослухаєшся до
впалих нечутно
пір’їн
мов до снів випадково пророчих
у яких завжди є місце
для транспортної розв’язки
ось так і сьогодні
ти як 2+2=5
а вві сні були знову тролейбуси
й огидні вагони метра
де ти ненавидиш
кожного його пасажира і щоби якось
відволіктися
язиком
перебираєш дієслова
намацуючи
звукову оболонку того
з якого невдовзі народиться вірш
і ти ж бо не зможеш його пригадати
доки на кінцевій зупинці не з’являться
двоє дивних янголів
обидвоє з надламаним крилом
ось так і сьогодні
жодного з тих
дієслів
не зринуло в
тому вірші

коли ти мовчиш
упевнено й тривало
як вода
безіменна й свята
коли твій сором і сміх
стають однаково світлом
що вибивається з-під сорочки
цього відважного чоловіка
і сіється скрізь
ніби попіл чи пил
тоді твій шлях традиційний усталений
хоче зігнутись
зигзагоподібно
від чого м’язи скорочуються
значно різкіше
значно частіше ніж тут випадають дощі
і ти тоді тілом вчуваєш сполучення
кольорів
які ніяк не вкладаються
в правильну словоформу

нічого особливого
варто лишень окреслити запах стриженої трави
прим’ятої
поглядом подорожніх

всоте всотуєш в себе час
клітинками і дужками й іншими мовними й умовними символами
смішними і мовчазними паличками-рисками
смугами позаземними
себто космічними

знаками знаменуєш відстань між нами так звану
прірву між нами мальовану
ницими кольорами

німби німотні нанизуєш на линву міцну і м’язисту
креслиш зворотні маршрути
собі
і мені
напровсяк
змотуєш кільцями пам’яті плівку
так ніби пишеш із неї кіно
і додаєш поміж іншим
подивимось?
принаймні запишемо
щоб було

маєш тепер і дороги і мапи
маєш собі свої фарби тривкі
так щоби кожна на кожен день
знаєш по декілька значень слів
і безліч позначень вічного
зрештою
маєш трохи часу
крихти вина ще з минулих років
кілька платівок і краплі дощу

знаєш
купу такого ж по суті
недвозначного й тихого мотлоху
хтось учора скинув з вікна

чуєш
сестро
може вони не прийдуть
може вони десь розбились зі своїм бісовим інфініті
може їх пов’язали за несплату податків
абощо?

та де вони дінуться?
прийдуть

ми тут уже більше години
чекаємо їх
наче спасителів
або ще краще –
катів своїх
давай з них зіб’ємо плату подвійну
за наше чекання
абощо

не переймайся ти так
от-от прийдуть

чуєш
сестричко
ти пам’ятаєш
як вони вперше прийшли
ці демони з запахом нафти
як вони нас налякали
своїми іклами і різцями
своїми ритуалами божевільними?
най би чорти їх забрали
абощо

де вони дінуться?
прийдуть

потому ми тиждень не працювали
молитву складали
за здоров'я власних органів дихальних
і також статевих
з іншого боку
не так уже все й погано
принаймні
якось обійшлося
без наркотиків і рубців

чуєш сестро?
вони вже йдуть
наші янголи смерті
чисті
мов кокаїн

метафора твого волосся
вертлява безкрилка
осмислена доконечно
доречно
по осені щось забувати
щось карбувати сьогодні відмичками з каменю й слів
назавтра –
твоїми ключами

по осені модно щось забувати
губити між листя торішні звички
міняти адреси на чисту білизну
спідню
а гроші розмінювати на час
і підкидати його мов монету
і-нету залишити пару пляшок
і клунок в дорогу зі сміттям
ламким і сухим
голосом
нагадуватимеш себе
по осені
знаєш
якось властиво
пам'ять втрачати кожного дня
скидати її ніби яблука й сливи
достиглі
й ранково-дзвінкі
вінки і німби познімати
і не стидатись голизнИ
і не соромитись голИзни
як був навчив нас Ален Ґінзберґ

по осені
знаєш
навіть потрібно
постійно й повсюдно щось забувати
листи і листівки
серветки й хустки
кредитки
якісь візитівки
посвідчення
паспорти
запрошення і посилання
папери і папірці
світлини і фотоплівки
фломастери й олівці
ключі
паролі
шифри
дати
молитви
мантри
ноти
мапи
нотатники й записники
щоденники і мемуари
романи-спогади
і спогади-книжки
і пам'яті дрібні уламки
чи пам'яті важкі шматки

по осені
мені залежить
забути десь себе дещицю
корицю називати
цинамон
і каву пити із
горнятка
яке ти вчора тут забув

дихаєш так
ніби знаєш як це робити
ніби відомо тобі від чого твої щиколотки й зап’ястки
тоншають восени
і бруківка засинає на твоїх долонях
покреслених долями і шляхами залізничними

дихаєш так
ніби зітхаєш
кожного разу з новою інтонацією
новою емоцією
ніби все мало інший сценарій
загублений в попередньому житті
лишень кількома дотиками відбитий на твоїй генетичній пам’яті

дихаєш так
ніби співаєш
щоранку і щонеділі
дихаєш чисто рівно пришвидшено
лунко так
сконцентровано
наче воском натерто повітря
відшліфоване до сталевого гуку

дихаєш так
ніби живеш самим тільки диханням
ніби подихом є насправді
насподі
чиєїсь душі

у довготривалім маршруті поїздів дальнього сполучення
в кожному вагоні обов’язково є пасажир
що з пункту А шлях його триває
до найдальшого
найостаннішого пункту Z
роля його полягає
у збереженні цілісности кордонів країни
в забезпеченні атмосфери тяглости й нескінченности залізничних шляхів
комплектів білизни
завжди ще трохи вологих
ніби провідниця замість спати обирає прання простирадл
із темно-синіми смугами укрзалізниці
в забезпеченні невичерпности окропу в котлі й цукрових шарів рафінаду
в забезпеченні безперервности й невпинности витанцьовуваного поїздом ритму
цей пасажир
він просто є
він просто ґарант стабільности
він не соромиться вирахувати кількість хвилин
для яскравого світла в вагоні
згодом –
для трохи тьмянішого
а на їх межі може рвучко відкинути книжку
і шаріти поглядом по купе
відмічаючи для себе дрібні зміни в запахах і кольорах вагонного інтер’єру
в наступному купе – розчинна кава
і ложка чайна крутиться по склянці самотужки
шалик сусідки сповзає з гачка
до неї під ковдру снує
постійно падає кружка
і з неї то ллється то сиплеться
то дощ
то посохла трава
то спека то ніч то хурделиця
повторювані слова
то дівчина спить
то прокинеться
то хлопець який завіта
то з довгим волоссям потилиця
то він
то воно
то вона
і всі тут такі безіменні
і всі ми тут дуже близькі
бо тут
ми завжди одкровенні
як одкровення на шклі

засушені стигми
зів’ялі метелики болю
недбало скручуєш заплямований
ще з осені бинт під
котрим ховав був свіжі порізи
і тріщини
що лишалися завжди зі сну
ти снив найчастіше однакове
щоразу під іншим світлом
щоразу під іншим кутом
можливо під іншим небом
але хіба небо здатне змінити щось
під землею?
особливо під землею твоїх снів?
і вони тобі щось
та й наврочили
і вони тебе якось зужили
таж як мінімум твою шкіру
кажеш –

тоосені
поміж вітром
поміж листя й комах
понад озером
шурхотів ногами півсонними
якось зиркнув на мене
презирливо
озирнувся вмить і пішов
як ішов
то ставав усе нижчим
мов під землю поволі спускавсь

зрощені клаптики пам’яті
вигоєні дроти
дбайливо розгладжуєш аркушик
і знову береш олівець
наводити
контури своєї р е л і г і й н о ї риби
яка оселилася в тебе раптово
ніби з неба
була та й звалилася
і вже ти не сниш те однакове?
і шкіра тобі не болить?
кажеш –

то ось ні-
би вчора
не бачила?
хлопчина ходив тут із рибою
не продавав
з живою
тримав її так за пазухою
на грудях її тримав
він її вийняв із-звідти
та й суне мені до рук:

в о н а т о б і б і л ь ш е п о т р і б н а
н е х а й б і л я т е б е п л и в е

коли ж повернувся до тебе
вона вже була ось така
як ти її звеш
р е л і г і й н о ю
та з іншого боку вона
мені нагадує правду:
небо завжди змінює щось

твоє волосся мало
всі шанси стати
справжнім канонізатором
у жанрі перфекцій а доти
чи то пак до тепер
ховає так хитро й втаємничено
відлуння ворожінь надзеркальних
комусь наснилася
корова
в подобі крокодила
комусь
ерекція застінних голосів
мені вбачалася розгорнута долоня
завершена зап’ястком
на місці дотику
на обідку горнятка
відкрита долоня
з розчепіреними фалангами
під пасмами твого
брунатного погляду

колись ми намагалися вчувати
коліщатка дощовості
на паралельних радіохвилях
колись ми вміли
на будь-яке чи будь-чиє невдоволення
відповідати посмішкою язикатою
колись і твоє волосся
фліртувало значно впевненіше
довелося цю ролю
віддати долоням
можливо вони не настільки граційні
але принаймні пам'ять у них краща

троє одночасних чоловіків
одночасно рефлексують
троє різних чоловіків
одночасно важливі
троє флективних чоловіків
одночасно зраджують власній формі
троє вільних чоловіків
одночасно потрапляють у пастку
троє залежних чоловіків
одночасно визнають власну залежність
але звички не кидають
троє закоханих чоловіків
тимчасово мають одне тіло
одне тимчасове тіло
однієї тимчасової жінки

за твоєї відсутності
тіло її набуває граничної чутливості
до запахів і звуків
надто до звуків

