ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софія Кримовська (1979) /
Критика | Аналітика
Передмова до книги Олексія Тичка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Передмова до книги Олексія Тичка
Світ навколо давно не нагадує той, в якому творили поети-романтики. Сучасні жінки навряд чи будуть переписувати вірші в альбоми, прикрашати поля квітами та запрошувати лірика до свого будуара. І зовсім не тому, що жінка стала менш романтичною. Просто її романтика тепер затиснута у рамки роботи, сім’ї, дітей, грошей, а будуаром рідко служить навіть вітальня, бо посиденьки у колі подруг – справа кухонна.
Але жінка все одно знайде час на лірику, десь в обідню пору в офісі або ввечері на «Однокласниках» чи якомусь блозі. Разом з доброю давньою подругою, яка останні два десятиріччя живе за океаном чи у Середзимномор’ї. Прикрасить анімованими квітами, смайлам та відправить подрузі вірш. Про любов та романтичні, зовсім юні, почуття до жінки. Якогось разу і мені «на стінку повісили» (для тих, хто навіть не новачок в Інтернеті, зазначу, що то повідомлення, яке можуть бачити усі користувачі певної соціальної мережі) такого вірша. Наївного, трохи кострубатого, але щирого і світлого. Яким було моє здивування, коли я дізналась, що то вірш Олексія Тичка, мого доброго друга та колеги по перу. От тільки вірш був одним з його перших, написаним у 2005 році, на початку якого Олексій і відкрив у собі дивний, як на дорослу людину, талант до віршування. То сьогодні він шукає небанальний образ та виструнчує слова у рядки, а перші його поетичні спроби дійсно вражали якоюсь майже юнацькою нешліфованістю... Хоча ну її, тут техніку! Хіба я для цього почала писати про останнього романтика Черкащини? Сивочолий чоловік, який дивиться на світ з висоти минулих півстоліття (чи майже – ну не знаю я, коли саме побачить світ ця книга!) та з висоти свого зросту (190см – то ого-го!) з душею легеня, якому ще життя, ніби підніжок малувато ставило, якому ще світ здається таким же великим, як у дитинстві. Ну от самі посудіть:
...Я порахую зорі,
Бо мрійник в душі, фантаст.
Небом пливу поволі,
Я скинув ваги баласт,
Бо відчуваю крила…
Жити без мрій ніяк!
Птаха я сива - сива,
А мріяти ще мастак!
Поезія Олесія, як і він сам, відкрита і ранима. Навіть мимоволі дивуєшся, що таке можливо у час, коли цинічність стає мало не чеснотою. Він шукає себе у кожному вірші, він переосмислює слова у собі і себе у кожнім слові:
...Розірвані фрази, затаскана рима.
Порожня бездумність. І віршів нема.
Дорога поезій для мене незрима.
Катрен недосяжний... Між нами стіна...
І в кожній його римі та строфі шукаєш її, жінку, натхненницю чи мучительку. Адже розумієш, що такі слова і такі емоції не приходять просто на папір.
...Не жона ти мені, не жона!
Я частинка від іншої пари...
...Розмитий контур - я і ти.
І кожний раз у нас прем'єра.
І ти не кажеш: «Відпусти».
І хтось обов’язково знайде музу поета, навіть стане автором найбезглуздніших чуток. І це все трапиться лише тому, що вірші Олексія зачеплять, примусять фантазувати та додумувати своє. А що? Нехай! На те й потрібна світу поезія, щоб сірі будні наповнювались чимось яскравим і неймовірним. А знаєте, яка ще неймовірність у цій книзі? Вона перша збірка автора. Але вона така ж, можливо, по-юнацьки зелена, як перші збірки поезій 20-річних. Втім, хіба я можу сказати стільки, скільки розкажуть вірші Олексія Тичка? Ні! Тому смачного!
Але жінка все одно знайде час на лірику, десь в обідню пору в офісі або ввечері на «Однокласниках» чи якомусь блозі. Разом з доброю давньою подругою, яка останні два десятиріччя живе за океаном чи у Середзимномор’ї. Прикрасить анімованими квітами, смайлам та відправить подрузі вірш. Про любов та романтичні, зовсім юні, почуття до жінки. Якогось разу і мені «на стінку повісили» (для тих, хто навіть не новачок в Інтернеті, зазначу, що то повідомлення, яке можуть бачити усі користувачі певної соціальної мережі) такого вірша. Наївного, трохи кострубатого, але щирого і світлого. Яким було моє здивування, коли я дізналась, що то вірш Олексія Тичка, мого доброго друга та колеги по перу. От тільки вірш був одним з його перших, написаним у 2005 році, на початку якого Олексій і відкрив у собі дивний, як на дорослу людину, талант до віршування. То сьогодні він шукає небанальний образ та виструнчує слова у рядки, а перші його поетичні спроби дійсно вражали якоюсь майже юнацькою нешліфованістю... Хоча ну її, тут техніку! Хіба я для цього почала писати про останнього романтика Черкащини? Сивочолий чоловік, який дивиться на світ з висоти минулих півстоліття (чи майже – ну не знаю я, коли саме побачить світ ця книга!) та з висоти свого зросту (190см – то ого-го!) з душею легеня, якому ще життя, ніби підніжок малувато ставило, якому ще світ здається таким же великим, як у дитинстві. Ну от самі посудіть:
...Я порахую зорі,
Бо мрійник в душі, фантаст.
Небом пливу поволі,
Я скинув ваги баласт,
Бо відчуваю крила…
Жити без мрій ніяк!
Птаха я сива - сива,
А мріяти ще мастак!
Поезія Олесія, як і він сам, відкрита і ранима. Навіть мимоволі дивуєшся, що таке можливо у час, коли цинічність стає мало не чеснотою. Він шукає себе у кожному вірші, він переосмислює слова у собі і себе у кожнім слові:
...Розірвані фрази, затаскана рима.
Порожня бездумність. І віршів нема.
Дорога поезій для мене незрима.
Катрен недосяжний... Між нами стіна...
І в кожній його римі та строфі шукаєш її, жінку, натхненницю чи мучительку. Адже розумієш, що такі слова і такі емоції не приходять просто на папір.
...Не жона ти мені, не жона!
Я частинка від іншої пари...
...Розмитий контур - я і ти.
І кожний раз у нас прем'єра.
І ти не кажеш: «Відпусти».
І хтось обов’язково знайде музу поета, навіть стане автором найбезглуздніших чуток. І це все трапиться лише тому, що вірші Олексія зачеплять, примусять фантазувати та додумувати своє. А що? Нехай! На те й потрібна світу поезія, щоб сірі будні наповнювались чимось яскравим і неймовірним. А знаєте, яка ще неймовірність у цій книзі? Вона перша збірка автора. Але вона така ж, можливо, по-юнацьки зелена, як перші збірки поезій 20-річних. Втім, хіба я можу сказати стільки, скільки розкажуть вірші Олексія Тичка? Ні! Тому смачного!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію