спекотний вітер зійшов на місто, з незнаною досі швидкістю обриваючи дроти, кабелі, проводки, припони, пробачення та інші добрі мислі, від чого феофан, якого саме розважало каліграфічне зписування цнотно білих аркушів паперу класичною чорнильною вічною ручкою за прямокутним письмовим столом, що являв собою маніякально впорядковане звалище естетично привабливих а4, де акумулювалося геть усе важливіше та цікавіше, насупив брови, трохи задер носа, похиливши напружене тім’я, а навколо брязкали шибки, зривалися панамки та плюмажі, скавчав собака, тремтіли аналогові телефонні мембрани, шипіла тролейбусна пневматика, плюскали акваріумні риби, дзуміли секретні жучки, нашаровувалися збійні системні повідомлення, в сусідів що знизу репетували дітиська, в яких пекли непрорізані молочні зуби, завмирало хропіння, натомість харчали транзисторні приймачі

(ван спостерігав досі невідомого метелика, якого жбурляло над розділовою смугою дороги, який гепавсь об стінки автів, лишаючи подряпини, вм’ятини чи пилок; недопалок мальборо лайт між пальців швидко~повільно згасав, новини звісно невтішні, знову озонова чортова дірка, свіжа повінь у токіо, гриповий сказ, луснув черговий банк, ванесса з її місячними, а ще черевики в ремонт, не відаючи про зіпсутість кефіру в пакеті, який тримався на зігнутому гачком середньому пальці іншої руки, так яксь)

спекотний злючий вітер грався поліетиленовим сміттям, засукував спідниці, висаджував необережні кватирки на вікнах, уперто видирав пивну літрову пляшку трохи-ще-з-пивом із пальців місцевого безіменного алкаша, деінде примарна банда нещасних випадків ділила територію, метро приймало футбольних фанів, ванесса гризла скибку твердокопченої ковбаси, проблема завжди була в місті, хоч би місто настійно твердило що все окей, дозволяючи обдирати клаптями асфальт, ламати невинні дерева, свистіти й волати, розгойдувати будівельні колиски, підкидати повітрям загін битих життям голубів, зривати темні окуляри спітнілих городян, дзеленчати вставним щелепам у склянці на феофанівському прямокутному столі, які тут лишилися від попереднього квартиранта й часом наводили на концептуальні роздуми

(що сунуло тоннами з вигляду подертих на клапті кольорових листівок вниз вулицею, під вереск гальм, скляний хрускіт, лемент і стогін, і притлумлені вибухи, щоб трансформуватися за декілька довільних митей на титанічне кубло всілякого виду забарвлення конфігурації метеликів, мотилів & мутантів, ось вже і ковтнуло наступний квартал, забиваючи собою все ймовірно порожнє, відчинене та піддатливе)

глючний монстр на посту навпроти торгцентру, із майже присохлим морозивом, яким неповнолітній фулюган ваня поцілив у самісінький безформний дзьоб, надавши рекламі такого собі фулюганського шарме, зірвався з легкого ланцюжка, котрим їх за хвоста припинають до таких залізних стовпчиків, здивовано потицявся плавцями довкола, шкереберть пародійним кінґ-конґом прокотився продерся кудись площею, зносячи лотки, палатки, стенди, розганяючи купки тихих пенсіонерів, скейтерів, прибиральників, невгамовних туристів, усе набираючи оберти & не помічаючи геть нічого, нікого, назустріч і навідсіч усьому-всім, радісно мотрошно гупаючи, перетнувся з цукровозом через нестабільну увагу водія, займану що-ново прикупленим часописом із панянками, які витончено, чарівно, зовсім неспішно роздягаються у лінивій спокусі, а цукровоз вчепився передніми колесами за бордюр, підкидаючи причепа, який рвучко подав прямо й нагору, в змаганні зробити мортальне сальто, відбиваючи люка, з-під якого вже шугонула рафінована хвиля цукрової пудри безконечно байдужого першого снігового кольору, одразу перевтілена в подобу ґрандіозного черепахового страхіття, секунди бракувало іскри вогню щоби незбагненним безбарвним вибухом сповістити на цілий піврайон сподівану солодку руйнацію, запечену під нудотну скоринку смерть

