Мама пішла в магазин по харчі,
тато голи на футболі лічив,
бабця дивилась кіно про кохання,
дядько сидів три дві години у ванній,
старша сестра в Інтернеті сиділа.
Тільки Андрійко сьогодні без діла!
Так ізнічев’я в комору заліз,
і випадково заснув між валіз…
Хлопця спочатку шукали годину,
бігали лісом сусіди, родина.
Потім пожежні, міліція, місто
парк і сосняк прочесали начисто.
Фото Андрійка із телеекранів
Зовсім не сходило з ночі до рання.
Кілька студентів носили плакати
«ТРЕБА АНДРІЙКА НЕГАЙНО ШУКАТИ»,
кілька політиків (із альтруїзму)
владі на камеру ставили клізму.
Хтось умудрився рахунки у банку
швидко відкрити і гроші до ранку
зняти до крихти. Скандал на скандалі.
Хтось обіцяв тисячі, хтось – медалі.
В мами і тата волали мобіли.
Намалювались церкви і бомбіли.
Дригались кілька дівчат у віночках –
груди на камеру, джинси в торочках.
Десь на якомусь із телеканалів
шоу про хлопця (і рейтинги вдалі)…

Раптом з комори, як сніг серед літа,
вийшов Андрійко…
І змовкло півсвіту…

Біля ставу на леваді,
де рясніють будяки,
жив старого діда прадід,
чи прапрадід. В ті роки

правив цар. Горохом звався,
бо любив лише горох.
То було століть сімнадцять,
або двадцять з лишком. Ох!

То часи були буремні.
Що не рік – нова війна.
Цар Горох царем був темним,
бо ж освіти він не мав.

Тільки й знав – горох точити.
Каша, суп і пиріжки –
все з горохом. Та й не житні,
а з гороху пампушки.

Навіть армія Гороха
вирушала у похід
бити ворога горохом.
Все складалося, як слід.

Бо тікали всі від раті,
кидали вози, коней:
«Як такі живуть у хаті?
Як виховують дітей?

Що за сморід? Нам і даром
не потрібні ці краї!
Та бараняча отара
менше тхне». Через гаї,

через ліс і через луки
бігла геть чужа орда…
А, проте, й народу мука
від гороху і біда.

На усіх полях, городах
наказав дурний Горох
сіяти «і для народу,
і для міцності» горох.

Скинули царя Гороха,
щоб не тхнуло більше так.
І новий намісник бога
у країні став – Ріпак.

Дід старого, чи прапрадід,
той, що жив біля ставка,
нам казав, Ріпак так правив,
що дійшли до Будяка.

І
На Чорнім морі, біля порту,
Там, де Припортовий завод,
Де хвилі сині лижуть борт,
Рибалив дід у жовтих шортах.

Гойдало човен, а у ньому
Бичків з відро, дрібна тюлька
І рибка ще якась така,
Подібна нібито до сома,

Тільки за кольором червона,
Аж помаранчово-руда.
Дід сплюнув за плече:
- Біда…-
І глянув на нейтральну зону.

- Мо’, витік нафти, хімікати.
В країні безлад і бардак. -
Подумав з пересердя так
І сому мав по тім’ю дати…

Аж риба розтулила пащу:
- Старий, ще встигнеш у розхід
Мене пустити. Ти як слід
Подумай про життя пропаще.

Я рибка не проста, чарівна,
Я не бичок, не пеленгас,
Я, може, твій останній шанс
У долі. А тобі все рівно?

У діда геть одняло мову –
Пальоним вчора був шмурдяк.
До тями, втім, прийшов сяк-так
І видихнув із хрипом слово:

- Як ти не білка з галюнами,
Не жарт, не сонячний удар,
То хочу єврів на хабар,
Щоби почати власну справу.

А ще машину, хоч би Ланос,
На кухні крани, бо течуть.
І бабі щось таке, мабуть… –
Надиктував рибині плани.

- Гаразд, старий, зроблю, що просиш.
Пускай у воду і бігом
Іди додому, - мовив сом…
Пішов старий топтати роси…

ІІ
А вдома баба, як німа.
Та хоч вези до екстрасенса!
То тиші ввечері нема,
а тут заціпило од стресу.

Лише гуде, як пилосос ,
Очей не зводить і з екрану
У плазмі. Саме тут, ось-ось,
Де «брехунець» бовтався рано.

А ще ремонт, куток м’який,
А ліжко – полігон – не менше.
Оце так сом!
І дід дурний
Розкаже все старій, не збреше!

ІІІ
Дід брів до моря, як мара.
У тещу ця стара вдалася.
І що тій жінці знову тра?
Оце він бовдур, словом, Вася!

В квартирі наче у музеї:
І холодильник, і у нім!
А стіни! Ой! А стеля, стеля!
І ламбрекени на вікні.

І у шкарпетках є заначка
(Як точно заховав їх сом!)
Там єврів чималенька пачка.
Дід ляснув носа – чи не сон –

І мало не упав від болю.
- Куплю машину і піджак,
Оце так рибка! Це так доля!
От тільки випросити як

У риби бабі крісло мера?
Нащо політика бабам?..
Вона, хоч, в принципі, мегера,
та краща тих, що нині там.

ІV
На морі шторм. Виносять хвилі
Мазут, пляшки, медуз, сміття.
Проте на березі на милю
Відпочивальники сидять.

Жують креветки, пиво цідять,
Насіння точать. Що шторми?
Вони збирали гроші цілих
Півроку.
Кидатись грішми?

Дід в море йшов, немов «нємєсний».
Він кидав сіть і ще матюк,
Аби лише старій принести
хороші вісті. Бо каюк!

Зловив. Дивився сом на діда,
Як на халявщика, лайно.
- То я на берег, рибко піду?
А ти зроби, щоби було!

Моїй старій – посада мера.
Кухарки правлять, а вона
Давно, коли стояла ферма,
Була доярка провідна.

- Гаразд, старий – промовив сом, -
Ну мер так мер, хоча в облом.

V
Політтехнологам не снилось,
як баба в мерах опинилась.

Змінилась тітка – не впізнати.
Не руки стали, а лопати.

Язик – пропелер, око хиже.
Та перегнула десь… На лижі –

І гайда правити закони
У БЮТ чи краще в Регіони…

VІ

Позвала баба знову діда
Я у Парламент нині піду.

І позіхнула дуже смачно.
- Мені б у Конча Заспі дачу,

Недоторканності мандат,
Що я народний депутат.

Машину за державні кошти.
Іди до рибки, мій хороший.

Поквапся, діду-вражий сину! –
І випхала його у спину.


VІІ
Штормило балів десять з гаком.
Відпочивальники проте,
Навприсядки, а хоч би раком,
Та лізли в море.
Не про те!

Дід кидав сіть, пірнав у море,
Сачком махав. Ревів як віл.
Та сома не знайшов, на горе,
Та сома більше не зловив.

Коли приповз до себе в хату,
Брудний і мокрий дід. Менти
Прийшли дружину забирати.
Прийшлося бабі з ними йти.

VІІІ

Три роки слідство. Рік судили.
Конфіскували все майно.
А дід кидав своє вудило
І сіть у море – тільки дно…

Коли свободі баби, наче,
урешті підійшов кінець,
дід зі шкарпетки взяв заначку
і знов повісив «брехунець».

Парив цілий день Кощій
В сауні свої мощІ.
Манікюр, спа-процедури.
Все це він робив не дурно –
Придививсь за чорним лісом
Прегарненьку Василісу.
Спорудив хороми справні,
Розписав під «Gucci» ставні.
Василіса ж вся в «Armani»
З-під вінця втекла до Вані.