спекотний вітер зійшов на місто, з незнаною досі швидкістю обриваючи дроти, кабелі, проводки, припони, пробачення та інші добрі мислі, від чого феофан, котрого саме розважало каліграфічне зписування цнотно білих аркушів паперу класичною чорнильною вічною ручкою за прямокутним письмовим столом, що являв собою маніякально впорядковане звалище естетично привабливих а4, де акумулювалося геть усе важливіше та цікавіше, насупив брови, трохи задер носа, ледь похиливши напружене тім’я, а навколо брязкали шибки, зривалися панамки та плюмажі, скавчав спаніель, тремтіли аналогові телефонні мембрани, шипіла тролейбусна пневматика, плюскотіли акваріумні риби, дзуміли секретні жучки, нашаровувалися збійні системні повідомлення, в сусідів репетували дітиська, в яких пекли непрорізані молочні зуби, завмирало хропіння, натомість харчали транзисторні приймачі
 
(ван спостерігав досі невідомого метелика, якого жбурляло над розділовою смугою дороги, який гепавсь об стінки автів, лишаючи подряпини, вм’ятини чи пилок, між пальців швидко вигасав недопалок мальборо лайт, звичайно невтішні новини, знов озонова чортова дірка, свіжа повінь у токіо, гриповий сказ, луснув черговий банк, ванесса з місячними її, черевики в ремонт, не відаючи про зіпсутість кефіру в пакеті, який тримався на зігнутому гачком середньому пальці іншої руки, якось так)
 
спекотний злючий вітер грався поліетиленовим сміттям, засукував спідниці, висаджував хлипкі кватирки на вікнах, виривав дволітрову пляшку трохи-ще-з пивом із обіймів місцевого безіменного алкаша, за рогом примарна банда нещасних випадків ділила територію, станції метро роз’єднували футбольних фанів, ванесса гризла скибку твердокопченої ковбаси, проблема завжди була в місті, хоча місто настирливо твердило все окей, дозволяючи видирати клаптями асфальт, калічити невинні дерева, відчайдушно свистіти й волати, розгойдувати будівельні колиски, підкидати в повітря загони побитих життям голубів, зривати темні окуляри спітнілих містян, або подзеленькувати вставними щелепами в склянці на феофанівському прямокутному столі, котрі лишилися тут від попереднього квартиранта й часом наводили на концептуальні роздуми
 
(що посунуло тоннами з вигляду подертих на клапті кольорових листівок вниз вулицею, під вереск гальм, скляний хрускіт, лемент і стогін, і притлумлені вибухи, щоб трансформуватися за декілька довільних митей на титанічне кубло всілякого виду забарвлення конфігурації метеликів, мотилів & мутантів, ось вже і ковтнуло наступний квартал, забиваючи собою все ймовірно порожнє, відчинене та піддатливе)
 
глючний монстр на посту навпроти торгцентру, із майже присохлим морозивом, яким неповнолітній фулюган ваня поцілив у самісінький безформний дзьоб, надавши рекламі такого собі фулюганського шарме, зірвався з легкого ланцюжка, котрим їх за хвоста припинають до таких залізних стовпчиків, здивовано потицявся плавцями довкола, шкереберть пародійним кінґ-конґом прокотився продерся кудись площею, зносячи ятки, палатки, стенди, розганяючи купки тихих пенсіонерів, скейтерів, прибиральників, невгамовних туристів, усе набираючи оберти & не помічаючи геть нічого, нікого, навстріч і навідсіч усьому-всім, радісно страхітливо гупаючи, перетнувсь із цукровозом через нестабільну увагу водія, займану що-ново прикупленим часописом із панянками, які витончено, чарівно, зовсім неспішно роздягаються у лінивій спокусі, а цукровоз вчепився передніми колесами за бордюр, підкидаючи причепа прямо й нагору в замахові на мортальне сальто, відбиваючи люка, з-під якого шугнула рафінована хвиля цукрової пудри безконечно байдужого снігового кольору, одразу перевтілена в подобу ґрандіозного черепахового страхіття, ще секунду бракувало іскри вогню щоби незбагненним безбарвним вибухом сповістити на цілий піврайон беззупинну солодку руйнацію, ледь пропечену смерть & нудотну скоринку
 
