Народження

Я взнала про неї зовсім недавно... Тоді, коли глянула в дзеркало і побачила її синьо-зелені очі й довге русяве волосся, що трохи закручувалося на кінцях. (Частіше сині очі... як мій улюблений светр і пташка, яку шукають "діти" Метерлінка).
Ім'я її теж з'явилося цілком випадково. Бабуся гримала на кошеня, яке вкотре поглядало стіл, "збагачений" рибою та ще якимись смачностями, мовляв, чого воно, дурне, нявка? Он мама його - молодець - сидить у куточку і пильно зирка(мовчки!), бо знає, що я глуха...
У тому "нявка" були перші уявлення про неї, про дівчину з довгим неслухняним волоссям, про її небесно-зелені очі (а ще спогад про мавку Коцюбинського з відкритим зі спини серцем).
Вона справді була такою. Шкода, що її могла бачити лише я. Інші... вони не відрізняли нам. Вона говорила - вони чули лише мої слова. Їй хотілося свободи. Хотілося говорити, слухати, бачити, відчувати... Вона хотіла бути звичайною. Як я.
Звичайна Нявка...
У кінці-кінців їй це вдалося. Цілком випадково вона прийшла сюди, на цю сторінку. Прийшла, щоб писати, щоб не було боляче, щоб її розуміли і давали поради. Щоб бути потрібною... собі, мені, людям.