Пам’ятай аби не забути свої печатки свої кордони
До пам’яті тіла до похоті плоті
Від останньої зустрічі до останнього звуку
Пам’ятай аби не забути…

Виходиш ідеш і якось все далі кидає на спину вчорашніх доріг
Ти пам’ятаєш те що блукало з тобою холодним містом
Що зустрічало з тобою осінь…
Що проваджало з тобою подих
На папері на сторінках романів
Крізь сито власних історій
Якби там не тремтіли губи не ховались сльози
Ти пам’ятаєш ти пам’ятаєш аби не забути

Ти грай у шахи своїм коханням
Вишивай хрестиком на своїй спині
Лишай у попільниці недопалки свогого серця
Заради пам’яті свого бруду

Розмови лишаються на долонях ;
«Привіт давно не бачились
Як твоє тіло
Чи торкаються тебе холодні вуста кохання
Чи пестять тебе шовкові руки зради…»

Коли прогнози погоди сповіщають
«Південо-східний 7 – 12 за секунду…»
У такт вистукує тіло
Сіпає кожна клітину
Вітер пестить твоє обличчя
Твоє русяве волосся куйовдить його свідомість

Голос що виїдає сили
Що знищує залишки сили
По стільникових мережах
Повторює:
Пам’ятай аби не забути свої печатки свої кордони
По старих запилених фото…

Більше ніж можу випити я
Більше ніж море пустих берегів
До яких не доходять кораблі
З звістками прогнозів погод
Можливо саме туди
Так саме туди
Він відправляв телеграми і бандеролі
Коли починались свята
Саме туди намагався у касах придбати квитки
На осатаній пароплав що йшов по гладі Дніпра

І кожного разу каси йому повторювали
Мужчина ви поїхали дахом!
Місця такого немає на світових магестралях
Такі гавані відсутні у всіх морях у всіх океанах.
Вони відсутні й у нашій державі
Переглядаючись відповідали касири

Він розгублено блимав очима
Виймав з кишені свої нотатки
Читав відправлені листи відправлені телеграми
На яких були відсутні адреси
Так само як і відсутні імена і географічні назви

Гуляючи на одній з вечірок
Я дізнався що все-таки він пішов пішки саме туди
Так саме туди
Куди він відправляв телеграми і бандеролі
Саме туди куди не доходять кораблі
Саме в ті місця які відсутні у всіх морях на всіх магістралях

Хоча знаєш чувак байдуже що ці місця відсутні на картах
Байдуже що я туди не потраплю з вокзалів байдуже.
Ті місця живуть в моїм серці.
Ті місця мої світлі спогади
Мої останні кольорові фото
вирізані
Тупими лезами душогубів
Розказував він підчас нашої останньої зустрічі

Омана прохожого погляду лягає на твоє чорне пальто
Між останніх новин лягає твоя особистість
У прірву котиться дійсність
Все просто ввійшло у звичку
Присутня система світового арт бачення
Ховається у міських закутках
Ти казав що бачив в канаві анархію
Забиту ногами папером порізану
Зв’язану національним нью хаусом
Ти сидів з нею прикурював їй папіросу
З потилиці витирав її чорну кров
Ти бачив як анархія плакала
Ти бачив як її сльози капали у чорну землю
Після з грунтів пролазили кольорові гриби
Ти плакав з нею нервово прикурював сигарету
На твоїх руках залишились шрами
У твоїх словах присутні образи
У хомосапієнс наступна пасія
Анархію вбито анархію знищено

Не відомим художником намальовані піктограми
Забутим писарем написані шкіряні скрижалі
Усе забувається з часом намальоване вписане створене
Смерть бере у аренду світові досягнення
Смерть відкорковує вина
Пускає по жилах залишок сили

По колу обертається всесвіт лягає на вишиту скатертину спокій
Анархія житиме в кожнім анархія в супереч смерті
Анархія в серці
Анархія в тілі кожного ранку коли ти крокуєш на варту
Анархія там де ти засинаєш
Прокидаючись п’єш холодний чай не зволікаєш
Тікаєш біжиш наздоганяєш
Анархія в поклику жити
Анархія жива
За анархію хочеться жити

Коли анархія витирала лоба
Наспівувала щось на зразок такого
Спи солодко друже спи в супереч всьому
Феєрія жити стоїть біля дому
Спи солодко друже живи як в останнє
Я поруч я як бажання
Армії роти скляні ешалони
Присмак аскоми присмак свободи
Життя по долоні кохання у скроні
Я як вино вбиваюся в грони


По колу обертається всесвіт лягає на вишиту скатертину спокій
Анархія житиме в кожнім анархія в супереч смерті

Тимчасові клейноди між рядків у клітинку
Нестримно лягають під тишу довершеності
Нестримний треш під залишок морфію
Від політичних стрибків аж до залежності

Ми бачили з тобою усе з висоти
Кожного дня коли підіймались на дах
Коли ковтали в підвалах залишки морфію
Ми були я як вітер у порожніх провулках

Ми з тобою лишали сліди на стінах висоток
Проводжали у вирій останні ключі гусей
Тремтіли від втрати ковтаючи залишки морфію
Мішали в палітрах єлоу на грей

Ніхто не постукав у двері коли ти лишився сам
На дахах самотніх будівель
І дозою морфію у руках

Ніхто не відчує втрати ніхто не налиє в борг
Залишається тільки тиша
І залишок морфію у скалічених ног

За розкладом о третій ночі підуть електрички на Польщу
Набиті не розтаможеним товаром з китаю
Десь на поділлі розпочнеться жовтневий дощ
І я наливши чашку грузинського чаю
Буду вирощувати гашиш

Лунатиме музика сходу стоятиме темна цнота
Коли ти підеш по наших містах
Наче червоно армійська визвольна рота
Витираючи молоко на наших вустах
Ти розпочнеш зі сходу бомбити промислові міста
Заливаючи в наші глотки етиловий спирт…

По вулицях йтимуть місцеві бродяги
Нібито воїни ближнього бою
Час від часу витимуть місцеві собаки
Порсаючись в купі нашого гною
Нашого з тобою друже демократичного гною
Що в’ївся в наші з тобою життя
Що схожий на купу сміття
Що прилипає намов тротуарна гумка
До новеньких кросівок найк

Свіжі прогнози погоди
Можливо йтиме дощ
Вариться в нашій країні влада
Наче російський борщ

Швидко збігаючи по сходах тікаючи від свідомості
ховаючись за брутальними газетними заголовками
ковтаючи аскому на зубах від свіжого повітря мраморного мовчання
ти не спіймаєш свій час за зябри коли вперто лупитемеш холодні стіни
чекаючи на перезапуск системи
тебе не відшукають в снігах крижаної самотності
твій штрих код зітреться з записів усвідомлення
тритина твоїх знайомих сидить на системі психоделіків
інша тритина ковтає етніку
а ті що залишились по волі з’їжджають з глузду від своєї депресивної закоханості
лишається тільки тиша
ти і твоя порожня фляга пафосного алкогольного камотозу
який тобі впарив місцевий барига на здачу
на згадку
фото і плівка домашнього відео
розбитий посуд після воскресіння христового
і свідомість закоркована у портвейні шкільному
з штрихкодом успіху 777 гарантом першості
вічної молодості….
Молодість – розсипаний по підлозі гашиш, піктограми у ЖЖ «ми житимемо вічно»
Порожні очі закоханості примхливий польот безглуздості
Марні надії на покращення блядського виміру руху бадьорості
А знаєш що най прикольніше
Молодість це те що не ляже з тобою у домовину
Те що буде жити вічно як у твоїх піктограмахз ЖЖ
Бо знаєш смерть і старість це синоніми споріднені часом пророки
Які не засекречують свого приходу не сіють з майдану просом
Не викликають тебе на дуель з тероризмом реальності
Годуючи своїх обезголовлених риб у присутності морока І світового страху…
І може хтось ще колись пригадає вірус СНІДу у своїх промовах
Не розкриваючи нам абревіатури «свідоме нищення індивідуальності»
Поволі вийти з темряви на прощання з дійсністю
Закурити останню папіросу «Біламору»
Й чекати
Свідомого самознищення

(блакитним очам з свідомої пам’яті присвячую……….. )
Нас заб’ють до низу промовами влучними
Кисень поділять на грами брутальності
Вдячності?
Їжачок
Лелеки не знають дороги до пафосу

На парапеті мрії з ненавистю
Млявістю
Їжачок
Постріл в останню глобальну ідею
В тиші тремтливого дотику
Подиху
Їжачок
Я – на папері з крапками й комами
Рахую копійки до повені
Промені
Їжачок
Ти – біжиш за свідомістю голосу
Проваджаєш люстерком зайчика
М’ячика
Їжачок
Ми – останні покидьки тіні минулого лайно майбутнього
Пророки гламурного армагедону
Само прокльону
Їжачок
Вони – наркомани зеленого кольору
Паперові примари інфляції
Грації
їжачок
Їжачок – то попільниця з недопалками твоїх безсонних ночей
пророкування хаосу з твоїм і моїм позавчора.
Їжачок – то те що ти не зробив чи не зробиш в свідомості
Самореконструкція головна прозора дорога

