ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

  А ВОДА ПО КАМЕНЮ (продовження 2)
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»

Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.

Над Десною розлилася ніч, густа, як гречаний мед, і тиха, наче сон риби у глибоких вирах. Тут, де верби низько схиляються до води, ховаючи таємниці берегів, Ярослав знайшов свій спокій. Донька коваля, Любава, чекала його не в золочених княжих палатах, а там, де ріка шепочеться з корінням дубів, де повітря пахне прибережним мулом та нічними квітами.
Вона була як сама Десна – мінлива, глибока і небезпечно ніжна. Її сміх перегукувався з плескотом хвиль, а очі віддзеркалювали мерехтливе мереживо зір, що тонули в темній воді. У цю ніч не було чути дзвонів Софії чи брязкання варязької зброї – лише дихання лісу та солодкий шепіт очерету.
Коли він обіймав її, здавалося, що сама земля Чернігівська пригортає свого князя. Їхня любов була стихійною, як весняна повінь, що зносить усі греблі та перепони. Любава розпускала коси, і вони падали на його груди, мов сонячні промені, заплутані в нічній темряві. Це було вінчання без священників – їх вінчала нічна птаха та старий місяць, що зачепився за верхівки сосен.
У її обіймах Ярослав забував про походи, про зради братів і про холодний камінь державних рішень. Тут, на березі Десни, він пив кохання, як живу воду, набираючись сили від цієї простої дівчини, що була для нього дорожчою за всі королівства світу. Кожна хвилина перелюбної ночі карбувалася в пам’яті, як візерунок на коштовній чаші, бо тільки тут він відчував, що його серце – живе.
Але щастя те було коротким і хистким, мов відображення місяця у воді у тривожну ніч на повнолуння. Чи то через боярські підступи, чи то через тугу, яку несила було терпіти, Любава знайшла свій спочинок у глибоких річкових водах. Кажуть, тієї ночі Десна вийшла з берегів, хоча небо було безхмарним. Любава ступила у воду так само легко, як колись ішла в обійми Ярослава. Вона не боролася з течією – вона шукала в ній відлуння голосу свого палко любленого немовляти. Ріка, що колись дарувала їй хвилини щастя з князем, тепер розімкнула свої холодні обійми, щоб прийняти Любаву назавжди.
Водяник забрав її, залишивши Ярославу лише гірке полинове вино розлуки та маленьке несподіване диво – дароване коханою жінкою дитя.
***
Вона з’явилася на світ тоді, коли деснянські луги вкрилися першою росою, а туман був такий густий, що приховував навіть саму долю. Її назвали Нежданою – бо була вона нежданим даром, незапланованим плодом кохання, що розквітло потай від світу й суворого погляду візантійських канонів. Неждана не знала величі київського Дитинця. Її колискою був шелест очерету, а першими піснями – плач солов’я над рікою. Вона успадкувала від батька мудрий погляд глибоких очей, а від матері Любави – дику вроду прибережної квітки та голос, що міг заворожити саму воду. Вона була живою таємницею Ярослава, його слабкістю, невтоленою печаллю і, водночас, його незбагненною силою.
Таємна рана по втраті Любави назавжди зробила Ярослава «Мудрим» – бо мудрість часто народжується з великого болю. Коли він зустрів Інгігерду, його серце вже було загартоване втратою. Він шукав у принцесі Півночі не заміну коханій, а опору для держави, тримаючи пам’ять про втоплену Любаву та покинуту Неждану в найтемніших куточках своєї душі, там, куди не сягало навіть сяйво софійських панікадил.

Не в палатах зі скла, не під дзвони святої Софії,
В ніжнім шепоті верб, де зозуля рахує літа,
Він зустрів свою долю – солодку, як ранні надії,
Але солод розтанув, одна лише сіль на вустах.

Це кохання невінчане сховане в хащах глибоких,
Де Десна розмиває піщані старі береги.
Ярослав і Любава – крізь тисячу літ одиноких
Відбуяли вітрами… лишились не сльози – сніги.
***

Далі буде.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-05-14 11:52:25
Переглядів сторінки твору 204
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній