Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармо
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармо
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:52
Довірлива..Всю обняла б планету.
А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.
Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.
Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софія Кримовська (1979) /
Вірші
/
Майже дитяче
Казка про Золотого Сома, Діда, Бабу і бабки
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про Золотого Сома, Діда, Бабу і бабки
І
На Чорнім морі, біля порту,
Там, де Припортовий завод,
Де хвилі сині лижуть борт,
Рибалив дід у жовтих шортах.
Гойдало човен, а у ньому
Бичків з відро, дрібна тюлька
І рибка ще якась така,
Подібна нібито до сома,
Тільки за кольором червона,
Аж помаранчово-руда.
Дід сплюнув за плече:
- Біда…-
І глянув на нейтральну зону.
- Мо’, витік нафти, хімікати.
В країні безлад і бардак. -
Подумав з пересердя так
І сому мав по тім’ю дати…
Аж риба розтулила пащу:
- Старий, ще встигнеш у розхід
Мене пустити. Ти як слід
Подумай про життя пропаще.
Я рибка не проста, чарівна,
Я не бичок, не пеленгас,
Я, може, твій останній шанс
У долі. А тобі все рівно?
У діда геть одняло мову –
Пальоним вчора був шмурдяк.
До тями, втім, прийшов сяк-так
І видихнув із хрипом слово:
- Як ти не білка з галюнами,
Не жарт, не сонячний удар,
То хочу єврів на хабар,
Щоби почати власну справу.
А ще машину, хоч би Ланос,
На кухні крани, бо течуть.
І бабі щось таке, мабуть… –
Надиктував рибині плани.
- Гаразд, старий, зроблю, що просиш.
Пускай у воду і бігом
Іди додому, - мовив сом…
Пішов старий топтати роси…
ІІ
А вдома баба, як німа.
Та хоч вези до екстрасенса!
То тиші ввечері нема,
а тут заціпило од стресу.
Лише гуде, як пилосос ,
Очей не зводить і з екрану
У плазмі. Саме тут, ось-ось,
Де «брехунець» бовтався рано.
А ще ремонт, куток м’який,
А ліжко – полігон – не менше.
Оце так сом!
І дід дурний
Розкаже все старій, не збреше!
ІІІ
Дід брів до моря, як мара.
У тещу ця стара вдалася.
І що тій жінці знову тра?
Оце він бовдур, словом, Вася!
В квартирі наче у музеї:
І холодильник, і у нім!
А стіни! Ой! А стеля, стеля!
І ламбрекени на вікні.
І у шкарпетках є заначка
(Як точно заховав їх сом!)
Там єврів чималенька пачка.
Дід ляснув носа – чи не сон –
І мало не упав від болю.
- Куплю машину і піджак,
Оце так рибка! Це так доля!
От тільки випросити як
У риби бабі крісло мера?
Нащо політика бабам?..
Вона, хоч, в принципі, мегера,
та краща тих, що нині там.
ІV
На морі шторм. Виносять хвилі
Мазут, пляшки, медуз, сміття.
Проте на березі на милю
Відпочивальники сидять.
Жують креветки, пиво цідять,
Насіння точать. Що шторми?
Вони збирали гроші цілих
Півроку.
Кидатись грішми?
Дід в море йшов, немов «нємєсний».
Він кидав сіть і ще матюк,
Аби лише старій принести
хороші вісті. Бо каюк!
Зловив. Дивився сом на діда,
Як на халявщика, лайно.
- То я на берег, рибко піду?
А ти зроби, щоби було!
Моїй старій – посада мера.
Кухарки правлять, а вона
Давно, коли стояла ферма,
Була доярка провідна.
- Гаразд, старий – промовив сом, -
Ну мер так мер, хоча в облом.
V
Політтехнологам не снилось,
як баба в мерах опинилась.
Змінилась тітка – не впізнати.
Не руки стали, а лопати.
Язик – пропелер, око хиже.
Та перегнула десь… На лижі –
І гайда правити закони
У БЮТ чи краще в Регіони…
VІ
Позвала баба знову діда
Я у Парламент нині піду.
І позіхнула дуже смачно.
- Мені б у Конча Заспі дачу,
Недоторканності мандат,
Що я народний депутат.
Машину за державні кошти.
Іди до рибки, мій хороший.
Поквапся, діду-вражий сину! –
І випхала його у спину.
VІІ
Штормило балів десять з гаком.
Відпочивальники проте,
Навприсядки, а хоч би раком,
Та лізли в море.
Не про те!
Дід кидав сіть, пірнав у море,
Сачком махав. Ревів як віл.
Та сома не знайшов, на горе,
Та сома більше не зловив.
Коли приповз до себе в хату,
Брудний і мокрий дід. Менти
Прийшли дружину забирати.
Прийшлося бабі з ними йти.
VІІІ
Три роки слідство. Рік судили.
Конфіскували все майно.