***
Промови паплюжного дня
Проривають останню надію до вашого вчора
(блискуча промова)
Цвірінькав з ранку пташиний курник
Не позбиравши курчат по осені до комори зради
Не дочекавшись земної наради
Боляче стріляє проміння сонця в діафрагму моєї впертості
Не жалкую я за своїми гріхами бувальщини
Гола дорога – пропита і спадщина
Вітер лукавий гра на цимбалах годинникової стрілки
Казали циклон субглобалізації з Амстердаму
Пророк шукав гашиш а втратив даму
Читай нову програму
На весні…
Зустрічаюсь з оратором слова
Чи проводжаю у вирій натовп гусей
У вісні…
Прометея розп’ятого на узгір’ї – галстена рятує
PR Акція реклама житиме вічно
Смерть є. трагічно…
То що волошок назбирати і на дно до русалок
Годувати з долонь долю
Та приручати голодну волю…

Коли ви дивились на сонце,
І палко кохали любов.
Я був поруч…
Дивився з огидою знов.

Я бачив, як ви лукаво всміхались,
Даруючи один одному гнів.
Я був поруч…
Сміявся з вас декілька днів.

Учора, ви знову літали,
В своїх примарних життях.
Я був поруч…
Я був у чужих лахміттях.

Коли ви, ковтали червоні вина,
Цілуючи морок і біль.
Я був поруч…
Я бачив усю вашу цвіль.

Я бачу і з огидою плююся,
Коли дивлюся на вас.
Так, я зараз сміюся,
Коли дивлюся на вас.
Я з вас жити вчуся
І не можу ступити крок,
Бо з огидою плююся,
Від ваших химерних думок.
Чи алкоголь, чи просто гріх,
Живе на обличчях у вас,
Не бачили ви інших діоріг,
І не знаєте правди час.
Не змінне нічого і ви оповиті,
Співаєте, граєте, ледь живете…
Очі сльозами мої налиті,
Ви ж мене жити вчите…

У небо, у воду, у марево цвіту.
Я лину.
Як заплющую очі,
А коли я їх розкриваю.
Ридаю.
Чи справді живу?
Що буде, що є, що минає.
Чи є?
Чи може мій сон, то реалія часу?
Спокуса вчорашнього дня!
Навмання.
Крокувати у світле майбутнє життя!
Маячня...

У небо, у воду, у марево цвіту.
Я лину.
Як заплющую очі,
А коли я їх розкриваю.
Ридаю.
Чи справді живу?
Що буде, що є, що минає.
Чи є?
Чи може мій сон, то реалія часу?
Спокуса вчорашнього дня!
Навмання.
Крокувати у світле майбутнє життя!
Маячня...

Коли ти вирвешся з цієї тиші яку супроводжує пожовкле листя
Коли я вирвусь з оцих білих стін які створюють втіху спокою
Восени обов’язково в жовтні
Коли сипатиме нудний дощ
По порожніх вулицях стрімко тікатиме сміття
Разом з дощовою водою
Те сміття що ховається в наших з тобою шлунках
Те сміття що накопичувалось роками
Ті образи перше кохання домашнє вино
Злите з фронтової заначки діда
ті обіцянки холодні революційні нариси ночі
твої обморожені щічки мої перші розчарування

ця країна не знає слів не залежності
ця країна не звикла до самостійності
в цій країні окрім впертості
забагато меланхолії і дурепості
в цій країні міста поділені рисами гонору
обвалами шахт та липневими водами
в цих запорізьких ранкових туманах
відчувається запах коксу і мертвих душ
що літають над Прикарпаттям
наче святі місіонери ООН

ти повернулася в цю країну щоб відчути присмак порожніх вокзалів
по яких блукають твої дитячі кроки
твій перукар заніс до твоєї крові вірус СНІДу
та все одно ти повернулась у цю країну
ти повертатимешся сюди кожної осені
тільки тут осінь стає сестрою
тільки тут коли відлітають птахи
та заробітчани ділять гроші на привокзальній площі
коли падає листя і холодний вітер виє у скроні
ти повертатимешся в ті місця де блукає холод
ти повертатимешся сюди бо тут не світяться твої шрами
сховані під вишитою сорочкою