Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ореста Возняк (1984)
Люблю Поезію, живопис, кіно... Небайдужа до всіх небайдужих людей, які не бояться шукати, думати і розуміти. Ціную в першу чергу духовний зв"язок між людьми...зрештою інших зв"язків насправді немає.




Художня проза ⁄ Переглянути все



Художня проза
  1. ДО СЕБЕ.
    Знищуєш ліричного героя, не твориш, сподіваючись на мовчання?
    Мовчання, яке має сенс. Таке мовчання, яке буває лише між рідними…яке дає надію на внутрішнє черпання смислу і самозбагачення (є по суті його ціллю і центром), тобто дає право на Слово, але потім.
    Потім… але потім, тоді, коли Ти будеш дорослою, сильною, вкоріненою в життя, соціалізованою, тоді, коли це вагоме слово Тобі начебто личитиме (співпаде з твоєю личиною),…тоді, коли воно буде немовби найпотрібнішим для повноти Твого існування (принаймні як рятівне коло від зміління й задушливих буднів).
    Але…але чи народиться Воно (Слово) після цього неприродного і заціпенілого, напруженого і наелектризованого, надломленого і втомливого мовчання (не теплого і родинного, а такого, яке єднає коханців, що навзаєм обікрали один одного, наївно рятуючись від самотності)?
    А якщо й народиться, то…чи побачиш Його тендітну вагомість, тоді, коли «життєвий досвід» явно підказуватиме, що жити без Слова (смислового, образного, містичного, релігійного, поетичного, символічного. художнього…) значно спокійніше, а головне…головне – легше?..
    Чи почуєш хоч Слово, навчившись не творити, звикнувши не відкривати себе іншим? Іншим, які відкривають нам найголовніше – дар Любові.


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -