Ніч темнотою густою накрила
МІсто безлюдним ненадовго зробила
Вулички тихого міста дрімають
І ліхтарі потихеньку згасають...
А мені не спиться, я пишу вірші...
А мені не спиться, бо важко на душі...
Гірка одинокість мій сон проганяє
Забирає спокій, мрії розбиває...
А я пішов би сміло сонце зустрічати
Бо хотів би в нього про неї запитати...
Про ту, що спокій в мене відбирає
І про ту, що ненароком серце моє розбиває..
Спитаю я поради: "що мені робити?
Як мені коханій чимось догодити?"
Спитаю я поради, як треба поступати,
Щоб мою кохану приємно дивувати..
Я їй квіти ношу, віна привикає
І букет ніякий її вже не вражає...
Я ії вірші пишу, їй надоїдає
Мабудь у віршах моїх чогось не вистачає...
Я їй своє серце віддаю у владу
Та вона від цього аж ніяк не рада...
Може сонце зможе мені підказати
Як мені за серце красуні воювати??
Та не скаже сонце, що мені робити
В нього є робота - людей розбудити...
Тож не піду ради в сонця я питати,
Краще піду тихим містом погуляти...
Погуляю, пригадаю ночі всі казкові
Коли були поряд її уста чудові...
Коли її уста я ніжно цілував....
Я б за них без роздумів життя своє віддав!!!
Коли я поглядав закохано в її чудові очі
То були найкращі в моїм житті ночі...
Та кінчилось літо і зима настала
І казковим ночам вона кінець поклала
Дні змінялись ночами, ну а ночі днями..
І зима забрала все, що було між нами...
І нехай підкажуть мені мудрі львівські леви
Як завоювати знов серце королеви...
Може з неба темного зіроньку дістати?
Може серце з грудей вирвати, і їй подарувати?
Я на все готовий, та сили вже немає..
І крапелька надії тихенько помирає...
За ночами прийдуть дні, а за днями ночі...
Може ще колись побачу іі щирі очі...

Від холоду кожен на дворі тремтить
Весна не спішить наближатись
Дівчисько засмучене досі не спить
Воно в одинокості хоче зостатись....

Вона засмутилась, бо хоче спокою
Бо хоче туди, де нікого нема...
Хоче побути наодинці з собою
Де є тільки тиша, тепло і вона...

Та є в неї друг, він завжди із нею..
Навіть якщо він далеко...
Він хоче зцілити її від недуг,
Підтримати завжди, коли їй нелегко...

Хоч зараз вітер холодний і сиро
І сіро тобі на душі...
Ти знай, є люди, які тобі щиро
Щастя бажають в житті...

Є той, хто щасливий, коли ти смієшся..
Радіє разом з тобою...
Кому від розлуки світ сірим здається,
А кожна подія - бідою...

Очі твої здатні душі зціляти,
Уста несуть справжню потіху...
Руки для того,щоб іх цілувати..
Краса, бездогання навіки...

Твій друг помогти тобі завжди готовий
Тільки часто не знає він, як?
Ти розкажи йому при розмові..
Тобі не відмовить ніяк....

Дружба -лайно!
Це самообман...
Ілюзія - ось що воно...
Наївний жалюгідний стан....

Нема в світі дружби, все брехня...
Нема того, хто в лихо допоможе.
І варто пам`ятати це щодня
Інакше світ на казку стане схожий...

І будеш жити у рожевих мріях
Де кожен друг дасть руку допомоги...
Не запідозриш у поганих цілях..
Віддаш за нього серце, руки й ноги...

Та раптом трісне бульбашка рожева
І ти все зрозумієш в мить...
Порветься біла ниточка життєва,
Почнеться чорна і жорстока нить...

Ти зрозумієш - ти став непотрібним...
І другу свому ти уже набрид...
І вже для нього став ти непотрібним
Йому плювати, що тобі болить....

Ти був готовий голову покласти
Щоб другу тому догодити...
А зараз в тебе почались нещастя
А в нього нема часу для тебе послугу зробити...

І не кажи "Я ж небагато прошу!!!"...
І не кричи "Невже тобі це важко дати???"
Ти зрозумій, що навіть не за гроші
Твій друг готовий був тебе продати...

Тепер, коли ти просиш бути поруч
Твій друг свій час оцінює дорожче...
І знай - нічого ти тепер не зробиш
Як важко, то ніхто не допоможе....