Коли остатній циґаретлик
загас у погарі з вином.
Коли муй старий цімбор Еміл
заспав зелений над відром.
Коли''м надвур на локтьох цабав
(на воздусі я ліпше сплю)...
Тоди''м собі подумав: "Люде!
Та начто я, як марга п''ю?
Чом''им такий несеренчливий?
Чом''им дурний? Уже мам волос сивий!
Чом дідо муй ходив до церкви,
а я од п''янки мусю вмерти?
Чом муй отиць не мав гризоту,
а мене вувергли з роботи?
Чом нико з файти нич не пив,
а я са докус избісив?
Та чом! Та чом! - я гойкам, - Чом!
И б''ю до цімента чолом.
Бім-бом, бім-бом, бім-бом...
Фрас ми до того, кидь ми тяжко:
грошей ниє, мам цураву тапловку.
Тогди не п''ю, коли порожня фляшка,
вадь не бірую вуйняти из повної дуґовку.
Дуґовка? То моє спасіня!
Прозрівим, Господи!
Не п''яний''ись? Ци чуєш ня?
Заткай лем фляшку, пане муй!
Забий до неї грум, вадь х..!
Най не тече з неї вино.
Сам я не заткам.
Я – гуно!

1979 р.

Ревé Таня над водóв:
плáвле лóбда гет рікóв.
Ти лем, Тáньо, не ревú,
най ти не течýть слизи.
Не улапить лóбду фрас,
Лóбда - фірми "Adidas"


Словничок :
Лобда - м*яч
Лем- тільки
Най - нехай
Ти - тобі
Улапить - схопить
Фрас - чорт

Вишше нашуй церкви
ничого ниє.
Вишше моюй грушки
нич раз не росте.
Ширше моюй шопи
лем калгозний хлів.
Я з села не пуйду -
чий би''м удурів.
У нас такі псята,
як у вас теля.
То, шо в вас корова,
то у нас паця.
Тенґери''ця в полю,
як Горянський ліс.
Яка в вас пасуля
у нас такий ґріс!
Ягоди великі -
єдну би''м не йзів.
Я з села не пуйду,
чий би''м ушалів.

***
Вулляласа вода
з старого відра -
из відра до керта
потекла ріка.
Ишла селом Маґда,
несла свиням їсти,
схловзла са у потук
и ниє невісти!
Пушла попуд воду
шіковно, як пструг,
дно ціцьками зрила,
як здвоєний плуг.

Побіліла мати,
почорнів отиць:
яка файна дівка,
а такий кониць!
Най вам кажу: Магда -
наша пердовиця,
найвишша на світі
ЇЇ тенґериця!
Од шиї до пупа
в Маґди ордени.
Вецце мав лем Брежнєв
на якісь два-три.
Збіглиса на берег
ланка і сільпо,
врискають до води:
Маґдо, Маґдочко-о-о!
Дюґають тичками,
досігають дно,
чиряють фінджами,
лавором, відром.
До рана з свічками,
з лампашом в руках
глядали у воді нашу Мамлакат.

Раз лем споза клубу
вулетів "газон",
на котрому ходить
голова в райком.
Фийки заскрипіли,
зломозів редуктор,
двирі са втворили -
вупав вон инструктор.
Вутяг жебаловча,
густі смолі дув,
наладив си папірь
и такой загнув:
"Мусю вам повісти,
сталаса біда: затягли до води
Магду ордена.
Извиніть райкому,
же з Верховнов Радов
див''ять кил желіза
на Маґду завадив.