події на дільниці (ванесса сполоскала горнятко після чаю, вимкнула воду, витерла руки) наростають в пароксизмальному драматизмі, як-от актори, що завдають шкоди декораціям й одне одному, поки не припиняють на ліпше, ніби то партія в шахи, що вкрай обридла рівним гравцям, коли ребром долоні розчищають дошку, із клацанням~стукотом згортаючи вбік чорно-білу фігурну масу, поки в кухні за вікнами навпроти здува полум’я на плиті, й смердючий газ повзе між старими стінами, на нижчому поверсі чорний пекінес блює свіжовідкритою яловичою печінкою з грибами для песиків, його сивіюча господиня, певна того, що в неї має бути інсульт, не в змозі додзвониться до швидкої, на лінії знято слухавку, миршавий чоловік у сірім костюмі та напуцованих мештах у кімнаті без меблів і речей слухає, як вибивають двері в квартиру, після чого вриваються шестеро таких як він самих, не особливих нічим, хапають під руки, в тому ж темпі всі разом викидаються із вікна, таргани й привиди метушаться за бетонною плитою, в яку загинає цвях за цвяхом за цвяхом трудар із похмурим підочним мішковинням, ймовірний батько вані-фулюгана, поки чадо ледарює у пантофлях під чаркою, під шальне виття сигналізації (альо. . . цуки нас роз’єднали! чуєш, тойво . . . біп. . . . . бііп) нестямні клаксони роздратованих городян в транспортних корках, обвисле від спеки обличчя ще проповідника неправди життя, яким заклеєно довгу неінтересну стіну, що тягнеться уздовж вулиці, серед якої непевна кількість глючних монстрів палає чадно, поки безтурботні роздавщиці листівок, котрі харчуються хот-догами геть не в собі з енергією шаманячих індіанок витанцьовують щось в персицьких ритмах, горлають, а в небі реве & поблимує реактивний літак на стамбул
 
десь приблизно посередині панорами, на звичайнісінькій лавці, у звичайнісіньких футболці, джинсових капрі та босоніжках під шкіру, неголений тип із відстороненим виразом зосереджено почитує собі вірша, мов не існує крім тих рядків раптом натхнення анічого цікавого, наче не прогинається з ляском лакована бляха під все іншою та жорсткішою бляхою, не мчать вчаділі зграї бездомних котів за осатанілими очиськами, переслідувані оберемками зірваних в один подих трояндових пелюсток розжареним непритомним повітрям, в домінуючі божевільні пахощі якого домішується щира дещиця смороду смажених ліків, немає синьо-блакитного патруля, якому дивовижно видається, начебто він потрапив до неафішованих зйомок блокбастеру, допоки його не розмазує на чотирьох пішохідних квадратних метрах неоновою зіркою, зірваною з кінопалацу, де за дверима від попкорну тхне печією, а з туалетів крадуть паперові рушники, немає обірваних електричних дротів, які зі сичанням стрибають на різні боки, шматків склопластику, паруючої плоті та швидкої їжі, гаряче-лискучих масляних калюж, судомного мерехтіння вогню за бенгальські спалахи вкороченого струму, заметіль сніжинок блякло-кремового кольору, часток обгортки, газет, іншого необов’язково паперового або рекламного сміття, що недбало перемішано на химерний крам, яким щедротна рука пекельного кухаря довільно приправляє шиплячі багряні згустки й обгорілі патьоки нічим собі не виняткового пізньолітнього апокаліпсису провінційного надвечір’я
 
