О, іго!
Обожнюю алітерації,
та кажу собі: «Стоп!».
Не кожною літерою – маю рацію,
що прагне злягтися з сусідкою
паралельно чи поперемінно.
Неодмінно,
засіки алюрів ліричних в моїх ареалах відмінні,
та хай не керують раби господинею, тобто Душею.
Свідомо,
впущу лише кілька у дім, бо у мене всі – вдома.
І гості поважні, уважні,
хто де, на диванчиках, долі
роззявили рота
(хоч просила прочистити вуха – тупі арлекіни),
щоб чути мої аріозо.
І – ружі, троянди, і рози, і сльози –
жбурляти моїм
«озоірам»,
«ажусам»,
«лельночам»,
«маіго»…
О, іго!
Не хочу, не можу, а треба!
А кілька лакеїв келійних
на дзвоник у тиші, де слід,
внесуть і свою евфонічну осмислену требу,
і тихесенько вийдуть.
«Тілько вітер з осокою
Шепче: «Хто се, хто се
Сидить сумно над водою,
Чеше довгі коси?»
Коментарі (4)
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --