Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.29
20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
2026.10.29
20:09
Я не хочу писати вже вірші.
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
2026.10.29
17:55
Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
2026.10.29
15:26
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
2026.10.29
11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
2026.10.29
07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Литва Волинь захопила в 1321 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Литва Волинь захопила в 1321 році
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Ми мали і князів своїх,
І свої вільні стольні гради?!
Що ж нам могло у тім завадить,
Що нині втратили ми їх?
Дідусь всміхатись перестав,
Відкрив свої вже збляклі очі:
- Ти про князів дізнатись хочеш?
Я їх, доречі добре знав.
Потомки Юрія, вони
Поміж собою край ділили
Та князювали, як уміли.
Можливо й з їхньої вини
Так сталося. Андрій сидів
Тоді за князя на Волині.
Був Володимир стольним. Нині
Град вже не той, як був тоді.
А Галичем Лев правував.
Тепер ним заправляють ляхи
Та почуваються без страху.
Бо хто б тепер їм відсіч дав?
Не ті князі уже були –
Потомки славного Данила.
Уже не мали тої сили,
Хоч воювали, як могли.
А воювати довелось
Обом і часто, і багато.
Ледь не щороку були раті.
А ще інтриг навкруг плелось.
А як інакше? Ворогів
Навколо купчилось чимало,
Всі хижим оком позирали
І кожен свої сіті плів.
Зі степу пхалася орда,
Поживу у краю шукала.
Там ляхи скоса позирали,
Аби їм Галич князь віддав.
А з півночі повзла Литва,
Все більше й більше розповзалась,
Волинь забрати сподівалась.
Тож ворог спати не давав.
Отож, доводилось братам
Між ворогів отих крутитись,
Дружити з кимось, з кимось битись,
Щоб не стояти сам-на-сам.
Найбільше в ті часи Литва
Загрозу для братів складала,
Свої кордони просувала,
Мов хто її сюди позвав.
Вже Дорогичин зайняла,
Уже й Берестя захопила.
Аж до Волині підступила,
Готова вдертися була.
Що протиставити могли?
З ордою мусили шукати
Союзу, щоби відсіч дати.
Річ із тевтонцями вели,
Бо ті з Литвою воювали.
Так склалося, що у цей час
Вони зчепилися якраз.
Отож, брати можливість мали,
Поки литовський Гедимін
З тевтонцями в болотах бився,
Брати оружно узялися
Вернути, що загарбав він.
Берестя скоро узяли
І Дорогичин, Більськ забрали.
На більше сподівання мали.
Та вісті з півночі прийшли:
Тевтонів Гедимін розбив.
Ті мусили на мир пристати.
Тож доведеться воювати,
З братів то кожен зрозумів.
Самим не справитись ніяк.
Тевтони, звісно, вибували.
На них надій уже не мали.
Тож, хоч-не-хоч, прийшлось, однак,
Звернутися їм до орди,
Щоб поміч навесні примчала.
Раніш литовців не чекали,
Бо ж взимку не прийдуть сюди.
Потрібно ж війську відпочить.
І ранньою весною марно,
Як розіллються річки гарно,
Литовцям шлях не проторить.
Та Гедимін же хитрий був.
Всю зиму військо спочивало,
В похід запаси готувало,
Він збір військовий розгорнув.
Війська зі Жмуді і Литви,
Із Полоцька і Новогрудка
В кінці зими зібрались хутко.
Ще теплий вітер не повів,
Річки розлитися не встигли,
Як Гедимін в похід подавсь.
Ніхто з братів не сподівавсь.
Та ж вісті чорні вже надбігли.
Гадали, піде Гедимін
Берестя й Дорогичин брати,
Щоб їм запасу часу мати.
Та обдурив і тут їх він.
На Дорогичин не пішов,
А зразу на Волинь подався,
Взять Володимир сподівався.
Там би Андрія поборов,
Поки ще поміч не прийшла.
А з Левом розібравсь по тому.
Берестя б й так дісталось йому.
Така от задумка була.
Тож чорні круки принесли
Неждані вісті – ворог пхає.
Надій на брата ще немає,
Ординці ще десь степом йшли.
Андрій задумався на мить,
Що саме з цим йому робити:
Чи то за мурами сидіти?
Чи за ординцями летіть,
Щоб разом вдарить на Литву?
Отож, не довго він вагався,
З дружиною у степ подався,
Стоптав ще молоду траву.
А воєводам повелів
Великий полк мерщій збирати,
Щоб Володимир захищати.
А він мав мури чималі.
Такі узяти – то задача!
Ще король Андраш дивувавсь,
Коли до міста підступавсь:
Таких й в Німеччині не бачив.
Щоправда, Бурундай велів
Данилу мури зруйнувати.
Та їх змогли відбудувати.
Стояли міцно на землі.
Литва до міста підійшла
Та і взялася облягати,
Високі мури штурмувати.
Але узяти не могла.
Скидали руські їх зі стін,
Згори камінням закидали.
Литовців полягло чимало.
Даремно пнувся Гедимін.
Облога явно затяглась
І небезпечною ставала,
Бо ж десь брати війська збирали.
Під містом з’являться ураз.
А битися на два фронти,
То можна й військо все покласти.
І місто взяти не удасться.
То, може, військо відвести?
Тим часом у степах Андрій
Зустрів орду, що йшла повільно.
Орда була доволі сильна,
Хоч і не рвалася у бій.
Манила здобич, то й пішла.
Як Андрій буде програвати,
Можна його пограбувати.
А ні, то і литва могла
За здобич стати. Тож Андрій
Задумався – чекати брата
І вже всім разом виступати,
Чи із ордою йти на бій?
Оскільки він переживав,
Що, як затримається довго,
То місто упаде без нього,
Тож варіант другий обрав.
Не став чекати, взяв орду
Й до Володимира подався.
Як Гедимін про те дізнався,
Що вороги на нього йдуть,
То готуватися почав.
Облоги не збиравсь знімати,
Лишив людей сторожувати,
Щоб хтось із міста не напав.
А військо вивів, розгорнув,
Щоб супротивника стрічати.
Недовго довелось чекати.
Андрій з ордою поряд був.
І з ходу кинувся у бій,
Аби ворожий стрій прорвати.
Ординці стали помагати,
Взялись оточувати стрій.
Вони носились вздовж рядів
І стрілами стрій засипали.
Десятки вже литовців впали.
Та Гедимін усе ж зумів
Становище порятувати.
Бо ж з гиком носиться орда
Та на литовців напада,
Щомиті збільшуються втрати.
Він вивів лучників своїх
І пращників, що дуже вдало
Отих ординців діставали,
Подалі відігнали їх.
Тоді і рушила у бій
Важка піхота Гедиміна.
Ординці бились об ту стіну
І запал утрачали свій.
Стіна списів тіснила їх.
Поклавши вже своїх чимало,
Орда кидатись перестала.
Тут кинув Гедимін своїх
У бій кінних. Орда змішалась
І в степ зненацька подалась.
А смерть за нею вслід неслась
І трупи по шляху валялись
Хто гинув, хто «аман» кричав,
Того литовці полонили.
А ми зі стін на те гляділи
І бачили – наш князь програв.
Гарячі стали вимагать
Аби ворота відчинили,
Щоб на литвинів вдарить з тилу
І битви хід порятувать.
Та воєвод страх обуяв,
Що Гедимін то не пробачить,
Бо ж перемогу його бачать.
Тож я, що міг - зі стін кричав
Як і другі, до князя мого,
Щоб не кидав він міста свого,
Нас Гедиміну не здавав.
Князь, чи почув, чи сам рішив,
Зумів дружинників зібрати
Та став дорогу пробивати
До міста. Мабуть, захотів
За мури за міські сховатись.
Достатньо сил ще було в нас,
Протриматись міг певний час
Та в поміч брата дочекатись.
Ми бачили, як він рубавсь.
Все ближче пробивавсь до брами.
Та на очах на наших прямо
Зненацька впав на землю князь.
Ворожий меч його дістав.
Побачивши, що князь загинув,
Його загін боротись кинув.
Хто з поля бою утікав,
А хто кидав до ніг меча,
Здавався. Бій затих раптово.
Ми були битися готові
На стінах. Й билися б… Хоча
Даремно б тільки полягли.
То воєводи зрозуміли
І брами міста відчинили.
Литовці гору узяли.
Впав Володимир. Гедимін
До Луцька чимскоріш подався.
Туди вже з військом Лев дістався.
Та, взнавши про поразку, він
Свій полк у Галич відіслав,
А сам з дружиною зібрався
Й до Брянська у ту ж мить подався.
За родича мав князя він
Романа, що у Брянську був.
