щоб сни твої птахами,
де опала хвоя,
в далекі вечори,
в повітря невагоме,
на сутінковий схід,
в безмежну охру,
до пристані вітрів,
від бризу мокру..

коли вже час і двері зачиняють,
безсоння м’яко підкрадеться з тишею,
прокинуться всі сумніви полишені
і порухи на порох обміняють.

додасть дещицю літа у палітру ночі
мій ніжний гість, шаманський вітер долі
(уродженець з чудних садів магнолій),
і далі полетить співать пророче.

на линвах міста спокій. дзиґар змовк.
пусті слова дотанцювали вільне танго.
десь на горищі спить самотній янгол
і бачить сни, загорнені у шовк.

Біжи. відколи небо перестане тобі сипати дощі. Мовчи. допоки не згасне на ньому остання зірка. П"яній. відколи життя перестане тобі платити. Цілуй. допоки губи не пектимуть тобі душу. Мабуть, ми будемо разом, коли підсніжник проб"ється крізь асфальт.