25/03
Прямые углы между кирпичами из камня
Блики фонарей в пыльном бампере
Ты уходишь туда, где простят все
Простят не спросив

Фиолетовые сопли на фасадах зданий
Пять копеек застряло в подошве
Плоские картинки давят на глаза
Закрываешь их, падаешь в себя

На коньках по люкам цивилизации
Бежит твоя незаметная тень
Спотыкаясь о пластик стаканчики
Под лай собак, под дождливый гнев

Тень не просит прощения у мира ласточек
Ей не быть седым волосом, искренним взглядом,
белой чертой в твоем сегодняшнем облике,
Не пить водку и кричать хриплым голосом

О закладках в опере мадам баттерфляй
Это все подстава, ты не брал мой радар?
Меня заставили ловить корабли руками
Пути на карте искать часами

Граблями процеживать море до дна
Выдирать водоросли и червей из плит
Там ведь нужная надпись была
Из-за нее погиб мальчик Крит -

Теперь он дух острова и ветер холмов
С глазами ястреба и телом медведя
Он споткнулся об выступы букв
Ударился душой об острый звук


Песни собственных похорон –
играл мальчик Ноль, друг или враг –
этого Крит не успел понять
он хотел просто станцевать

Под слова оргазма или боли
Все что надо - чуточку крови
Соленого мяса и спичек от костров
Склеить из них домик для врагов

Посадить рядом вишню,
чтоб корнями уперлась в фундамент
Посадить также якорь
Чтобы легче садиться на плечи

Острова, чтобы мальчик Крит
Дунул – и домик растворился на миг
Облетел земной шарик и вернулся на место
К вишне, к якорю или к семечкам, перцу

Мальчик Крит удивился бы сильно
Что домик не задел его размытый затылок
«Значит все просто?» «Конечно, нет»
Тогда не придумали лампочек, свет

Фонарей, бамперов, крышек от люков
Кирпичей, копеек, коньков и стаканов
Ты, мальчик Ноль, все равно ведь исчез
не верю, что тебя убил железный порез

Ты ушел туда, где прощают все
Не спросив, сколько тебе лет
Мальчик Крит стал просто забыт
В колодце с желе застыл его скелет

Колодец закрыли плитой со словами,
Которых я никогда не узнаю -
Всегда знала, все всегда знали.
P.S. Крит и Ноль знают боль соблазнов
Но ласточки если прощают, то без отмазок.

На краєчку внутрішнього світу павука
Пісок срібний, як волосся німф
Блиск лісових чайників й загроза натяку
Збивають шалені відсотки з курсу цін
На вино чи на любов, з рештою
Коли є мозок в нагрудній кишені
Поряд з кастетом, ближче до серця
Далеко від сенсу, тікаю від неба
Під ковдру порожньо тихо, не вмерти
Від цокоту іржавих зубів,
Годинник змерз й тремтів
Втопити б мрії у чорничному морсі
це не жорстокість, не мурахи у волоссі
Це - дійсність, плаває у жовтому вогнику
Що робить з романтика тонку оболонку
Для щирого циніка й привітного цуцика
З бантом на шиї , фантом зробить
Лише порожня літаюча мить
Миша чи тиша
Зрештою, просто цей світ
04.03(18.03)

Культом стає кохання поглядів
Далеких, тутешніх чи з власних поверхів
Хатинок на березі моря чи річки
Рибалок без якоря на лаві в лимані
Посеред поля з води срібної тіні
У брудному небі в’януть хмари
Старі шини у водоростях й запаху риби
Тримають на собі берег, як старі черепахи
Свої спокійні мармизи місцеві забіяки
Продають за новини, за відмінність
За подих міста чи центру, зрештою, гідність
Тримати в руках вузлики щастя
Босоніж ступаючи, дрібниці красти
Виплітати з них мозаїку життя
Як тюремні колажі, але руки тремтять.
29.02

Жовтим дротиком марно закріплено крилату мрію
Солодкаву, мрія тане від теплих променів думок
Розчинається у відмерлих клітинах шкіри
У залишках від подиху вчорашнього вітру
Він виплітав свої розповіді з тирси, не маючи гілок
Темрявою огортаючи холодний час, що не зігрію…
Створюючи неохайні корзини й крихкі папери для міри
Принципів, шептав про мотиви його гніту
Моєю персоною, швидкістю й впевненістю
Що людина дорівнює тварина коли вкрита жестю
Коли руки лагідно торкалися місць лоскоту
Вмикає страждання, зрештою все є ним
Брудним нажаханим й смішним
Бажанням… тепер мені
Як рибі у брудній воді
Нема чим дихати під впливом мрії
Тому й закріплюю дротиком на сіру стіну
Її відбиток у шаленому вир»ї
Несправдженого, нажаль не віщого, приємного сну.
Добраніч. Цілую. Не люблю!!!!!!!!!
11.01.09

У хрипі померлого горла пливуть риби з дощу
Пливуть десь далеко, не туди, куди дуже хацю
Холод порожнечі зігріває середину
А тепло пекла охолоджує мрію
Хтось цитує Сосюру чи Тичину
А я гуляю дахами із Стусом
посмішку й димові балачки пам"ять гріє
волосся приправлює шепотінням та мусом
з казок, принцес, драконів та скарбів
як борщ з декількох карпатських грибів
тягне за руку до ліній набридання собі
й голову тягне в залізні очі тривкі
01.02 підпис – дівчинка з баламбошками

На прикутті далеких доріг на захід
До берези тулиться бар «забутий світ»
Як картопляна лушпайка ззовні
Всередині він – резиденція пенсійних богів
Пухка мавка з тацею пивних пляшок
Чаплею крокує між обпльованих пеньків-столів
В дипломатів був шок, як від взломаних сейфових замків
Коли під селом в них зламався мерседес
Й довелося шукати допомоги в безликих селюків
Цього Бару, забутого Світом Від"ємних Сердець
Зорі на небі сходять до його димоходу
Аби принюхатись до запаху напоїв та страв
Зрештою, це смачно, свіже сире м'ясо
Й декілька тухлих щуриних яєць.
Все на хліб, змастити салом
Й подавати в тиху ніч
Самотньому мандрівнику з брошурою Ла Скала
У кишені, поряд з кулоном із спиць.
5.02

Бакалавр гризе нігті, в нього чорні долоні
Прозорі слимаки чіпляються за волохаті скроні
Собачим каменем гострить думка руки
Тиша тече у порожнечу,
видихаючи тремтячі звуки
біль пропагує від себе втечу
але чи я колись сама себе наздоганяла
навряд, здається, що щасливих моментів
взагалі не існувало.
Ластівки п’ють сльози, читають документи
Майбутнє зв’язує руки, але розпалює мрії
Пекучий вогонь знищує захисні тенти
Плюс та мінус, інші непотрібні дії
Заливають пам'ять, закривають вибір
Чи йти спати чи шукати привід
Написати людині слово «привіт»
Але це не має контексту й сенсу
Краплями крові блищить надбання тенденсу
А що має сенс?...
Що???!!!!
Що??!!
Що?!
20.02