Умань – давнє славетне місто. Його історія, окроплена кров’ю, оточена легендами. Сьогодні 87-тисячну Умань звуть єврейською. Проте Умань – українське місто. Попри те, що житло у районі паломництва скуповують іноземні громадяни, попри те, що новий «Закон про мови» може рано чи пізно поставити іврит на рівні з українською.
Умань є, була і буде українським містом. Віки польського та російського панування не змінили цього.
Умань говорить українською!
Прийди і почуй українське!
Почуй українську поезію з перших вуст авторів з усієї України та з-за кордону!

Цьогоріч фестиваль проходитиме протягом трьох днів, 6-7 липня. Учасників та гостей чекають три сцени, книжкова виставка-ярмарок, конкурси, екскурсії та інші цікавинки. Чекаємо іменитих та навіть одіозних осіб української літератури.

План заходів «УманьЛітФесту – 2012»

6 липня
15:00 – відкриття фестивалю (адміністративний корпус дендрологічного парку «Софіївка», вул Київська, 12-а (вхід від Автовокзалу))
15:15 – виступи учасників фестивалю, авторів та творчих колективів міста Умані та району
19:00 – містична екскурсія історичним центром Умані (легенди старого міста, невідома Умань)
22:00 – пошуки квіту папороті та інші не менш містичні події

7 липня
9:00 – екскурсія містом та музеями
12:00 – виступи учасників фестивалю з різних міст та з-за кордону, аукціон (павільйон «Флора», дендропарк «Софіївка»)
12:00 – відкриття виставки-продажу книг, дисків, альбомів учасників фестивалю (торгові ряди, дендропарк «Софіївка»)
17:00 – закриття офіційної частини фестивалю
18:00 – продовження фестивалю на березі ставка, слем, купальсько-поетичні ігрища, фуршет (село Пугачівка, Уманський район)

8 липня
10:00 – екскурсія дендрологічним парком «Софіївка»


Взяти участь у фестивалі може кожен автор, який пише українською мовою. Рівень майстерності тут не має значення, хоча бажаний. Зареєструватись для участі у фестивалі можна до 1 липня за адресою: krimovska@gmail.com
Реєстраційний внесок: 100 грн.
Учасникам при собі бажано мати влані книги, диски, альбоми для виставки-продажу, зручний одяг та взуття для тривалих екскурсій та свята на природі, купальний костюм, засоби від комарів, комах тощо, гарний настрій, валізи позитиву і власні твори для декламування

Світ навколо давно не нагадує той, в якому творили поети-романтики. Сучасні жінки навряд чи будуть переписувати вірші в альбоми, прикрашати поля квітами та запрошувати лірика до свого будуара. І зовсім не тому, що жінка стала менш романтичною. Просто її романтика тепер затиснута у рамки роботи, сім’ї, дітей, грошей, а будуаром рідко служить навіть вітальня, бо посиденьки у колі подруг – справа кухонна.
Але жінка все одно знайде час на лірику, десь в обідню пору в офісі або ввечері на «Однокласниках» чи якомусь блозі. Разом з доброю давньою подругою, яка останні два десятиріччя живе за океаном чи у Середзимномор’ї. Прикрасить анімованими квітами, смайлам та відправить подрузі вірш. Про любов та романтичні, зовсім юні, почуття до жінки. Якогось разу і мені «на стінку повісили» (для тих, хто навіть не новачок в Інтернеті, зазначу, що то повідомлення, яке можуть бачити усі користувачі певної соціальної мережі) такого вірша. Наївного, трохи кострубатого, але щирого і світлого. Яким було моє здивування, коли я дізналась, що то вірш Олексія Тичка, мого доброго друга та колеги по перу. От тільки вірш був одним з його перших, написаним у 2005 році, на початку якого Олексій і відкрив у собі дивний, як на дорослу людину, талант до віршування. То сьогодні він шукає небанальний образ та виструнчує слова у рядки, а перші його поетичні спроби дійсно вражали якоюсь майже юнацькою нешліфованістю... Хоча ну її, тут техніку! Хіба я для цього почала писати про останнього романтика Черкащини? Сивочолий чоловік, який дивиться на світ з висоти минулих півстоліття (чи майже – ну не знаю я, коли саме побачить світ ця книга!) та з висоти свого зросту (190см – то ого-го!) з душею легеня, якому ще життя, ніби підніжок малувато ставило, якому ще світ здається таким же великим, як у дитинстві. Ну от самі посудіть:

...Я порахую зорі,
Бо мрійник в душі, фантаст.
Небом пливу поволі,
Я скинув ваги баласт,
Бо відчуваю крила…
Жити без мрій ніяк!
Птаха я сива - сива,
А мріяти ще мастак!

Поезія Олесія, як і він сам, відкрита і ранима. Навіть мимоволі дивуєшся, що таке можливо у час, коли цинічність стає мало не чеснотою. Він шукає себе у кожному вірші, він переосмислює слова у собі і себе у кожнім слові:

...Розірвані фрази, затаскана рима.
Порожня бездумність. І віршів нема.
Дорога поезій для мене незрима.
Катрен недосяжний... Між нами стіна...

І в кожній його римі та строфі шукаєш її, жінку, натхненницю чи мучительку. Адже розумієш, що такі слова і такі емоції не приходять просто на папір.

...Не жона ти мені, не жона!
Я частинка від іншої пари...

...Розмитий контур - я і ти.
І кожний раз у нас прем'єра.
І ти не кажеш: «Відпусти».

І хтось обов’язково знайде музу поета, навіть стане автором найбезглуздніших чуток. І це все трапиться лише тому, що вірші Олексія зачеплять, примусять фантазувати та додумувати своє. А що? Нехай! На те й потрібна світу поезія, щоб сірі будні наповнювались чимось яскравим і неймовірним. А знаєте, яка ще неймовірність у цій книзі? Вона перша збірка автора. Але вона така ж, можливо, по-юнацьки зелена, як перші збірки поезій 20-річних. Втім, хіба я можу сказати стільки, скільки розкажуть вірші Олексія Тичка? Ні! Тому смачного!