У Білорусі народився
    За місяць до кінця війни,
    Як вісник миру і весни…
    У Чернівцях він жив і вчився,
    Із космосом життя зв’язав,
    Здійснив усі юнацькі мрії,
    Та мріяти не перестав,
    Бо йде вперед не без надії…

    Космічних стартів і звитяг
    Бажаєм щиро ювіляру!
    І хай глибинні чорні хмари
    Нікому не затьмарять шлях.

6 квітня 2025 р., Київ

Обрали шлях – цивільний захист України,
І горді тим, що у житті - рятівники.
Ми цим шляхом ідем до кожної родини.
На цім шляху летять вперед життя роки.

Приспів:

Там, де пожежі, зсуви, землетруси,
Де нищить повінь села і міста,
Там рятівник ДСНС і його друзі,
Вночі і вдень, у будні і свята...
Нехай Господь нам в службі помагає,
Колеги, дорогі рятівники!
Бо, як дітей своїх, усіх нас захищає
Закон держави… та керівники.

Ми рятувальники великої країни,
І має кожний рятувальник три мети:
Усім нещастям запобігти і руїнам,
А якщо сталося – спасти і помогти…

Приспів

Уся країна нас у вересні вітає,
Коли святкуємо наш День рятівника.
І хай ця пісня нас на подвиг піднімає,
Коли вже просто сил підвестися нема.

Приспів

17 вересня 2021 року

Я вірю в Бога, який існує,
Який цей Всесвіт творив і творить,
Який нам диво життя дарує…
Та час життя для вічності мить.

Не вірю в бога, якого немає;
Не він творив нікчемних рабів
І цих рабів за гріхи карає
Та й нас не дітьми Бога зробив…

Я вірю в Бога, якому ми діти,
А Він – наш Отче… І разом ми
Будемо Всесвіт Добра творити -
Мудрий, мирний і без пітьми.

2019-2021

Нищівний вогонь революцій,
Політика кланів брудна –
Породжують хаос і крах конституцій…
Та в нас Україна одна.
Єднаймося, браття, і Єдність
Укаже нам правильний шлях.
Взаємоповага, відкритість і чесність –
Оселяться в наших серцях.

Приспів:
Моя Україна – кровинка одна,
У єдності – непереможна вона.
В любові зростай, Україно моя,
Щасливих народів сім’я.

Господь дарував нам державу
Від Криму до рідних Карпат.
Якщо поважати Закони і Право,
Розквітне країна, як сад.
У злагоді кожна родина
Щасливо будує свій дім,
У домі такому не плаче дитина
Та затишно, мирно усім.

Приспів

Твої запрацюють заводи –
«Антонова» і «Південмаш»...
І житимуть мирно, щасливо народи,
І космос – також буде наш.
Шануймо себе та сусідів,
Забудьмо нечемні слова,
Повірмо у себе та силу молитви,
І не забаряться дива.

Приспів

20.04.2014

Никогда никому не мсти,
И Любовь в твою жизнь войдет,
А ошибки – пойми и прости.
Счастлив тот, кто и верит, и ждет.
Не завидуй, не плач, не лги,
Не злорадствуй чужой беде,
Даже недругу ты помоги…
Помогай всем всегда и везде.

Если в жизни грохочет гром,
Все равно отвечай добром,
И Фортуна в твоей судьбе
Повернется лицом к тебе.
На добро отвечай добром,
И добро защитит твой дом,
Многократно в твоей судьбе
Возвратится добро к тебе.

Жизнь твоя – самый ценный дар,
Что тебе подарил Творец.
Помни, юн ты, молод, иль стар,
Есть начало всему и конец.
И поэтому каждый миг
Ты с любовью на мир смотри,
А услышав о помощи крик,
Помоги и добро сотвори.

Если в жизни грохочет гром,
Все равно отвечай добром,
И Фортуна в твоей судьбе
Повернется лицом к тебе.
На добро отвечай добром,
И добро защитит твой дом,
Многократно в твоей судьбе
Возвратится добро к тебе.

26/12/2012

Ми вітаємо вас, братство внутрішніх військ!
Ви є гідними слави героїв, міцні і свідомі!
Щоб щастило завжди, щоб не знати біди,
Ми бажаємо кожному – Щастя, і Долі!

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Ще один рік минув, що попереду жде? –
Мимоволі у всіх виникають такі запитання.
Мудрість вихід знайде, день святковий прийде,
А війська захищатимуть мир і єднання.

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Мужність, відданість, честь – риси внутрішніх військ,
Де завжди пам’ятають героїв своїх ветеранів.
У відставку й запас з військ не списують вас –
У військах переймають ваш досвід старанно.

Кожен рік навесні хай лунають пісні
На честь свята внутрішніх військ України!
Твої доні й сини – служать гідно вони,
Самовіддано служать тобі, Україно!

Київ, 2012 рік.

Є в службі суддів присмак гіркоти,
Бо часом крім подяк звучать прокльони...
Та цей тягар ви мусите нести,
Тому що є порушники закону.

А скільки раз казали ви собі:
Хай все горить і ця суддівська служба!
Та є на світі дім і мрії голубі,
Є рідний край, любов і справжня дружба!

Родини все життя чекають вас,
А ви – давно жаданні гості вдома,
Та щоб закони захищали нас
Обрали шлях судді цілком свідомо.

А скільки раз казали ви собі:
Хай все горить і ця суддівська служба!
Та є на світі дім і мрії голубі,
Є рідний край, любов і справжня дружба!

Що є у Вас? Є діти, як у всіх,
І дружба – загартована, як криця,
Є зливи запашні і білий сніг...
А спокій – він, звичайно, лише сниться.

А скільки раз казали ви собі:
Хай все горить і ця суддівська служба!
Та є на світі дім і мрії голубі,
Є рідний край, любов і справжня дружба!

Найстрашніше в житті – це втрачати
Вірних друзів і рідних людей...
Лікарі, як солдати на чатах,
Біля нас уночі і удень.

Лікарі, лікарі! Ще в дитинстві у грі
Ви ляльок і щенят рятували...
А тепер ви лікуєте нас, лікарі,
І давно вже дорослими стали.

Занедужає син, або дочка,
І до нас вже спішать лікарі.
Навіть в самих далеких куточках
Ждуть на вас і малі, і старі.

Лікарі, лікарі! Ще в дитинстві у грі
Ви ляльок і щенят рятували...
А тепер ви лікуєте нас, лікарі,
І давно вже дорослими стали.

Пам’ятаємо вас не завжди ми,
Наші медики-чарівники!
Залишайтесь в душі молодими
Лікарями – на довгі роки...

Лікарі, лікарі! Ще в дитинстві у грі
Ви ляльок і щенят рятували...
А тепер ви лікуєте нас, лікарі,
І давно вже дорослими стали.

З Новим роком, – я вітаю всіх вас!
Всюди сяйво новорічних прикрас.
Дід Мороз на наше свято сьогодні прийшов,
Він шукав до нас дорогу і шлях цей знайшов.

Новий рік! Новий рік -
З новорічною казкою йде!
Хай щасливим для вас він буде -
Новий рік! Новий рік! Новий рік!

Поруч з вами новорічні дива,
І промовлені вітальні слова.
Вірте, мрія, наче птаха, до вас прилетить,
Бо потрапили у казку, з якою щастить!

Новий рік! Новий рік -
З новорічною казкою йде!
Хай щасливим для вас він буде -
Новий рік! Новий рік! Новий рік!

Новорічне свято – ваш перший крок
До омріяних казкових зірок.
Але, щоб цей шлях із друзями гідно пройти,
Будьте сильними і вчиться азам доброти!

Новий рік! Новий рік -
З новорічною казкою йде!
Хай щасливим для вас він буде -
Новий рік! Новий рік! Новий рік!

14.12.2011 р.

Я учора тинявся по Львову,
А сьогодні по Києву йду,
І закохуюсь, знову і знову,
В Україну мою молоду.

Ти – мій всесвіт, моя Україно,
Незбагненна моя Україно!
Найдорожче в житті – Україна,
Найсвітліше в душі – Україна...
Україно, моя Україно,
Ти – натхнення моє, Україно!
Мої мрії – це ти, Україна,
І надії мої – Україна.

Хтось шукає щасливої долі
У далеких, заможних краях.
Але щастя нема без любові,
Полюбіть Україну, як я!

Ти – мій всесвіт, моя Україно,
Незбагненна моя Україно!
Найдорожче в житті – Україна,
Найсвітліше в душі – Україна...
Україно, моя Україно,
Ти – натхнення моє, Україно!
Мої мрії – це ти, Україна,
І надії мої – Україна.

Хай зростає в любові Вкраїна –
Волелюбних народів сім’я,
Де і друзі мої, і родина...
В Україну закоханий я!

Ти – мій всесвіт, моя Україно,
Незбагненна моя Україно!
Найдорожче в житті – Україна,
Найсвітліше в душі – Україна...
Україно, моя Україно,
Ти – натхнення моє, Україно!
Мої мрії – це ти, Україна,
І надії мої – Україна.

13.06.2011 р.

Отворите окошко,
Станет весело вам!
Где-то вскрикнула кошка,
И заплакал Иван.

У него в этом мире
Все немного не так…
А в горах на Памире
Жил счастливЫй ишак.

Он любил свои горЫ ,
Где ишачил и жил,
А Иван… помидорЫ
Больше жизни любил.

И когда помидорЫ
Свой утратили вкус,
Ваня вспомнил про горЫ
И махнул на Эльбрус.

Он стоял на вершине,
Сердце пело в груди,
Не мелькали машинЫ
И тоска – позади…

В наших бедах мЫ часто
ПомидорЫ виним.
Жизнь – прекрасна! А счастье –
За окошком твоим.
2011 рік

Непотрібні державі корупція,
Тероризм і скандальна брехня.
Щоб законом була Конституція,
Ви на варті безпеки щодня.

Ви удень і вночі захищаєте нас
І на ризик ідете свідомо.
Пам’ятайте, що вдома чекають на вас....
Повертайтесь завжди, повертайтесь завжди,
Повертайтесь додому.

Ви – і воїни, і аналітики,
Співробітники СБУ.
В економіці і політиці
Вичищаєте бруд та іржу.

Ви удень і вночі захищаєте нас
І на ризик ідете свідомо.
Пам’ятайте, що вдома чекають на вас....
Повертайтесь завжди, повертайтесь завжди,
Повертайтесь додому.

Ні до чого героям овації
За їх подвиги, ратні труди.
Ви є честю і совістю нації!
Залишайтесь такими завжди.

Ви удень і вночі захищаєте нас
І на ризик ідете свідомо.
Пам’ятайте, що вдома чекають на вас....
Повертайтесь завжди, повертайтесь завжди,
Повертайтесь додому.

При владі всі тепер хороші,
У вишиванках всі вони...
Якби ще їм не красти гроші
З кишень народної казни.

При владі всі тепер хороші –
Пухнасті, білі, золоті...
Але, якби не крали гроші,
То не були б такі святі.

При владі всі тепер хороші,
Та в бур’янах державний сад...
Понапихалася за гроші
Силенна сила до посад.

При владі всі тепер хороші...
І хто до влади не прийде,
Він із бюджету наші гроші
Собі в кишеню покладе.

Благословили в армію синів
І плачемо за ними на світанку,
Бо уві сні, у царстві своїх снів,
Співаємо синочкам колисанку.

Спи, мій синочку. Хай тобі насниться
І рідний дім, і батьківська криниця.
Щодня пиши листівки та листи...
І не пали... Ще мусиш підрости.

Дивлюсь на наш колодязь у вікно.
Тебе з криниці тої напувала...
Ти вже дорослий, синку, і давно
Вночі я колисанку не співала.

Спи, мій синочку. Хай тобі насниться
І рідний дім, і батьківська криниця.
Щодня пиши листівки та листи...
І не пали... Ще мусиш підрости.

А згодом мені, синку, принесли
Твого листа... слова, які чекала:
"Я бачив сон. Ви, мамо, увійшли
В казарму і нам тихо заспівали".

Спи, мій синочку. Хай тобі насниться
І рідний дім, і батьківська криниця.
Щодня пиши листівки та листи...
І не пали... Ще мусиш підрости.

Слова Шевченка… Наче кроки
Безсмертних дум його, слова:
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива».

Ти, Україно,
Невмируща, якщо і діти, і старі
У бій ідуть в лиху годину,
А з ними – всюди кобзарі.
Так було… Нелюди з гестапо,
Забивши, кинули у став
Сліпого, сивого Остапа
За те, що «Думку» заспівав….
За те, що «Думку» заспівав.
Палало все… Та не згоріла
Остапа «Думка», як зоря,
Бо мудра пісня мала крила
Душі сліпого кобзаря.
Слова Шевченка… Наче кроки
Майбутніх дій – його слова…
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива»,
Гнобила Неньку «вища» раса…
А біля славних берегів
Могилу генія-Тараса
Громили зграї ворогів…
Та час прийшов! На вражу силу
Піднялись Єдність і Добро,
Звільнивши Неньку нашу сиву,
І мудру «Думку», і Дніпро…
Звільнили рідний наш Дніпро.
На бій пішла уся Вкраїна!
І знову – вільна Русь свята,
Безсмертна наша Україна,
На довгі, радісні літа!

«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилі підійма».

Я не знаю какая Вы,
Но Вы нравитесь мне.
Ночь, как льдинка, растаяла
В запотевшем окне.

Ощущение ужаса,
Алкоголя, стыда,
От достоинства, мужества
Не осталось следа...

Я хочу, чтоб Вы помнили
Не “паденье” мое,
Чтобы просто все поняли
И простили за все.

Но и это не главное,
Суть, конечно, в другом:
Вы - хорошая, славная,
Я же - был чудаком.

Как хотелось мне, милая,
Вас своей называть
И слова очень нежные
Не однажды сказать!

Только сном это было все,
Милым, ласковым сном,
А быть может привиделось
За туманным окном?

Если так, пусть видение
Повторится опять.
Прочь тревоги, сомнения!
Срочно спать... Срочно спать...

На пагорбах високих Роща-Стинки
Моє дитинство сонячне пройшло.
Там ще біліє мамина хустинка,
А за садком ховається село.

З тих пагорбів так бачилось далеко...
Неначе на долоні - Чернівці.
Там планер білокрилий, як лелеку,
Я гордовито ніс в своїй руці.

Мій птах злетів, кружляючи, за хмари,
І зник собі у вирії весни...
Можливо, теж за синім небом марив,
Яке мені приходило у сни.

Геннадій Кириндясов
Не велетень на зріст,
Але він майстер-класу
Поет і журналіст.

В житті не скривдив мухи,
Але його перо
І в день Святого Духу
Утверджує Добро!

І в шістдесят вражає
Відвагою борця,
Бо головне, що має,
Це світлий дар Творця.

Диво-річка і зелений гай.
Любий пригортає – і навколо рай.
Цілу вічність так мене тримай!
Та, напевно, кожен знає, що усе, усе минає…

Приспів:
В’яне з часом і трава,
Є в житті і кропива,
Та час кохання і твої слова
Ні, ніколи не зникають,
І до гаю повертають!
В’яне з часом і трава,
Є в житті і кропива,
Та час кохання і твої слова...
Я пам’ятаю всі слова.

Диво-річка, поруч водограй.
Йдемо з нареченим у зелений гай.
Де нас люблять, там і справжній рай!
Та, напевно, кожен знає, що усе, усе минає…

Приспів.

Де та річка, почуттів розмай?
Де той гарний леґінь і зелений гай?
Час кохання, прошу не минай!
Та, напевно, кожен знає, що усе, усе минає…

Приспів.

Коли я була маленька –
Гарне, смішне немовля,
Мене колисала ненька,
Мама, матуся моя.

Мамо... Матусю... Нене моя...
Серцем тулюся до тебе я.
Темні, як вишні, очі мої,
Теплі і ніжні руки твої.

Хворіючи, я літала
Метеликом на зірки,
І мама мене вертала
Дотиком ніжним руки.

Мамо... Матусю... Нене моя...
Серцем тулюся до тебе я.
Темні, як вишні, очі мої,
Теплі і ніжні руки твої.

Мої учинки - прозорі,
І мрії такі, і думки,
І в чорних очах моїх зорі,
Мамі моїй завдяки.

Мамо... Матусю... Нене моя...
Серцем тулюся до тебе я.
Темні, як вишні, очі мої,
Теплі і ніжні руки твої.

Світило сонце у вікна зранку.
Тебе побачив я крізь фіранку.
Злетів по сходах на Контрактову
І закохався в тебе раптово.

Тут на Подолі, старім Подолі,
Зустрілись разом дві наші долі.
Зустрілись разом тут на Подолі
З ранковим дивом і наші долі.

А ти, всміхнувшись, мені сказала,
Що поспішаєш в район вокзалу,
А потім просто поцілувала
І на трамваї своїм умчала.

Тут на Подолі, старім Подолі,
Зустрілись разом дві наші долі.
Зустрілись разом тут на Подолі
З цілунком першим і наші долі.

І телефону не залишила...
Не перепрошуй, що ти спішила.
Я наздогнав і трамвай і долю,
Бо диво трапилось на Подолі.

Тут на Подолі, старім Подолі,
Зустрілись разом дві наші долі.
Зустрілись разом тут на Подолі
Дві наші долі, щасливі долі.

„Офіцери не всі солдафони”, -
Випадково розмову почув.
„Хто?
Вони?
Це порядність, реформи?!”
„Не кричить так”.
„Та я не кричу!
Почитайте що пишуть в газетах!
Через них і нестача грошей!
Їх цікавлять зірки, “еполети”
І надумані пільги лише!
Та вони ж “мафіозі” в лампасах!
Почитайте, правдива стаття!”
То був голос, як кажуть, із маси...
То був вирок. Не суду. Життя.
І відводив розгублено очі
Та мовчав молодий капітан.
Не втручався в розмови жіночі ,
Хоч болючим був “ляпас” від дам.
Стиснув зуби і вийшов з вагону...
Що цим людям сказати він міг?
Що отримав зірки і погони
Він за службу. Хіба це є гріх?
Що затримали знову зарплату
І вже в котре позичив на хліб,
Що малі вже не просять у тата,
Коли бачать “цукерковий” кліп...
Було соромно й гидко за пресу,
За оплачену щедро брехню
І газету, що, наче агресор,
В маси кинула “бомбу-свиню".

м. Київ, 1999 р.

Політикани замовляють знову
Сенсації, скандали і статті:
“Проблеми Криму!”,
“Роздуми про мову!”,
“Керують нами злодії круті!”,
“Капітуляція…” – про стратегічну зброю…
Та серед фактів – міфи і брехня.
Їх не обходить, що цією “грою”
Вони людей обдурюють щодня.
Начхати їм на наслідки і втрати,
Для них сорочка власна – головне.
Шановні наші псевдодемократи!
Ваш час ще не минув, але мине.
І луснуть міфи, вигадані вами,
Непотребом обсиплеться брехня…
І не згадають вас під хоругвами
Усі, хто доживе до того дня,
Коли велика нація єдина,
Прекрасна, чиста, з Богом у душі
Розквітне, а квітуча Україна
Сміття століть закине у кущі.

Київ, 2001 рік.

Михайло Ткач…
Білоголовий,
Неначе ангел уві сні.
Він – незабутнє,
Тепле слово,
Джерельні, лагідні пісні.
Михайло Ткач –
Це світ смерічок
І кучерявих ясенів.
У Буковиночки-Марічки
Є сином він
Серед синів.
Та син Миколи і Марії
Не тільки Буковини син,
Він ціле людство
Словом гріє.
Його співають – і грузин,
І росіянин…
Я у Штатах
З американцями співав
Пісні Ткача,
Та так, що в Татрах
Той спів і горець відчував.
Як білий сніг Ткача сивини,
Ознака мудрості і втрат.
Коли втрачаєш половину,
Влучає в серце сніг і град,
І у “Зазим’є”* холод кличе…
Але у білій сивині
Й лелека весняна курличе,
І яблуневий цвіт весни.
Тож рано у “Зазим’є”, рано!
Ще довго наяву
Й у снах
Вам промовляти:
“Добрий ранок!
Ти знов прийшла, моя Весна!”

м.Київ, 1999р.
_______________
* ”Зазим’є” - назва поетичної збірки всесвітньо відомого поета-пісняра, лауреата Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка М.М.Ткача, автора пісень „Марічка”, „Ясени”, „На щастя, на долю”, а також назва села на березі Десни під Києвом, де розташована дача Михайла Миколайовича.

Я тобі не подарую, кохана,
Диво-замків з кришталю і бетону.
Та в палаці короля чи султана
Нам не буде так з тобою, як вдома.

Подарую я тобі свої вірші,
Заберу твої хвороби і втому,
А в квартирі нам з тобою не гірше,
Ніж у замку з кришталю і бетону.

І за це не ображайся, кохана,
Що тобі не обіцяю мільйони.
Ти ж не хочеш тих грошей від “пахана”,
На яких чиясь біда і прокльони.