події на дільниці (ванесса сполоскала горнятко після чаю, вимкнула воду, витерла руки) наростають в пароксизмальному драматизмі, як-от актори, що завдають шкоди декораціям й одне одному, поки не припиняють на ліпше, ніби то партія в шахи, що вкрай обридла рівним гравцям, коли ребром долоні розчищають дошку, із клацанням~стукотом згортаючи вбік чорно-білу фігурну масу, поки в кухні за вікном навпроти здува полум’я на плиті, й смердючий газ повзе між старими стінами, на нижчому поверсі чорний пекінес блює свіжою курячою печінкою з грибами для песиків, його сивіюча господиня, певна того, що в неї має бути інсульт, не в змозі додзвониться до швидкої, на лінії знято слухавку, миршавий чоловік у чорнім костюмі та напуцованих мештах у кімнаті без меблів і речей слухає, як вибивають двері в квартиру, після чого вриваються шестеро-восьмеро всім подібних до нього, нічим не особливих, хапають його під руки і в тому самому темпі викидаються разом за вікно, таргани та привиди метушаться за бетонною плитою, в яку загинає цвях за цвяхом за цвяхом трудар з похмурим підочним мішковинням, ймовірний батько вані-фулюгана, поки чадо ледарює у пантофлях під чаркою, під шальне виття сигналізації (альо. . . цуки нас роз’єднали! чуєш, тойво . . . .біп. . . . .бііп) несамовиті клаксони переляканих городян в транспортних пробках, оскляніле від спеки обличчя ще проповідника неправди життя, яким заклеєно довгу пересічну стіну вулиці, серед котрої вже чимало чадно палаючих глючних монстрів, поки роздавщиці листівок, що годуються хот-догами геть не в собі з енергією шаманячих індіанок витанцьовують щось в персицьких ритмах, горлають, а в небі реве & поблимує реактивний літак на стамбул

десь приблизно посередині панорами, на звичайнісінькій лавці, у звичайнісіньких футболці, джинсових капрі та босоніжках під шкіру, неголений тип із відстороненим виразом зосереджено почитує собі вірша, мов не існує крім тих рядків раптом натхнення анічого цікавого, наче не прогинається з ляском лакована бляха під все іншою та жорсткішою бляхою, не мчать вчаділі зграї бездомних котів за осатанілими очиськами, переслідувані оберемками зірваних в один подих трояндових пелюсток розжареним непритомним повітрям, поки до попередніх божевільних ароматів домішується свіжа дещиця смороду смажених ліків, немає синьо-блакитного патруля, якому дивовижно здається, ніби він потрапив до неафішованих зйомок блокбастеру, поки його розтирає на трьох асфальтних квадратних метрах зірваною з кінопалацу неоновою зіркою, де за дверима від попкорну тхне печією, а з туалету крадуть паперові рушники, немає обірваних електричних дротів, які зі сичанням кидаються на різні боки, шматків склопластику, паруючої плоті та швидкої їжі, гаряче-лискучих масляних калюж, судомного мерехтіння вогню за сині бенгальські спалахи обірваного струму, під жорсткими сніжинками кремового кольору, покрученими почорнілими кажанами обгортки, газет, рекламного сміття, усього можливого необов’язково паперового краму що спотворено перемішано на брудний химерний летючий попіл, яким щедра рука пекельного кухаря приправляє шиплячі багряні згустки й горілі патьоки такого собі нічим не особливого провінційного апокаліпсису літнього надвечір’я