Ще сил збирав для визволення краю…
Що далі стало з ним – того не знаю.
Та вже назад нічого не вернув.
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Ми мали і князів своїх,
І свої вільні стольні гради?!
Що ж нам могло у тім завадить,
Що нині втратили ми їх?
Дідусь всміхатись перестав,
Відкрив свої вже збляклі очі:
- Ти про князів дізнатись хочеш?
Я їх, доречі добре знав.
Потомки Юрія, вони
Поміж собою край ділили
Та князювали, як уміли.
Можливо й з їхньої вини
Так сталося. Андрій сидів
Тоді за князя на Волині.
Був Володимир стольним. Нині
Град вже не той, як був тоді.
А Галичем Лев правував.
Тепер ним заправляють ляхи
Та почуваються без страху.
Бо хто б тепер їм відсіч дав?
Не ті князі уже були –
Потомки славного Данила.
Уже не мали тої сили,
Хоч воювали, як могли.
А воювати довелось
Обом і часто, і багато.
Ледь не щороку були раті.
А ще інтриг навкруг плелось.
А як інакше? Ворогів
Навколо купчилось чимало,
Всі хижим оком позирали
І кожен свої сіті плів.
Зі степу пхалася орда,
Поживу у краю шукала.
Там ляхи скоса позирали,
Аби їм Галич князь віддав.
А з півночі повзла Литва,
Все більше й більше розповзалась,
Волинь забрати сподівалась.
Тож ворог спати не давав.
Отож, доводилось братам
Між ворогів отих крутитись,
Дружити з кимось, з кимось битись,
Щоб не стояти сам-на-сам.
Найбільше в ті часи Литва
Загрозу для братів складала,
Свої кордони просувала,
Мов хто її сюди позвав.
Вже Дорогичин зайняла,
Уже й Берестя захопила.
Аж до Волині підступила,
Готова вдертися була.
Що протиставити могли?
З ордою мусили шукати
Союзу, щоби відсіч дати.
Річ із тевтонцями вели,
Бо ті з Литвою воювали.
Так склалося, що у цей час
Вони зчепилися якраз.
Отож, брати можливість мали,
Поки литовський Гедимін
З тевтонцями в болотах бився,
Брати оружно узялися
Вернути, що загарбав він.
Берестя скоро узяли
І Дорогичин, Більськ забрали.
На більше сподівання мали.
Та вісті з півночі прийшли:
Тевтонів Гедимін розбив.
Ті мусили на мир пристати.
Тож доведеться воювати,
З братів то кожен зрозумів.
Самим не справитись ніяк.
Тевтони, звісно, вибували.
На них надій уже не мали.
Тож, хоч-не-хоч, прийшлось, однак,
Звернутися їм до орди,
Щоб поміч навесні примчала.
Раніш литовців не чекали,
Бо ж взимку не прийдуть сюди.
Потрібно ж війську відпочить.
І ранньою весною марно,
Як розіллються річки гарно,
Литовцям шлях не проторить.
Та Гедимін же хитрий був.
Всю зиму військо спочивало,
В похід запаси готувало,
Він збір військовий розгорнув.
Війська зі Жмуді і Литви,
Із Полоцька і Новогрудка
В кінці зими зібрались хутко.
Ще теплий вітер не повів,
Річки розлитися не встигли,
Як Гедимін в похід подавсь.
Ніхто з братів не сподівавсь.
Та ж вісті чорні вже надбігли.
Гадали, піде Гедимін
Берестя й Дорогичин брати,
Щоб їм запасу часу мати.
Та обдурив і тут їх він.
На Дорогичин не пішов,
А зразу на Волинь подався,
Взять Володимир сподівався.
Там би Андрія поборов,
Поки ще поміч не прийшла.
А з Левом розібравсь по тому.
Берестя б й так дісталось йому.
Така от задумка була.
Тож чорні круки принесли
Неждані вісті – ворог пхає.
Надій на брата ще немає,
Ординці ще десь степом йшли.
Андрій задумався на мить,
Що саме з цим йому робити:
Чи то за мурами сидіти?
Чи за ординцями летіть,
Щоб разом вдарить на Литву?
Отож, не довго він вагався,
З дружиною у степ подався,
Стоптав ще молоду траву.
А воєводам повелів
Великий полк мерщій збирати,
Щоб Володимир захищати.
А він мав мури чималі.
