Прокинься, брате, розкрий свої очі,
І оглянись, і роздивися,
Хто всі ці люди поруч з тобою,
І хто там зверху вершить твою долю?

Прокинься, брате, ножа візьми в руки,
Помстися кров*ю за завдані муки,
В дніпровських водах омий своє тіло,
І виплач, брате, все, що наболіло...

Любовь. Длиною в жизнь.
Сильнее смерти,
И глубже боли,
Страшнее ночи,
Острее соли.

Моя любовь.
Тебе дарю свою свободу.
Дарю тебе свою свободу,
Дарю тебе всю жизнь.

Мой ангел, мой хранитель чертов,
Я не нуждаюсь в помощи твоей,
Ты упустил меня - мне разрешив влюбится.
Тепер принадлежу я только ей.

Любви. Хочу любви!
Что как вино согреет тело,
Что как вино оглушит ум.
О Боже, как мне надоели
Его глаза, их блеск и глум.

Губами только прикоснутся,
Один лиш поцелуй украсть,
И умереть, и вновь проснутся
Что б больше никогда не спать!

Як гірко падати, коли злетівши ввись,
Лишень розправив в повну силу свої крила,
І волі присмак на губах відчувши,
Падіння пережити ти не всилах.

Ширяючи в небесній глибині,
Вперше, на мить, відчув себе щасливим.
Як заздрісно усім, хто на землі,
І відгризають злісно твої крила.

А ти невинним поглядом, слізьми,
З останніх сил тримаєшся за небо,
І так нехочеться вертатися назад,
Бо у свободі виникла потреба.

Та не дадуть вони комусь бути щасливим,
Чорні уми їх виношують крах
Твоїм надіям, мріям, тому диву -
Пухнастим крилам на твоїх плечах.

Я ненавиджу усіх вас,
Що шматують мене,
Та безжально їдять,
Незалишаючи жодного шансу,
На життя.
Що вбивають поглядом,
Сповненим байдужості;
І холодом своїх сердець
Руйнують мої мрії.
Їжте, радійте й веселіться -
Ви вбили мене,
А я так хотіла нести вам радість.
Ви зламали мої крила,
Зруйнували мрії -
А це рівносильно смерті.
Покірні лицедії - торжествуйте,
Але й вам не довго залишилось,
Пожераючи один одного залишиться
Всеодно хтось один, і тов результаті він лусне.
Аріведерчі, потвори. Ненавиджу вас, і люблю.

Я стою перед тобою
І душа моя відкрита,
Напиваюся від болю
І дарую тобі квіти.

Вже сама не знаю хто я,
Жінка? Дівчина? Дитина?
Чиста я неначе янгол,
Уподібнений людині.

Але ж ні, який я янгол,
Очі пристрасно палають,
Демон я, душа гріховна,
Та хіба ж такі кохають?

Віддаю у твої руки
Все що маю, все що знаю,
Бо такі нестерпні муки
Я сама не подолаю.

Хто я? Ну скажи, ну хто я,
І чому тебе кохаю?
Якби була моя воля
Краще б я тебе не знала.

Холодно мені і сумно,
Стану я дощу сльозою,
Випаду у твої очі
Й стану краплею їх моря.

Я стою перед тобою,
Я невинна і відкрита,
І не кривлячи душею,
Перетворююсь у квіти.

У блідо-рожеві квіти,
Знаю я як ти їх любиш,
Та зів'яну дуже швидко,
Бо зірвавши ти погубиш.

Або стану я сльозою,
Обпечу кохані щоки,
В кутиках губ я спочину -
Не завдам тобі мороки.

Я наповнюю долоні
Ясним сонцем, вільним небом,
І кладу тобі у ноги,
Я так хочу, це так треба.

Я напевно не існую,
Бо сама собі наснилась,
Розчияюсь у повітрі,
Або в собі загубилась.

Відшукай мене, я прошу
Я благаю, я чекаю
Та хіба варто чекати?
Я лиш тінь, я не страждаю.

Ну то що, як мені бути?
Вибирай, я почекаю.
Як мені тебе любити?
Я не знаю, я вмираю.

Не гріє мене сонце - воно на мене злиться,
Бо я сказала вчора, що ти для мене все,
Не треба мені сонця - воно хай світить іншим,
А ти лише для мене, бо я тебе люблю.
Не знаю чи надовго...а може все минеться,
Та зараз, в цю хвилину - віддала б тобі все,
Усмішка твоя щира замінить мені сонце,
Блакить очей коханих - всю неба голубінь,
Мені не треба квітів - нехай цвітуть для інших,
Тебе візьму за руку і весь світ стане наш.