Ми хотіли ліпше,
а воно в блуди...
Ви нам перебачте,
дорогі батьки.
Я повів вам правду
(я не знам брехати):
ордени казьинні -
їх мусай вертати.
Кидь са Маґда найде -
тіло зухабіть,
най у воді плавле -
куфайку здойміть!
На орденах - Ленін,
красная звізда,
Се наші сятині,
не якась п...а

Ой темно са, мамо! Світла ниє!
Не видно са никус. До чого йдеме?
В потемку са стратили варош, село,
заводи, коргази, школи, метро,
фабрики стоять, хліб не печуть,
телевізор умер, новинки не несуть.
Пролиґнула нуч маґазини, хижі,
рекет са докус сховав в темноті.
Румуни в Діброві не стаючи
паленку ллють як урваті вночи:
начорно роблять, начорно ллють,
начорно люди по-чорному п''ють.

В потемку са стратив нанашко Дюрьо:
пушов на роботу у варош - и всьо!
Й жона його тиждень як дома не спить -
чув''им, казали, же в ліфті сидить...
Сночи дітину чужу из садка
моя Марґіта дому привела.
Ниє елетрики - ниє и житя:
сліпому - и тому треба огня.
У хижі лем вітор студений зузнить
Ко заспить — замерзне, ко мерзне — не спить!
Не смійтеся, люди — на носі зима
Два теплі міста знам: то пекло й тюрма.

Ци довго так буде? Ци скоро кониць?
Ци зийде на зимлю Всевишній Отиць?
Ни Джуна, ни Ванга, ни Глоба, ни пуп
не видят в потемку спасительну путь.
Не видять і того, котрий нас веде.
та й як буде видно, кидь світла ниє.

1997 р.

Аде раз вуйшов''им з хижі на студінь,
позерам - дітвак горі берегом йде:
на голові калап му ширший, як груди,
з земли го не видно, увидів мене.
Дітвак тот за шпаргочку тягать чікова,
чікув тягать возик - дрива везе.

-Ба вотки дривцята? - я звідам фатьова, -
Из лісу?
-Айде! Розбив''им паланки за тимітьовом,
бо в лісі вже давно нич не росте.
-Крадеш? Не ганьбишса? Та ти ші дітвак!

Фатюв сперать возик, сідать курити,
бо вхляв неборак.
- Смолоше! Чом ти отиць не помагать?
-Отиць личить гроші: продав "Жигуля",
сидить з цімборами в подсобки завмага,
а мати гулюкать на нього "Свиня!"
- А мати ти де є? Чом не поможе?
- У вароши робить.
- А вгень кладеш сам?
- Айде! Нам дрива не треба. У нас паровоє.
А дрива я нараз людьом продам.
Та нач тобі гроші? - я звідам фатьова.
- Вирьховину" куплю!
- Циґаретлі?
- Мопед!

Швакнув біґарьо''м по гузиці чікова,
заверг циґаретлик,
пушов собі гет.

Я люблю гнуй, коли вун пахне,
коли''го чути вичар на цілой село,
коли у ньому курка зирня найде,
коли на ньому співать ситий воробок

Я люблю гнуй, коли вун од корови
коли барацки коло нього заквинуть,
коли вночи над ним літають сови,
а вдинь гнойовку мухи з нього п''ють.

Я люблю гнуй, коли гноять ним зимлю.
Я зимлю люблю, погноєну ним.
Коли в руках я дараб гною тримлю,
я знам, же я єм тої зимлі син.

Я люблю сісти на громаді гною,
далеко вйдіти з високого горба
и вупити з зеленими кертами
канчув червеного вина.

1984 р.

Ко тото на ня позерать
з обращати на стіні?
То Ілліч, наш апо Ленін,
вун такий близький мені.
Научив мене любити
революцію, Москву,
указав ми путь до щастя
(я по ньому фурт йду).
Написав грубезні книги,
абим їх напамнять знав,
у діточум моюм серцю
мавзолей собі склепав.
Люблять Леніна у світі
чорні, білі, жовті діти.
Ленін - апо! Ленін - квітя!
Ленін - сонце у зеніті!
Ленін - Партії отиць!
Ленін - буржуям кониць!
Ленін - Карла Маркса син:
їх нам дав Єрусалим!
Висить Ленін в рамки з дуба,
тварь у нього, як жива,
Ленін пайслики поскубав
і повів такі слова:
"Продотряд! ВКП(б)!
Смирть попам! НКВД!
Враг народа! Бронєвік!
Ґідра! Контра! Большевік!"