Подарую я тобі свої вірші,
Заберу твої хвороби і втому,
А в квартирі нам з тобою не гірше,
Ніж у замку з кришталю і бетону.

Не поїдемо також на Канари,
Але є в нас острови “Гідропарку”.
Подарую тобі ніч під гітару
І волошки польові на світанку.

Подарую я тобі свої вірші,
Заберу твої хвороби і втому,
А в квартирі нам з тобою не гірше,
Ніж у замку з кришталю і бетону.

Величні хмари грозові
Нас прохолодою накрили…
І миттю, майже всі, вітрила
Жбурнуло в хвилі "призові"…

Гроза у спеку – рай, і ми
Її чекаємо, як дива.
Невже ще є альтернатива,
Коли над Києвом громи?

Неспішно яхти і птахи
Згортають свої сильні крила…
Аж раптом - все дощем накрило:
Дніпро, дерева і дахи...

Пробачте, мамо! Я недобрий син...
Бо Ви писали: “з кожним роком гірше,
На “пенсію” не підеш в магазин…”,
А я - пишу Вам недоречні вірші

Про сенс життя, гармонію краси
І що не все вимірюється грішми…
Так, за “красу” не купиш ковбаси,
Не нагодуєш праведних і грішних,

Колодязь не відновиш, якщо він
Давно вже на подвір’ї завалився…
Та піднімався Київ із руїн,
А вранці, мамо, – гарний, наче вмився.

Будуються собори і метро…
Повірте, мамо, це не тільки гроші!
Крокують поруч Кривда і Добро,
Є люди ненажери, є й хороші.

Ніхто не прибере за нас “сміття”
І не здолає труднощів… Тож, мамо,
Хіба не в тому вищий сенс життя
Сприймати все з любов’ю і піснями?

Я вірю, що краса - врятує світ
І людяність - паскудство переможе!
Терпіння і здоров’я дай Вам Боже,
А Чернівцям – уклін мій і привіт.

Чернівецькі вулички,
Школа тридцять третя
Нас звели з тобою
На усе життя.
Пам’ятаєш булочки
В шкільному буфеті,
Першої любові
Мить передчуття?

Клопотами власними
Ми тепер сповиті.
Виразки й коліти...
Словом - “се-ля-ві”.
Наших однокласників
Розвіяло по світу -
Вітя Пополітов
З Іоніной - в Москві,

Зисельман - в Ізраїлі,
Давидова - у Штатах,
А Міхно і Носов -
У Києві, як ми...
Та, на жаль, проґавив я
Тебе у Карпатах.
В історії відносин
То був сезон “зими”.

Білі гладіолуси
Нас не зупинили,
І розкрити очі
Не примчав Пегас.

Шлюбні дзвони голосно
Для тебе дзвонили,
Але шлюбні ночі
Були не для нас...

Попри все не втратили
Те, що нас єднало -
Буковинські пісні,
Чернівці... А втім,
Мріям не зарадили,
Або ще не знали -
Не буває пізно
Повертатись в дім.

Це тепер ми знаємо
Кращий шлях до Дому,
Де панують радість
І сезон “весни”.
Бо кохання маємо,
Й легко і свідомо
Увійдемо в старість
Та у вічні сни.

Чернівецькі вулички -
Це мої знамена,
Де “Марічка” ллється
Просто із вікон.
Ароматні булочки
Ти печеш для мене,
А мені здається,
Що це давній сон.

Ты не грусти ни о чем, родная...
Печаль отбрось!
Насыщен воздух сиренью мая
И я - твой гость!

Вот и дождались с тобой мы лета,
Год позади,
В нем было столько тепла и света,
А впереди

Нас ждут с тобою такие встречи,
Такие сны!
Еще не “осень”, еще не “вечер”...
Разгар “Весны”!

За мотивами поезії Самеда Вургуна

Я стежками гірськими йшов
І в горах всесвіт свій знайшов:
Джерела, трав сріблястий шовк,
Річки... та друзів назавжди.
Там слухав музику води...

Азербайджан! Мій рідний край,
Земля батьків, казковий рай,
Де сяє аж за небокрай
Душі закоханості стан...
Азербайджан, Азербайджан!

Я син землі і твоїх гір –
Поет, співець і богатир.
А ти - мій дім, гніздо і тил.
І повертаюсь я сюди,
Як птах закоханий, завжди.

А, відлітаючи у даль,
Зі мною твій гірський мигдаль,
Бо серце – не булатна сталь,
І мрія там, повір, одна -
Про тебе рідна сторона...

В снігу верхівки гір твоїх,
А хмари – це накидки їх...
О, скільки було днів лихих!
Палали саклі і мости...
Усе здолав, народе, ти!

Ти не скорився – ні брехні,
Ні спопеляючій війні,
І наяву, не уві сні,
Даєш ти сили й щастя нам -
Твоїм і донькам, і синам!

Азербайджан – наш рідний край,
Земля батьків, казковий рай,
Де сяє аж за небокрай
Душі закоханості стан...
Азербайджан! Азербайджан!

Я не знаю Вас зовсім…
Та і Ви мене теж.
Ваша сукня, як осінь,
З листя кольору беж.

А мої сиві скроні –
Чи не осені слід?
Мабуть, Ваші долоні
Цілувати не слід.

І казати не варто,
Що цей день промине…
Там, де будете завтра,
Вже не буде мене…

Ваша посмішка ніжна
Промовляє сама -
Молода, незаміжня,
Наче юнка-весна…

У янтарному гроні -
Зачарований світ,
А мої сиві скроні –
Тої осені слід…

Відлітають у осінь
Листя кольору беж…
Я не знаю Вас зовсім.
Та і Ви мене теж.

Хіба нам п’ятдесят, Світлано?
Не вірю я календарю!
Ти - дівчинка моя кохана,
Мій світ, який боготворю.

Бо ти - усе тепер для мене:
Дружина, Доня і Сестра,
Весна блакитна і буремна,
Джерельце ніжності й добра!

На конкурс композиторів до гаю
Прибув „музичний геній” із Огайо –
Відомий композитор і митець,
Професор, академік – Горобець.

Його пісні у жанрі „чік-чірік”
Стають „хітами” всюди кожний рік
І внаслідок цих „музо-епідемій”
Він – дійсний член музичних академій
Та голова всіх конкурсних комісій,
Журі престижних і культурних місій...

У гаї тім знаходився і я,
Коли там „розглядали” Солов’я.

-Послухайте, оцей сіренький птах,
Не маючи музичної освіти,
Прислав на конкурс нам свою сюїту!
-Ганьба йому!
-У нього „з’їхав дах”! –
Кричали дипломовані ворони,
Сороки і амбітні горобці –
Відомі в шоу-бізнесі митці....

А чи потрібна Солов’ю „корона”
І визнання від пана Горобця,
Якщо талант – це вищий дар Творця?
Творіть! Не заздріть! Справжньому радійте!
Талант – шануйте... Даром – володійте...

Ніч серпнева поезії пише,
А тепло хтось на зиму краде...
Крізь серпанок ранкової тиші
Промінь сонця на Лавру впаде.

Спалахнуть куполи гордівливо
І засяють велично хрести.
Мить мине - і вже сонячна злива,
Як цунамі, накриє мости,

Розіллється яскравим бурштином,
І освячені хвилі Дніпра
Понесуть дивовижну хустину
З ниток сонця, води і добра...

Вас вона непомітно торкнеться,
І на довгі, щасливі літа
Радість дива в душі не минеться…
Серпень... Ніч…і луна золота...

Отче наш, Боже єдиний,
У всесвіті вічному сущий!
Усі ми – Твоя родина,
Що вірить у день свій грядущий!

Ім’я Твоє хай святиться,
Нехай Твоє Царство розквітне
На нашій Землі, що, як птиця,
У Царстві кружляє всесвітнім.

Хліб дай нам, Отче, насущний
На день, що прийшов сьогодні,
І диво Життя невмируще,
Як свято Своє великоднє.

Пробач нам гріхи і слабість,
Як ми прощаємо іншим,
І дай Просвітління та Радість -
І пастирям Твоїм, і грішним.

Хай нас не введуть у спокусу
Брехня і дарунки лукавих,
Не дай нам збитися з курсу,
Просимо, Отче, ласкаво.

Бо є Твоє Царство і Сила,
І слава Твоїх Творінь!
В ім’я і Отця, і Сина,
І Духа Святого - віднині
Й вовіки віків.
Амінь.

У Європі буяє весна,
Зустрічаючи День Перемоги.
Ветеранам ще сниться війна
І жорстокі воєнні дороги...

День Перемоги – історії нашої дата,
День Перемоги – це день ветерана-солдата,
День Перемоги – день сліз і скорботи священний,
День Перемоги – день пам’яті і прощення.

Вже давно повернулись з війни
Ветерани на рідний Хрещатик,
Відродили державу вони
І навчили її захищати...

День Перемоги – історії нашої дата,
День Перемоги – це день ветерана-солдата,
День Перемоги – день сліз і скорботи священний,
День Перемоги – день пам’яті і прощення.

Ми сердечно вітаємо вас,
Ветерани війни світової!
Ви Європу творили для нас
З мирним небом над головою.

День Перемоги – історії нашої дата,
День Перемоги – це день ветерана-солдата,
День Перемоги – день сліз і скорботи священний,
День Перемоги – день пам’яті і прощення.

Сирени веточка в зале...
И мы ничего не сказали...
Друг другу “люблю” не сказали,
Оставшись с тобою на “Вы”.

Сирени душистая ветка,
Вращается жизни рулетка.
Нам было по двадцать, Светка!
За сорок уже, увы...

Цыганка судьбу нагадала,
И ты все другому отдала.
Не думала и не гадала,
Что это побег от Любви.

Завяла душистая ветка,
Вращается жизни рулетка.
Нам было по двадцать, Светка!
За сорок уже, “се-ля-ви”...

И вот долгожданная встреча,
Мы снова в том зале, и свечи
Помогут войти в этот вечер
Нам без холодного “Вы”.

Как пахнет сирени ветка!
Вращается жизни рулетка.
Нам было по двадцать, Светка!
За сорок уже, увы...

Я благала свого татка:
„Подаруйте цапенятка!”
Маму теж просила дуже,
Та мамусі - це байдуже.

Я не прошу вас коня,
Подаруйте цапеня!
Цапик лихо віджене,
Захищатиме мене...

З ним ходила би до школи,
До Софійки і Миколи.
Він би жив із нами вдома,
Їв би моркву і солому.

Я не мрію про коня,
Подаруйте цапеня!
Цапенятко моє!
Де ти є? Де ти є?

У Софійки є собака,
У Миколи – качка-кряка,
У татуся є щенятко...
Де ти моє цапенятко?

Цапенятко моє!
Де ти є? Де ти є?
Цапенятко моє!
Де ти є? Де ти є?

Я жука намалював,
А мені – три рочки.
Жук сказав, як песик, «вав!»
І вскочив на сорочку.

Лапок – шість, а вусів – два,
Чорні черевички…
Ось тобі жучок, трава!
На, поїж травички!

Разом підемо у двір
Ми з жуком гуляти.
І, хоча мій жук не звір,
Може налякати.

Жук поїв собі трави,
З’їв вівсяну кашу
І без дозволу присів
На маленьку Сашу.

Наша Саша пальчик ссе
Уві сні тихенько
І не взнає, що це все
Мої побрехеньки.

Живе маленька Юля,
У неї є бабуня,
Є небо і зірки,
А їй - ще два роки!

Тобі уже два рочки, -
Сказали Юлі очки, -
В люстерко подивись
І мамі посміхнись.

За посмішку від мами
Дістанеш два банани,
Ти їх в руці тримай
І тата пригощай.

Так Юля і зробила...
Банани заробила,
Їх з кашкою поїла
Ще й тата пригостила.

Така от наша Юля!
Це в неї є бабуня,
Найкраща в світі мама,
І тато, і банани!

Я літаю уві сні
Вірним друзям вірю я,
Ще люблю свої пісні
І про диво мрію я.

Друзів я не підведу,
Їм усім – палкий привіт,
Мрію, вірю і знайду
Диво-казку, дивосвіт!

Прилетить у сни Пегас,
Віднесе у синю вись.
Дивосвіт – навколо нас,
Тільки гарно роздивись!

Друзів я не підведу,
Їм усім – палкий привіт,
Мрію, вірю і знайду
Диво-казку, дивосвіт!

Я літаю уві сні
І у казки вірю я,
Ще люблю свої пісні
І з піснями мрію я.

Друзів я не підведу,
Їм усім – палкий привіт,
Мрію, вірю і знайду
Диво-казку, дивосвіт!

Державний кордон,
як прапор держави – святиня,
А захист кордону –
одвіку це справа свята.
Увічнити в творах
героїв кордону країни
Для творчих людей,
насправді висока мета.

„Смарагдова ліра” –
найкращих митців визнання,
Які свою творчість
дарують кордону і миру.
„Смарагдова ліра”
ти служиш кордону щодня,
„Смарагдова ліра”,
мистецька „Смарагдова ліра”.

На шпальтах газет,
по радіо, з телеекранів
Про будні застав
звучать небайдужі слова.
Зігріють вони
солдата у сніжнім бурані...
Бо твори митців
спроможні творити дива.

„Смарагдова ліра” –
найкращих митців визнання,
Які свою творчість
дарують кордону і миру.
„Смарагдова ліра”
ти служиш кордону щодня,
„Смарагдова ліра”,
мистецька „Смарагдова ліра”.

Тож ліра митців
не зброя, а служить народу,
І звуки її –
народжують в душах пісні,
Які вже співають
нащадки козацького роду,
Немов солов’ї
у диво-гаях навесні.

„Смарагдова ліра” –
найкращих митців визнання,
Які свою творчість
дарують кордону і миру.
„Смарагдова ліра”
ти служиш кордону щодня,
„Смарагдова ліра”,
мистецька „Смарагдова ліра”.

Біля Ялти, в Лівадії, санаторій на варті стоїть,
І його завдання – охорона здоров’я кордону.
Тут лавандові гори і чарівного моря блакить,
І сюди прикордонники приїжджають неначе додому.


