Я стою перед тобою
І душа моя відкрита,
Напиваюся від болю
І дарую тобі квіти.

Вже сама не знаю хто я,
Жінка? Дівчина? Дитина?
Чиста я неначе янгол,
Уподібнений людині.

Але ж ні, який я янгол,
Очі пристрасно палають,
Демон я, душа гріховна,
Та хіба ж такі кохають?

Віддаю у твої руки
Все що маю, все що знаю,
Бо такі нестерпні муки
Я сама не подолаю.

Хто я? Ну скажи, ну хто я,
І чому тебе кохаю?
Якби була моя воля
Краще б я тебе не знала.

Холодно мені і сумно,
Стану я дощу сльозою,
Випаду у твої очі
Й стану краплею їх моря.

Я стою перед тобою,
Я невинна і відкрита,
І не кривлячи душею,
Перетворююсь у квіти.

У блідо-рожеві квіти,
Знаю я як ти їх любиш,
Та зів'яну дуже швидко,
Бо зірвавши ти погубиш.

Або стану я сльозою,
Обпечу кохані щоки,
В кутиках губ я спочину -
Не завдам тобі мороки.

Я наповнюю долоні
Ясним сонцем, вільним небом,
І кладу тобі у ноги,
Я так хочу, це так треба.

Я напевно не існую,
Бо сама собі наснилась,
Розчияюсь у повітрі,
Або в собі загубилась.

Відшукай мене, я прошу
Я благаю, я чекаю
Та хіба варто чекати?
Я лиш тінь, я не страждаю.

Ну то що, як мені бути?
Вибирай, я почекаю.
Як мені тебе любити?
Я не знаю, я вмираю.