(ванесса, все сильніше певна того, що ван точно не прийде, відчуваючи космічний вакуум змін, хворий на паркінсона час, зблідло-рожеві обличчя, а за ними нові обов’язки, із байдужою цікавістю роздивляється зіницями ледь розбіжного розміру на розпечену вулицю, порожню, ніколи не прибирану, де звуки відтінювались невагомо низькими тонами, життя уособлювалося старим злостивим кухонним краном, з якого крапала та й крапала хлорована вода старовинного переіржавілого водогону, відлунювала крапаючи через сни, між рядки листів чи книжок, непомітно набігала на очі, спричиняла бронхіальну астму, мовчанку рідних, гидливість подорожніх, презентуючи звичну невірність від глевкуватої серединки аж до хрумкої злотистої шкірочки дійсності повсякчасної, якій за норму бути захопленою й відсутньою, деколи незначно збільшуючи контингент психлікарні за площею двома вулицями ліворуч, поки більшість учасників експериментального виживання все тягли несвідому боротьбу за квазісумління, кристальну ясність скупих слів, день у день шанобливо споліскували покористований посуд, чи хто тримав у руці повітряну летючу кульку, чи іншою рукою чухав з-за спини п’ятку, або навіть привітно одноманітні напівдумки не призупиняють надто неритмово розмірений плин буднів, тож ванесса споліскує й ставить на місце цілком невибагливу напівдумку про сутінки, пошкрябує пальчиком литку зліва, рішуче відчиняє кухонну шафку, забирає з верхньої полички пляшечку з вановим снодійним, із нижньої— заховану на дощові дні чвертку для стерилізації розпачливих вечорів, притискає до грудей, щоби випадком не розсипати та не розбити, просковзуючи темним коридором до ледь світлішої вітальні)
 
спекотний вітер немилосердо наштовхувався, нидів і ремствував уявою, плутав думки, будив моторошні спогади, шуршурхотів тілами всіх уявних гадів за підвіконнями по стінах дахівкою старовинного вицвілого будинку з відсирілими горищами, сипав зів’ялим & висушеним листям давно відлетілих сезонів, бруднився під нігтями, слиняво вишкірювався з-за спини, випускав довжелезні пазурі, ніяково сопів, психопатично реготався, спромагався робити все-все водночас, постійно збиваючись, знову влізаючи в кватирку вперед усіма ногами, чортовим кульбітовим колесом обертався кімнатою, готуючи неминучу фінальну сцену, в якій рішучий спекотний подих розчахнувши вікно чимдуж, із блюзнірським нечутним реготом поскидає якийсь заяложений непотріб на старий запилений посуд, кинеться просто на нерухомий письмовий стіл, де трохи пограється пресою, вхопить усе життя в стосі аркушів свистячи тему з вагнера, або необов’язково кожна новела примушена мати стрункий кінець, пожбурить їх через остовпілого автора гіперконтенту в вікно на розжарену тихо божевільну від всюдисутньої суміші згару, смороду обпаленої ізоляції, закислого адреналіну, розпечених механізмів, понад будівлями, покрівлями, шпилями, глухими районами древньої каналізації, цехів із переробки й ринкових смітників, тихо потерпілу непритомну вулицю, де вони вишукано vs. незграбно кружлятимуть, збігатимуться, складатимуться, чіплятимуться за нерівнощі, через ріжжя, на сходи, сходами, на розчинені в пішоходи люки, розкидаючи вже геть позаплутані слова & речення & абзаци & розділи & пробіли в очікуванні несамовитого господаря спаплюженої пам’яті, чи то своєрідної музики, який промчить від вікна до виходу з брами, гублячи тривіальну порядність, імовірно спричинить підчас свого панічного прориву два-три дріб’язкових нещастя, з яких ніхто сильно не здивується, надто коли дме психований спекотний вітер й усе, що лишається, пиячити під вентилятором, із класикою на стерео, гадки не маючи про хвеованів, які неслухняними, авжеж ногами, мчать накульгуючи за отим, чого не зібрати докупи, проз інше, що було ще можливо призвести до ладу, але ж вітер немудрий, усесильний над сліпим реактивом миттєвості, що не враховують, не просять, не визнають або не страхаються запросто, шибайголовий вітер, який швендяє між інших випадкових цікавостей в цім веселім, розважнім, навіть гультяйськім деінде світі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
2009