Це про наш „Прикордонник”
І ми кажемо не жартома, -
„Ми закохані в наш „Прикордонник”,
В Україні гарніших нема!”

Лівадійський палац вам відкриє свої таємниці,
А стежинки до моря крізь казкові ліси приведуть.
Запашний фіто-чай, як цілющий ковток із криниці,
І книжки, і розваги – в санаторії гості знайдуть.

Це про наш „Прикордонник”
І ми кажемо не жартома, -
„Ми закохані в наш „Прикордонник”,
В Україні гарніших нема!”

Ви відчуєте тут – і гостинність, і щиру повагу,
Посмакуєте страви, по домашньому дуже смачні...
Хто приїде сюди, зрозуміє усі переваги,
І дива санаторні ще побачить не раз уві сні.

Це про наш „Прикордонник”
І ми кажемо не жартома, -
„Ми закохані в наш „Прикордонник”,
В Україні гарніших нема!”

Смарагдовий колір кашкетів,
Медичних талантів цвіт,
Розмай дивовижних, яскравих букетів...
Наш госпіталь – це дивосвіт.

Центральний клінічний госпіталь
Прикордонної служби країни –
Всесвіт любові і досвіду,
Яскравий смарагд України!

Блискучі, ошатні палати
І затишок гарних дворів.
Тут сестри-мадонни у білих халатах
І труд видатних лікарів.

Центральний клінічний госпіталь
Прикордонної служби країни –
Всесвіт любові і досвіду,
Яскравий смарагд України!

На вулиці Ягідній свято
Святкує сьогодні кордон.
А у фітобарі смакується м’ята,
І світяться очі мадонн.

Центральний клінічний госпіталь
Прикордонної служби країни –
Всесвіт любові і досвіду,
Яскравий смарагд України!

Кордон,
і на кордоні служиш ти.
А я –
щодня в полоні самоти
І мрій –
про гарні сукні і бали,
Думок –
коли повернешся, коли?

Чому,
не розважаєш ти мене?
Чому,
кордон для тебе головне?
Чому,
не я, а служба - в голові?
Це що?
Мені волошки польові!

Люблю,
тебе коханий мій люблю,
Щодня
за тебе Бога я молю.
Ти чув,
погода лагідна в Криму?
Чому,
туди не їдемо? Чому?

Чому,
не розважаєш ти мене?
Чому,
кордон для тебе головне?
Чому,
не я, а служба - в голові?
А ти –
даруєш квіти польові!

Пробач,
мій прикордоннику, мені
За ці
„чому” – наївні і смішні.
Тут нам
з тобою краще, ніж в Криму!
Як ти
ідеш, з’являється „чому?”

Чому,
не розважаєш ти мене?
Чому,
кордон для тебе головне?
Чому,
не я, а служба - в голові?
Яке
це диво квіти польові!

На заставі

Залунало: “По вагонам...”, “Хлопці, не барись!”,
Посміхнувшись, ти промовив: “Мамо, не журись!”.
Поїзд рушив, а я пісню заспівав свою
Про заставу прикордонну – бойову сім’ю.

На заставі прикордонній – ти – і – я!
А застава на кордоні - це – сім – я!
На державному кордоні ра – зом – ми!
Захищаємо кордони – У–кра–ї ни!

Я вже справжній прикордонник, - з гордістю кажу, -
Знак “Відмінний прикордонник” скоро заслужу.
Ще бракує на погонах золотих зірок,
Але гарну пісню маю і бадьорий крок.

На заставі прикордонній – ти – і – я!
А застава на кордоні - це – сім – я!
На державному кордоні ра – зом – ми!
Захищаємо кордони – У–кра–ї ни!

Бережемо ми кордони рідної землі,
Щоб пісні лунали наші в місті і селі.
Хай і нас оберігають ангели Творця,
Хай на Тузлі і в Карпатах лине пісня ця.

На заставі прикордонній – ти – і – я!
А застава на кордоні - це – сім – я!
На державному кордоні ра – зом – ми!
Захищаємо кордони – У–кра–ї ни!

Тихо звучить баритон.
Пісня - про наш кордон,
Світло сигнальних ракет
І про зелений кашкет...
Пісня про наш кордон.


На кордоні держави спокійно все,
Та, коли щось не так,
Прикордонника юного кінь несе
Крізь імлу, наче птах.
У блакитних очах прикордонника -
Барви мрій та зірки,
А у мріях - погони полковника,
А у мріях – погони полковника,
Рідний дім, шум ріки...


У кольорових снах -
Сонечко і весна,
А на кордоні - сніг
І вітер збиває з ніг,
І вітер збиває з ніг...

На кордоні держави спокійно все,
Та, коли щось не так,
Прикордонника юного кінь несе
Крізь імлу, наче птах.
У блакитних очах прикордонника -
Барви мрій та зірки,
А у мріях - погони полковника,
А у мріях – погони полковника
Рідний дім, шум ріки...


Там, де підступний лід,
Ледве помітний слід.
Тривога! І вже за мить
Застава наша не спить,
Застава наша не спить.


На кордоні держави спокійно все,
Та, коли щось не так,
Прикордонника юного кінь несе
Крізь імлу, наче птах.
У блакитних очах прикордонника -
Барви мрій та зірки,
А у мріях - погони полковника,
А у мріях – погони полковника,
Рідний дім, шум ріки...

“Шануй, як батька, Вітчизни мову,
Люби, як маму, цю колискову”, -
Співала мама маленькій доні...
А доня служить вже на кордоні.

А на кордоні, а на кордоні
Стоять на варті сини і доні,
Твої, Україна, сини і доні
Стоять на варті твоїх кордонів.

“Люби з дитинства свою Вкраїну”, -
Сказала мама малому сину, -
“Всю Україну – лани і гори,
Донбас шахтарський і синє море”.

А на кордоні, а на кордоні
Стоять на варті сини і доні,
Твої, Україна, сини і доні
Стоять на варті твоїх кордонів.

“Шануйте прапор, він жовто-синій,
На ньому нива і небо синє,
Селянська нива, як на кордоні,
І небо синє”... як очі доні.

А на кордоні, а на кордоні
Стоять на варті сини і доні,
Твої, Україна, сини і доні
Стоять на варті твоїх кордонів.

Кордон...кордон...
Житнє поле, тиха ніч запашна....
В Україну увірвалась війна
І розчавила поле і сон...
І кордон... наш кордон...

На заставі -
всі загинули в бою, як один...
А над полем -
вже не стелеться пожеж
чорний дим.
Прикордонник,
що загинув, не прийшов у Берлін,
Але там... був і він, був і він, був і він...

Кордон...кордон
Ще зустріне переможну весну...
Не забудемо ж ту ніч запашну
І загиблих в бою за кордон,
Наш кордон, наш кордон.

Вічна пам’ять
тим героям, наче криця твердим...
І хлопчині,
що загинув на війні молодим.
Він у травні
переможцем не прийшов у Берлін,
Але там... був і він... був і він... був і він.

Кордон...кордон...
Житнє поле, тиха ніч запашна...
Вже давно тут відгриміла війна,
Перемогу святкує кордон.
Наш кордон, наш кордон!


Обеліски -
не розкажуть про війну молодим
І про поле,
що палало, про пожеж чорний дим
Та про хлопця,
що у травні не прийшов у Берлін,
І чому таки там був і він... був і він.

У новітній історії світу
Місце є і новій Україні,
Де священні слова “Заповіту”
Вже співають у вільній країні,
Де кордони держави – святиня,
Де, вклоняючись низько калині,
Ми пишаємось тим, що віднині
Є господарями в Україні.


Україна, Україна -
Неподільна і єдина,
Наша гордість і родина,
Волелюбна Україна.
Україна, Україна -
Неподільна і єдина,
Наша гордість і родина...
Україна...

Прапор наш є синім, як небо,
І є жовтим, як стигле жито.
Нам чужої землі не треба,
А своїй – пощастило служити.
Ми пишаємось тим, що свідомо,
Присягнувши новій Україні,
Захищаємо мир і кордони,
Нашу Тузлу і острів “Зміїний”.

Україна, Україна -
Неподільна і єдина,
Наша гордість і родина,
Волелюбна Україна.
Україна, Україна -
Неподільна і єдина,
Наша гордість і родина...
Україна...

Вже ніколи не вмре Україна,
Її слава, історія, воля...
А усі ми – єдина родина
Від Карпат до Чорного моря.
І хоча ми несхожі і різні,
Нас об’єднує – гілка калини,
Незалежність, любов до Вітчизни
І до прапору України.

Україна, Україна -
Неподільна і єдина,
Наша гордість і родина,
Волелюбна Україна.
Україна, Україна -
Неподільна і єдина,
Наша гордість і родина...
Україна...

З кордонів починається країна

Невже не уві сні
Ця карта на стіні
З кордонами держави Україна?
Там гори і ліси
Небесної краси
І Чорне море з островом „Зміїний”.

З кордонів починається країна,
Земля Вітчизни – з рідних берегів,
З пісень – свята любов до України,
А з мудрості – відсутність ворогів.

У морі кораблі -
Великі і малі
Під прапором Вітчизни жовто-синім!
Цей прапор зберегти
Від зради і біди
Хай вистачить нам мудрості і сили.

З кордонів починається країна,
Земля Вітчизни – з рідних берегів,
З пісень – свята любов до України,
А з мудрості – відсутність ворогів.

Вклоняємось землі
І хлібу на столі
Та хаті, де зробили перші кроки,
І любимо пісні
Святкові, голосні,
З якими промайнули кращі роки.

З кордонів починається країна,
Земля Вітчизни – з рідних берегів,
З пісень – свята любов до України,
А з мудрості – відсутність ворогів
І сила України.

Ми на варті державних кордонів,
А у небі – ми крила твої.
Ми солдати твої невідомі,
Що пройшли через пекло боїв.


Україно, Україно!
Ми готові віддати життя
За єдину і рідну країну,
За щасливе твоє майбуття.


Ми закохані в твої простори,
У Карпати і велич Дніпра.
У блакить твого Чорного моря,
Край співучих людей і добра.


Україно, Україно!
Ми готові віддати життя
За єдину і рідну країну,
За щасливе твоє майбуття.


Нам тебе захищати, країно!
Ми - солдати твої і сини.
Хай живе наша Русь - Україна,
А негоди - минуться, як сни.


Україно, Україно!
Ми готові віддати життя
За єдину і рідну країну,
За щасливе твоє майбуття.

Не сподівайтесь повернути
Усе, що втрачено давно.
Буває згубніше отрути
Ілюзій випите вино.

Бо час назад не повернути.
Утрат ніколи не збагнути.
А ще відомо нам давно:
Життя – це точно не кіно.

Не слід також себе картати,
Якщо чогось не досягли,
Якщо не стало мами й тата,
Якщо любов не зберегли.

Бо час назад не повернути.
Утрат ніколи не збагнути.
А ще відомо нам давно:
Життя – це точно не кіно.

Творіть добро і пам’ятайте –
Життя спливає кожну мить.
І кожну мить життя вітайте,
Коли і сяє, і гримить…

Бо час назад не повернути.
Утрат ніколи не збагнути.
А ще відомо нам давно:
Життя – це точно не кіно.

Печаль зітхає: “Одцвіло Кохання,
І так болить…”. Та вранці солов’ї
Прокинуться і, попри біль, зітхання,
Заповнять співом парки і гаї.

Печаль мине. Усе… усе минає.
Саме життя – одна яскрава мить.
І лише вічно музика лунає,
Що у серцях закоханих бринить.
І прийде день, що поверне надію,
Всміхнеться щиро барвами життя.
Скажіть собі – “Я світом володію”
І смутку вже не буде вороття.

Печаль мине. Усе… усе минає.
Саме життя – одна яскрава мить.
І лише вічно музика лунає,
Що у серцях закоханих бринить.

Тож кожний день, як диво, зустрічайте,
І він віддячить щедро Вам за це.
Любов, Надію, Віру не втрачайте,
І посміхайтесь труднощам в лице.

Печаль мине. Усе… усе минає.
Саме життя – одна яскрава мить.
І лише вічно музика лунає,
Що у серцях закоханих бринить.

Не поспішай, у метушні
Як дим зникають кращі дні...
І не барись – твори добро,
Твори – і вдома, і в метро.

Не поспішай, не метушись,
Якщо попросять – зупинись,
Твори добро і з цим ніколи не барись,
Радій життю, радій красі,
Усе життя в собі неси
Це відчуття Добра, Любові і Краси.
Не поспішай кудись втекти,
Якщо не встиг себе знайти.
Не спалюй мрії і мости,
А за печалі всіх прости.

Не поспішай, не метушись,
Якщо попросять – зупинись,
Твори добро і з цим ніколи не барись,
Радій життю, радій красі,
Усе життя в собі неси
Це відчуття Добра, Любові і Краси.

Навчись любити кожну мить
За неба сонячну блакить,
За те, що ходиш по землі,
За хліб духмяний на столі.

Не поспішай, не метушись,
Якщо попросять – зупинись,
Твори добро і з цим ніколи не барись,
Радій життю, радій красі,
Усе життя в собі неси
Це відчуття Добра, Любові і Краси.

У житті трапляються
Часом неприємності.
Там сусіди лаються,
Тим бракує чемності.
Та, якщо не першими
Ви прийшли до фінішу,
Був один упертішим,
Решта йшла повільніше.

І не варто плакатись
На якісь обставини,
Хто не вміє квапитись,
У житті останнім є.

Час бездумно втрачений
Важко надолужити,
Якщо ви пиячите,
Честь свою паплюжите.
А якщо у цьому ви
Інших винуватите,
І святих не цьомайте,
Бо однак все втратите.

І не варто плакатись
На якісь обставини,
Хто не вміє квапитись,
У житті останнім є.

Кожен від народження
Богом обдарований,
Але не походженням
Шлях до мрій керований.
Тож навіщо люди нам
Зайвим перейматися?
За усе, що любимо
Мусимо змагатися.

І не варто плакатись
На якісь обставини,
Хто не вміє квапитись,
У житті останнім є.