Такі узяти – то задача!
Ще король Андраш дивувавсь,
Коли до міста підступавсь:
Таких й в Німеччині не бачив.
Щоправда, Бурундай велів
Данилу мури зруйнувати.
Та їх змогли відбудувати.
Стояли міцно на землі.
Литва до міста підійшла
Та і взялася облягати,
Високі мури штурмувати.
Але узяти не могла.
Скидали руські їх зі стін,
Згори камінням закидали.
Литовців полягло чимало.
Даремно пнувся Гедимін.
Облога явно затяглась
І небезпечною ставала,
Бо ж десь брати війська збирали.
Під містом з’являться ураз.
А битися на два фронти,
То можна й військо все покласти.
І місто взяти не удасться.
То, може, військо відвести?
Тим часом у степах Андрій
Зустрів орду, що йшла повільно.
Орда була доволі сильна,
Хоч і не рвалася у бій.
Манила здобич, то й пішла.
Як Андрій буде програвати,
Можна його пограбувати.
А ні, то і литва могла
За здобич стати. Тож Андрій
Задумався – чекати брата
І вже всім разом виступати,
Чи із ордою йти на бій?
Оскільки він переживав,
Що, як затримається довго,
То місто упаде без нього,
Тож варіант другий обрав.
Не став чекати, взяв орду
Й до Володимира подався.
Як Гедимін про те дізнався,
Що вороги на нього йдуть,
То готуватися почав.
Облоги не збиравсь знімати,
Лишив людей сторожувати,
Щоб хтось із міста не напав.
А військо вивів, розгорнув,
Щоб супротивника стрічати.
Недовго довелось чекати.
Андрій з ордою поряд був.
І з ходу кинувся у бій,
Аби ворожий стрій прорвати.
Ординці стали помагати,
Взялись оточувати стрій.
Вони носились вздовж рядів
І стрілами стрій засипали.
Десятки вже литовців впали.
Та Гедимін усе ж зумів
Становище порятувати.
Бо ж з гиком носиться орда
Та на литовців напада,
Щомиті збільшуються втрати.
Він вивів лучників своїх
І пращників, що дуже вдало
Отих ординців діставали,
Подалі відігнали їх.
Тоді і рушила у бій
Важка піхота Гедиміна.
Ординці бились об ту стіну
І запал утрачали свій.
Стіна списів тіснила їх.
Поклавши вже своїх чимало,
Орда кидатись перестала.
Тут кинув Гедимін своїх
У бій кінних. Орда змішалась
І в степ зненацька подалась.
А смерть за нею вслід неслась
І трупи по шляху валялись
Хто гинув, хто «аман» кричав,
Того литовці полонили.
А ми зі стін на те гляділи
І бачили – наш князь програв.
Гарячі стали вимагать
Аби ворота відчинили,
Щоб на литвинів вдарить з тилу
І битви хід порятувать.
Та воєвод страх обуяв,
Що Гедимін то не пробачить,
Бо ж перемогу його бачать.
Тож я, що міг - зі стін кричав
Як і другі, до князя мого,
Щоб не кидав він міста свого,
Нас Гедиміну не здавав.
Князь, чи почув, чи сам рішив,
Зумів дружинників зібрати
Та став дорогу пробивати
До міста. Мабуть, захотів
За мури за міські сховатись.
Достатньо сил ще було в нас,
Протриматись міг певний час
Та в поміч брата дочекатись.
Ми бачили, як він рубавсь.
Все ближче пробивавсь до брами.
Та на очах на наших прямо
Зненацька впав на землю князь.
Ворожий меч його дістав.
Побачивши, що князь загинув,
Його загін боротись кинув.
Хто з поля бою утікав,
А хто кидав до ніг меча,
Здавався. Бій затих раптово.
Ми були битися готові
На стінах. Й билися б… Хоча
Даремно б тільки полягли.
То воєводи зрозуміли
І брами міста відчинили.
Литовці гору узяли.
Впав Володимир. Гедимін
До Луцька чимскоріш подався.
Туди вже з військом Лев дістався.
Та, взнавши про поразку, він
Свій полк у Галич відіслав,
А сам з дружиною зібрався
Й до Брянська у ту ж мить подався.
За родича мав князя він
Романа, що у Брянську був.
Ще сил збирав для визволення краю…
Що далі стало з ним – того не знаю.
Та вже назад нічого не вернув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