Вун на мене, я на нього
позераєме оба.
Педиґ, кажу му, Володю,
я не контра, я -дітвак.
Муй отець калгозник простий,
мати копле ріпу в ланки,
баба постить, дідо постить,
ми не служиме Антанті!
Стрико перший до комуни
плуг ай борони оддав,
а нанашко вшитькі свині
до калгоза записав.
Сидиме у хижі босі
з партбілетом, без ґатей,
їсти нам фашісти возять,
бо санують нас, дітей.

Носять німці з-за границі
ладички із чоколадов
хоть із голов ми гузицьов
айбо из Совєцьков владов.

Ленін! Ленін! Ленін! Ленін!
Ти умер. Тебе ниє.
Айбо зерно, шось посіяв
видиш, фрасе, як жиє!

1992 р.

Я обіцяю Вам: я дам,
я дам усім, я присягаю. Я вже даю, я витягаю.
Я — Ваш єдиний кандидат. Я — чистий, я гріхів не маю.
Я не жебрак і не багач. Я — і не лівий, і не правий.
Я — не бандит, не бюрократ, я Ріо-Устича не знаю.
Я не фальшивий демократ. Я паспорт ще не поміняв,
Я з усіма, бо я — русин. Я — слов’янин, я ваш земляк.
Я — міжнародний патріот, єрусалимський я козак.
Я інтер-наці-он-нал, я — і безнал.
Я — православний уніат, я католицький єговіст:
я — і нацфронт, і комуніст — ко-ко, му- му, ні-ні, центрист.
Я — друг дітей і друг тварин. Я — мойдодир, гав-гав, ква-ква,
му- му, ку-ку-ріку, няв-няв.

"Союз нерушимьій республик советских..."
Як солодко-гірко..., як душу ятрить...
Це ж нам комуністам і каґебістам,
без Родіни, як без ста грамів, не жить.
Піввіку в страху пів Європи тримали:
ҐУЛАГи, психушки, черьомуха-газ...
І як же це ми Союз просвистали?
Це неймовірно! Це просто атас!
Віддали прибалтів, Дунайську долину,
Балканські вершини віддали... Нехай!
Бог з ними, Судети. Та щоб Україну?
О ні, це занадто. Оце уже край!
Ми будем боротись. Вставай, Муравйов!
Ми рушимо дружно в червоних колонах
"в последний, он самьій решительньїй бой"
з портретом Кремля та з піснями Кобзона.
Дорога відкрита: при владі - свої,
міліція служить тому, хто сильніший,
безпека - та ж сама, війська - без платні.
Переможе багатший, нахабний, дикіший.
Конституція - пшик, а для дурника - цяцька.
Незалежність холопам давати? Це ж сміх!
Малороси достойні тільки кріпацтва:
синьо-жовтий "Кобзар" і червоний батіг!
Ви боролись за тризуб, за мову...
Ми ж за долари, марки, червонці.
Час минув - ми вертаємось знову...
Ми - комуно-нові українці!
Цю державу ми вкрали для себе,
а взамін вам дамо Лукашенка,
І нехай помагає вам Небо
не забути свого Шевченка!

Покидаю цей світ навіки,
вже дорога у вічність відкрита,
полишаю свій офіс, свій факс, печатки
та жалкую лише за коритом
Не цікавлять мене ні програми,
ні реформи, ні плани великі...
Я не йшов по дорозі з вами
я знайшов своє щастя в кориті
Народився і жив без моралі:
стільки років спокійно прожито...
Я поставив би на п'єдесталі
теплий хлів і велике корито.
Помираю: труна вже у сінях
я дотяг до останньої миті.
Моя воля (молю на колінах) -
поховайте мене у кориті.

       "Я волком бы выгрыз бюрократизм,
       к мандатам почтения нету..."
               (В. Маяковський)

Погриз би'м, ги ощу,
                                       бюрократизм,
закони вкраїнськуй держави,
у котруй жиє
                               подкарпатський русин,
а паспорта свого не має!

Я ходжу у Загонь,
                                       у Прешов,
                                                       Сигот.
Я,
простий руснак
                               з Баранинець,
И жаль ми,
                               же дакий таможник-словак
думать,
же я – українець!

Я носю у жебні
                           книжку червену –
паспорт совєцький,
                                       старий –
ганьблюса,
кидь видять той паспорт у мене:
уже би'м'го деська зашмарив.

Той паспорт червений,
                                       из клепачом,
звіздастий,
               серпастий муй паспорт
бичелює у світі
                               лем єден президент –
то комунішта Кастро!

Приходять у варош
                                       на моторах
голанці,
               поляки,
                               шведи.
На їх паспортах –
                                   самі леви й орли...
А де муй
               русинський медведик?

Не силуйте на мене
                                       чужі паспорти –
тризубасті вадь п'ятирогі,
бо я до Европи
                               хочу зайти
из гербом свого народа.

Возьму папірь
                               и церузки –
медвідя собі намалюю,
шовдарь,
                       пікницю.
                                        шойт,
                                                   жумарки,
постоли,
                   трембіту
                                   и гуню.

Най са лакомить світ!
Най увидить ООН!
Як пуд Бескидом
                       файно я жию:
їм и співам,
                       и п'ю
                                       в постолах
и свистав'им
                               в тризубу идею!

1992 р.

Ги – наче, як
Ощу – вафлю
Дакий – якийсь
Кидь – якщо, коли
Деська – куди-небудь
Зашмарив – зашпурив, закинув
Клепачом – молотком
Бичелює – поважає
Лем – тільки, лиш
Варош – місто
Моторах – автомобілях
Силуйте – пропонуйте, нав'язуйте
Вадь – або
Церузки – олівці
Шовдарь – шинка, окіст
Пікницю – домашню ковбаску
Шойт – сальцесон
Жумарки – шкварки
Гуню – верхній одяг з овечої шерсті
Най – нехай
Файно – гарно, добре

Я, намісник Президента
меджи русинами,
першим ділом загороджу
область паланками.
Покладу нову капуру
у Нижніх Воротах,
демократам заткам писки,
вушмарю з роботи.
Изонанджу коло себе
з безпеки аґентох,
а в новинці надрукую
свої подобенки.
Плацу двигну міліціштам,
роздам їм патрони,
а потому са попросю:
«Кр ту про'ти Зо'ни?
Ко'трий з вас хотів би зи'млю?
На фурт? Ци в оренду?
Зроблю вам демократичний
пендрик-референдум!
Будете голосовати й мене хвалити,
жеби'м вас автономістох
в Зоні лишив жити.
Бо в туй Зоні чистий воздух,
буркут, ліси, гори
зроблять другий Ватікан
вадь другу Андору.
Прийдуть за'падні турішти
в Худльово й в Люту –
будеме мотиков гребсти,
Бога їм, валюту!
Каждий русин годен бути
у Зоні міністром,
кидь принесе алдомаш –
бензіну каністру!»

1992 р.


Паланками – штахетником
Капуру – ворота
Писки – роти, морди
Вушмарю – викину
Изонанджу – тут зберу, згуртую
Вновинці – вгазеті
Подобенки – фотографії
Плацу – зарплату, плату
Двигну – підніму, підвищу
На фурт – назавжди
Пендрик – дубинка
Жеби'м – щоби я
Буркут – мінеральне джерело
Вадь – або
Бога їм! – чорт візьми!
Кидь – якщо, коли
Алдомаш – могорич