А дід кидав своє вудило
І сіть у море – тільки дно…
Коли свободі баби, наче,
урешті підійшов кінець,
дід зі шкарпетки взяв заначку
і знов повісив «брехунець».
На Чорнім морі, біля порту,
Там, де Припортовий завод,
Де хвилі сині лижуть борт,
Рибалив дід у жовтих шортах.
Гойдало човен, а у ньому
Бичків з відро, дрібна тюлька
І рибка ще якась така,
Подібна нібито до сома,
Тільки за кольором червона,
Аж помаранчово-руда.
Дід сплюнув за плече:
- Біда…-
І глянув на нейтральну зону.
- Мо’, витік нафти, хімікати.
В країні безлад і бардак. -
Подумав з пересердя так
І сому мав по тім’ю дати…
Аж риба розтулила пащу:
- Старий, ще встигнеш у розхід
Мене пустити. Ти як слід
Подумай про життя пропаще.
Я рибка не проста, чарівна,
Я не бичок, не пеленгас,
Я, може, твій останній шанс
У долі. А тобі все рівно?
У діда геть одняло мову –
Пальоним вчора був шмурдяк.
До тями, втім, прийшов сяк-так
І видихнув із хрипом слово:
- Як ти не білка з галюнами,
Не жарт, не сонячний удар,
То хочу єврів на хабар,
Щоби почати власну справу.
А ще машину, хоч би Ланос,
На кухні крани, бо течуть.
І бабі щось таке, мабуть… –
Надиктував рибині плани.
- Гаразд, старий, зроблю, що просиш.
Пускай у воду і бігом
Іди додому, - мовив сом…
Пішов старий топтати роси…
ІІ
А вдома баба, як німа.
Та хоч вези до екстрасенса!
То тиші ввечері нема,
а тут заціпило од стресу.
Лише гуде, як пилосос ,
Очей не зводить і з екрану
У плазмі. Саме тут, ось-ось,
Де «брехунець» бовтався рано.
А ще ремонт, куток м’який,
А ліжко – полігон – не менше.
Оце так сом!
І дід дурний
Розкаже все старій, не збреше!
ІІІ
Дід брів до моря, як мара.
У тещу ця стара вдалася.
І що тій жінці знову тра?
Оце він бовдур, словом, Вася!
В квартирі наче у музеї:
І холодильник, і у нім!
А стіни! Ой! А стеля, стеля!
І ламбрекени на вікні.
І у шкарпетках є заначка
(Як точно заховав їх сом!)
Там єврів чималенька пачка.
Дід ляснув носа – чи не сон –
І мало не упав від болю.
- Куплю машину і піджак,
Оце так рибка! Це так доля!
От тільки випросити як
У риби бабі крісло мера?
Нащо політика бабам?..
Вона, хоч, в принципі, мегера,
та краща тих, що нині там.
ІV
На морі шторм. Виносять хвилі
Мазут, пляшки, медуз, сміття.
Проте на березі на милю
Відпочивальники сидять.
Жують креветки, пиво цідять,
Насіння точать. Що шторми?
Вони збирали гроші цілих
Півроку.
Кидатись грішми?
Дід в море йшов, немов «нємєсний».
Він кидав сіть і ще матюк,
Аби лише старій принести
хороші вісті. Бо каюк!
Зловив. Дивився сом на діда,
Як на халявщика, лайно.
- То я на берег, рибко піду?
А ти зроби, щоби було!
Моїй старій – посада мера.
Кухарки правлять, а вона
Давно, коли стояла ферма,
Була доярка провідна.
- Гаразд, старий – промовив сом, -
Ну мер так мер, хоча в облом.
V
Політтехнологам не снилось,
як баба в мерах опинилась.
Змінилась тітка – не впізнати.
Не руки стали, а лопати.
Язик – пропелер, око хиже.
Та перегнула десь… На лижі –
І гайда правити закони
У БЮТ чи краще в Регіони…
VІ
Позвала баба знову діда
Я у Парламент нині піду.
І позіхнула дуже смачно.
- Мені б у Конча Заспі дачу,
Недоторканності мандат,
Що я народний депутат.
Машину за державні кошти.
Іди до рибки, мій хороший.
Поквапся, діду-вражий сину! –
І випхала його у спину.
VІІ
Штормило балів десять з гаком.
Відпочивальники проте,
Навприсядки, а хоч би раком,
Та лізли в море.
Не про те!
Дід кидав сіть, пірнав у море,
Сачком махав. Ревів як віл.
Та сома не знайшов, на горе,
Та сома більше не зловив.
Коли приповз до себе в хату,
Брудний і мокрий дід. Менти
Прийшли дружину забирати.
Прийшлося бабі з ними йти.
VІІІ
Три роки слідство. Рік судили.
Конфіскували все майно.
А дід кидав своє вудило
І сіть у море – тільки дно…
Коли свободі баби, наче,
урешті підійшов кінець,
дід зі шкарпетки взяв заначку
і знов повісив «брехунець».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
