Моя Печаль! Ты здесь, со мной.
Считаешь дни осенней грусти
Прекрасной, сладостной порой,
И любишь силуэт пустой,
И путь промокший твой и грустный.

Бывает мне порой отрадно
Послушать слов твоих обман.
Нет пенья птиц – а ты и рада,
И на твоём убогом платье
Шьёт серебром густой туман.

В листве, оборванной с деревьев,
В унылых мрачных облаках
Ты видишь только умиленье,
И не хватает мне терпенья,
Чтоб до конца тебя понять.

Но почему-то вдруг я понял,
В чём красота ноябрьских дней
Перед заснеженной зимою.
Но говорить о том не стоит –
Тебе они в стократ родней!


Оригінал:
My Sorrow, when she is here with me,
Thinks these dark days of autumn rain
Are beautiful as days can be;
She loves the bare, the withered tree;
She walks the sodden pasture lane.

Her pleasure will not let me stay.
She talks and I am fain to list:
She’s glad the birds are gone away,
She’s glad her simple worsted gray
Is silver now with clinging mist.

The desolate, deserted trees,
The faded earth, the heavy sky,
The beauties she so truly sees,
She thinks I have no eye for these,
And vexes me for reason why.

Not yesterday I learned to know
The love of bare November days
Before the coming of the snow,
But it were vain to tell her so,
And they are better for her praise.

Robert Frost

Вже давно не приходили вірші,
Не складались у рими слова…
З віком всі ми стаємо іншими,
І не тим вже болить голова.

Перспективи, кар’єра, гроші –
Наш девіз і життєва мета.
Ви не думайте, ми хороші,
Просто зараз епоха не та.

Нареченого треба з квартирою,
Наречену – з багатим батьком.
Ну, скажіть, чи багато причин є
Про любов таку вірші писати?

У містах, переповнених транспортом,
Між реклам і яскравих вітрин,
Справжні діти своєї сучасності,
Ми так палко прагнемо змін –

Інновацій всіляких в техніці,
Віртуальних, незнаних світів…
І живемо собі по інерції
Без наївних дитячих снів.

Видаєм почуття в кредит
Під високу процентну ставку.
Ну, а совість тихенько спить
У одному із сейфів банку.

От тому й не приходять вірші,
Не складаються в рими слова…
SMS ми ще якось пишем,
А на більше натхнення нема.

Leisure

What is this life if full of care
We have no time to stand and stare.

No time to stand beneath the boughs
And stare as long as sheep or cows.

No time to see when woods we pass,
Where squirrel hide their nuts in grass.

No time to see, in broad daylight,
Streams full of stars, like skies at night.

No time to turn at Beauty’s glance,
And watch her feet, how they can dance.

No time to wait till her mouth can
Enrich that smile her eyes began.

A poor life this is if full of care,
We have no time to stand and stare

W.H. Davis

Досуг

Что наша жизнь, когда забот унылых бремя
Увидеть мир вокруг не оставляет время.

Под ветками внизу нет времени стоять,
Легко и беззаботно природу наблюдать.

Нет времени смотреть, как где-то там в лесу
Проворно прячут белки орехи под листву.

Нет времени у нас ни днём, ни даже ночью
Глаза свои поднять и посмотреть на звёзды.

Нет времени увидеть тот танец, что всегда
Так просто и легко нам дарит красота.

И некогда нам ждать, пока её уста
Украсит та улыбка, что светится в глазах.

Ничтожна жизнь, когда забот унылых бремя
Увидеть мир вокруг не оставляет время.


Вільний час

Яким є те життя, коли, в турбот в полоні,
Не маємо часу поглянути навколо.

Під вітами дерев нема часу стояти,
Щоб довго і спокійно природу споглядати.

Немає часу в нас у лісі, лиш для втіхи,
Дивитись, як в траву білки кладуть горіхи.

І навіть уночі у нас часу немає
Поглянути, як небо зірками запалає.

І спрямувати погляд на істинну красу
Й її чудесний танець у нас нема часу.

Нема коли чекати, допоки на устах
Розквітне та усмішка, що світиться в очах.

Нікчемне те життя, коли, в турбот в полоні,
Не маємо часу поглянути навколо.

По-осінньому сумно,
По-осінньому світло.
Засинають безжурно
Сині спогади літні.

Заколисані шумом
Шурхотливого листя,
Залишились минулим,
В забутті розчинившись…

Розлетілось багряне листя,
І мені вже його не спинить…
Пам’ятаєш, давно колись ми
Так хотіли з тобою любить!

Нас п’янила духмяна осінь –
Незбагненне свято душі,
І не думала я тоді зовсім,
Що бувають осінні дощі…

Ми шукали своє сузір’я,
Тьмяні зорі всміхалися нам.
І, здається, я й досі вірю
В те, що казка лишилася там.

Я не знаю, чому так сталось.
Осінь золотом знов бринить.
На подвір’ї моїм розпрощались…
Мабуть, ми ще не вміли любить.