(ванесса, все сильніше певна того, що ван точно не прийде, відчуваючи космічний вакуум змін, хворий на паркінсона час, зблідло-рожеві обличчя, а за ними нові обов’язки, із байдужою цікавістю роздивляється зіницями ледь розбіжного розміру на розпечену вулицю, порожню, ніколи не прибирану, де звуки відтінювались невагомо низькими тонами, життя уособлювалося старим злостивим кухонним краном, з якого крапала й крапала хлорована вода старовинного переіржавілого водогону, відлунювала краплями через сни, між рядки листів чи книжок, непомітно набігала на очі, спричиняла бронхіальну астму, мовчанку рідних, гидливість подорожніх, звична невірність від гарячої серединки аж до хрумкої злотистої шкірочки дійсності повсякчасної, якій за звичку бути захопленою та відсутньою, подеколи незначно збільшуючи контингент психлікарні через площу дві вулиці праворуч, поки більшість учасників експериментального виживання все тягли півсвідому боротьбу за чемність думок, дзеркальну ясність скупих слів, день у день шанобливо споліскували покористований посуд, чи хто тримав у руці повітряну летючу кульку, чи іншою рукою чухав з-за спини п’ятку, навіть приємно одноманітні напівдумки не надто призупиняють неритмово розмірений плин буднів, тож ванесса споліскує ставить на місце якусь невибагливу напівдумку про сутінки, пошкрябує пальцем праву литку, рішуче відчиняє шафу, забирає з верхньої полички пляшечку з вановим снодійним, із нижньої— заховану на дощові дні чвертку для стерилізації самотніх пустих вечорів, притискає до грудей, щоби випадком не розсипати та не розбити, просковзуючи темним коридором до ледь світлішої вітальні)

спекотний вітер немилосердо наштовхувався, нидів і ремствував уявою, плутав думки, будив моторошні спогади, шуршурхотів тілами всіх уявних гадів за підвіконнями по стінах дахівкою старовинного вицвілого будинку з відсирілими горищами, сипав зів’ялим & висушеним листям давно відлетілих сезонів, бруднився під нігтями, слиняво вишкірювався з-за спини, випускав довжелезні пазурі, встидливо наче сопів, або хижо сміявся, неймовірно робив усе водночас, постійно забуваючись, знову залізаючи в кватирку вперед усіма ногами, чортовим кульбітовим колесом обертався кімнатою, готуючи неминучу фінальну сцену, в якій рішучий спекотний подих розчахнувши вікно чимдуж, із блюзнірським нечутним реготом поскидає якийсь запилений непотріб на старий запилений посуд, кинеться просто на нерухомий письмовий стіл, де трохи пограється пресою, вхопить усе життя в стосі аркушів свистячи тему з вагнера, або необов’язково кожна новела примушена мати стрункий кінець, пожбурить через остовпілого автора гіперконтенту в вікно на розжарену тихо божевільну від всюдисутньої суміші згару, смороду обпаленої ізоляції, зкислого адреналіну, розпечених механізмів, понад будівлями, покрівлями, шпилями густіючи в районах старої каналізації, цехів переробки, кухонь і ринкових смітників, тихо потерпілу непритомну вулицю, де вони вишукано vs. незграбно кружлятимуть, збігатимуться, складатимуться, перечіплятимуться через нерівнощі, за ріжжя, на сходи, сходами, на розчинені в пішоходи люки, розкидаючи вже геть заплутані слова & речення & абзаци & розділи & пробіли в очікуванні несамовитого господаря спаплюженої пам’яті, своєрідної музики, який мчить від вікна до виходу з брами, гублячи банальну порядність, може й спричинить підчас свого панічного прориву два-три дріб’язкових нещастя, з яких ніхто сильно не здивується, надто коли дме психований спекотний вітер й усе, що лишається, пиячити під вентилятором, із класикою на стерео, гадки не маючи про хвеованів, котрі неслухняними, але втім, ногами мчать-шкутильгають за тим, чого не зібрати докупи, проз усе, що могли якось довести до ладу, але ж вітер немудрий, всесильний над сліпим реактивом миттєвості, що не враховують, не просять, не визнають чи не страхаються запросто, шибайголовий вітер, який швендяє між інших випадкових цікавостей у веселім, розважливім, навіть гультяйськім подеколи світі