поглянь
як вона щиро дратується
зачувши голос сусідньої жінки
як напружується її шия
її шалик
її
хода
вся її сутність укрита якоюсь
величною напругою
тою
яка зазвичай триває протягом
восьми годин
між підлеглим і керівником

вона сахається дітей із брязкальцями
оминає всі види наземного транспорту
свідомо уникаючи підземного
вона віддаляється до води
до прозорості
ворохобності

вона ховається за вітрами
західними та східними
солодощами
за площами та проспектами
за листям трави та травою в лИсті

вона намагається
в іншому для тебе місті
в інших осінніх вітрах
в інших запахах і звуках
віднайти
тебе

вона блукає й губиться
вона проростає
у стінах твоєї
голови

що з того
що ми оперуємо різними категоріями
що не завадить нам порозумітися
що тут дивного
якщо пальці наші різної довжини
довші захищатимуть тонші
що тут зайвого
в буквених символах
які читаються
хочеш так
хочеш
отак
отако
отакочки
отуточки
отакої!

легкою рукою
налито по вінця
розбіжностей і протилежностей
найголовніше
статевих залежностей
для категорій і роду і стану
для категорії віку так само

як самість
із нами завжди на одинці
як відстань зв’язку не становить
різниці
як видих який
зігріває планету
як видих із запахом
сигарети як видих
як вид их як в идих як ви як ти
як ви й ти

як вийти назовні
як дихати знову
навчитись
так само
як
ти

до чого сняться високі й
стрункотілі
з долонями холодними від винограду
плутаними
гострокутими сухожиллями
легенями посрібленими токсичною хтивістю
цикорієм і цинамоном
розтертим на животі
жовтизною скам’янілою на дні їхніх тіл
поналиплим на ноги дощем?
хто вони
віщуни й віщунки
дрібнокраплого побутового туману
й семи тисяч
осліплих метеликів
у спину?
що можуть значити постаті
їхні потужні й підсушені
паралельними
часовими вимірами
просторовими прірвами
формотворчими нахилами
й інфантильними намірами?

потойбіччя притихло
у них під очима
крізь зуби проціджує
вогкість масну
підозріло озирається
й хи-хо-че

хочеш його запозичити
значенням наділити
дати йому обличчя
дати йому в обличчя
дати йому по пиці
влучити по різниці
вибити з нього решту
скласти до купи рештки
знищити все до останку
чи хихотітиме зранку?

про що ти
коли отак дощить
коли отак химерить?
завізуалізовані каламбурні одиниці
замкнені метонімічні отвори
сотвори з мене злітну літню смугу
сни її по півтори години на кадр
пережовуй по тридцять разів
мої вербалізовані сподівання
ковтай-не-ковтай не засвояться
виверни краще на спід
спіднички моєї картатої
там зберігається вакуум
намагалася задушити або зарізати
але надвисока гравітація
пальці короткі
голос низький
мокре тяжіння
необхідно потренуватися ще
ще-ще-ще
ще раз нагадай
про що ти
коли отак не спиться
коли отак даремно
антитеза мине мишеням
аористоманія поглинає горішні поверхи
верхи на монохромних колінцях
забитих бігом і подихом монофтонгів
скельцем роздратованим
поліруєш мікстурки мої засмучені позатоденно
поляризуєш синхронічні вагання
ваганти позбулися свого часу
пропоную зробити те саме
це не наслідування кращого
з варіантів як мінімум двох
я поцілюю перший
на мене ти вже не натрапиш
навчену гравітувати
видовженими штучними наростками
підвищеним альтом
посохлим мовчанням
направду виконала два варіанти
з досконалою точністю
на відмінно з плюсом
сплю сон тепер автоматичний
мені дощить
в мені химерить
ти залишаєшся там попередньо
мені не цікаво
про що ти

цю дівчинку мали принести у жертву
мізерний поштовх долі - надалі падатимуть скроні
розлущені по діагоналі наші тіла набрякають
брухтом і бруком і брязкальцями срібними дзвінкостиглими
замерзлими у передроссі руками запитуєш а чи припрошуєш
диверсійним маршем обплести обвести оминути ріки матричні
суцільні діри відкорковані весняним плесом дешифровані
матеріально і тілесно нам відомі позаторішні
експерименти призвели до спрощення мапованих каналів
наших дотичних передчуттів
нам путівною зіркою і храмом буде великий темноокий
супермаркет розпорошених намірів і голосінь пошматованих
ніби відрізки святкового короваю розпроміненого навколишніми
залишками-статками поодиноких відфільтрованих ілюзій
у сфері нашого взаємопокладання перекладання сходинок навспак
у супереч дозволеним виключенням нам не написано
переписати перезмінити перезняти
нам не дозволять її врятувати
руками своїми намоклими
на наших руках зморшки мурашками
на наших спинах вони будують міцний і високий мурашник
і борсаються-копирсаються в наших пожовклих рештках