Що найстрашніше у житті? -
Спитав малий у тата, -
Можливо гангстери “круті”,
Що мешкають у Штатах?

Сам вчора бачив у кіно,
В усіх вони стріляють
І за годину в казино
Мільйони заробляють.

Так, синку, є й у нас “круті”,
Та ми дамо їм ради.
А найстрашніше у житті -
Це “вірних” друзів зрада.

Оспівуємо маму
У віршах і піснях.
Обожнюєм коханих
В розлуці та у снах.

Літа найкращі доням
Присвячуємо ми,
І зичимо їм долі
Та вічної весни.

Тому не розумію
Чому про гарну стать
Є і таке: „повія” ...
Та різна „перемать”?

Не ображайте, люди,
Шляхетних і простих,
Покинутих і любих,
Гріховних і святих.

Бо кожна жінка - доня,
Або чиясь сестра...
Якби їм щастя й долі,
Не кривди, а Добра...

Щасливий тим, що протягом життя
Тулилися до мене гарні люди.
По допомогу і для каяття
Приходили завжди і звідусюди.

Але, звичайно були і такі,
Для кого був лише “презервативом”.
Вони, самовдоволені й бридкі,
На жаль, в житті у кожного - не диво.

Трапляється,
Що геть усі слова,
Коли потрібно,
З пам’яті зникають....

Можливо в цьому
Винна голова?
А може ті слова
Не там шукають?

У своє серце
Краще зазирніть!
Немає слів?
А чи душа бринить?

Людина, що запалює “зірки”,
Є не завжди яскравою зорею,
Але творцям комфортно біля неї.
Для Ватри теж потрібні сірники.

Та, часом, нам ніяково, коли
Сірник, що вже згорів, себе вважає
За Полум’я, ще й зорі зневажає,
Хоча давно темніший від Смоли.

За гроші купимо усе, -
Доводять “гаманці” пихаті, -
За гроші ректор сам до хати
Диплом престижний принесе.

Це дійсно так, бо “гаманці”
Спроможні стати й астронавтом,
Скупити золото і нафту,
Тримати владу у руці...

Але натхнення Божий дар
І за мільярди не купити,
Як неможливо пісню вбити,
Коли з життя іде Пісняр.

Миколі Луківу

У Вашім прагненні творити –
Бажання з вічним говорити
І словом Зло перемагати,
Якого надто ще багато...

Це Зло – нахабне і крикливе,
Амбіціозне, вередливе,
У чомусь – навіть досконале,
Бо має все – зв’язки, канали,

Імунітети і майдани,
Бо вміє правити стадами,
На бібліях давати слово,
Збрехавши раз, брехати знову...

Ви неспроможні не творити,
Не бачити, не говорити,
І Правді двері не відкрити...
А Зло? – жиріє у „корита”.

Усі ми смертні...

Та хіба

Фізична смерть

Кінець усього?

Життя - це шлях

В ніщо з нічого,

Якщо відсутня

Боротьба

Між вищим Розумом

І злом...

Тож,

Навіть

Три десятки років

Для Генія -

У вічність кроки,

Якщо це Геній, а не “клон”

Народження й смерть…

Що між ними?

Життя,
В якому дитинство
І зрілі літа,
Миттєвості щастя
І відчаю біль,
Святковості мед
І буденності сіль…

Народження й смерть,

А між ними –

Життя,
Де кожної миті
Нема вороття,
Де кожен із нас
Залишає свій слід...

Чи буде він чистим
І теплим, як хліб?

Кий, Хорив, Щек - пливли у світ,
І Либідь, їх сестра,
Побачила калини цвіт
Над схилами Дніпра:
“Погляньте, браття, як цвіте
Цей дивовижний гай!
Хай місто Кия тут зросте..”
І Кий сказав: “Нехай...”.

На кручах Славути – Дніпра
Цвіте білим цвітом калина -
Символ Любові, Добра
І У к р а ї н и.

З’явилось місто восени,
Де Кий сказав “нехай”.
Відтоді Київ щовесни -
Квітучий диво-гай.
Відтоді для усіх слов’ян
Калина – оберіг,
Бо ще найперший князь киян
Калиноньку зберіг.

На кручах Славути - Дніпра
Цвіте білим цвітом калина -
Символ Любові, Добра
І У к р а ї н и.

І як ні нищила „орда”
Наш працьовитий край,
Калина вічно молода
Відроджувала рай
І навіть той, хто сил не мав,
Поповнював ряди...
Щоб дух Свободи не зникав,
Калину посади!

На кручах Славути - Дніпра
Цвіте білим цвітом калина -
Символ Любові, Добра
І У к р а ї н и.

Не слухайте брехні і не творіть
Для себе силіконових кумирів!
Соборну Україну збережіть!
Живіть, працюйте і любіть у мирі!

Бо тільки мир – це шлях у майбуття,
Бо тільки мир – це шлях до процвітання!
Плекаймо мир, плекаймо, як дитя!
Хай мир крокує нашими містами!

Шануйте Конституцію й Закон!
Емоції несіть на стадіони!
Не обирайте, друзі, силікон.
Його багато, але й нас мільйони!

Бо тільки мир – це шлях у майбуття,
Бо тільки мир – це шлях до процвітання!
Плекаймо мир, плекаймо, як дитя!
Хай мир крокує нашими містами!

Хай голос наш почують крикуни,
Коли ми оберемо мир і спокій.
Нехай звучать пісні про ясени
І про Дніпро – могутній і широкий...

Бо тільки мир – це шлях у майбуття,
Бо тільки мир – це шлях до процвітання!
Плекаймо мир, плекаймо, як дитя!
Хай мир крокує нашими містами!

Нас дехто ще вважає “бидлом”
І має з цього певний зиск.
Відмовчуватись вже набридло.
Є у нас мова і язик.

Ще обзивають нас “рабами”
І розповсюджують брехню,
А уві сні скриплять зубами,
Бо сморід є. Нема “вогню”.

Тим “правдолюбцям” мабуть сниться
“Останній, вирішальний бій”.
Не допоможе й “заграниця”
Брехливій братії такій.

Там теж не дурні, розберуться,
Хто сіє розбрат, а хто мир.
У власні пастки попадуться
І брехуни, і їх кумир.

А ми - з’єднаймося міцніше,
І зникне розбрату “межа”.
Є у нас розум, руки… Лише
Бракує єдності, на жаль.

Вже стільки років нам ніхто
Не заважає панувати!
Крутими дачами й авто
Спроможні людство дивувати.

Та що там дачі і авто!
У нас і “гетьманів” чимало,
І партій теж давно за сто,
Які прилюдно обіцяли

Створити в Україні рай
Аби пробитися в парламент.
Але згадати рідний край
Перешкоджає їм...регламент.

Та й депутатство, чим не рай?
Коли і шахраям пузатим,
Хто гроші у держави крав,
Не сміємо про це й казати,

Бо так заведено, що їм
З тим депутатством, наче вдома.
Не “світить” і казенний дім,
Хіба що тільки за кордоном.

Тож, запитаймо, далі що?
А може наш народ ледачий
І кинув сам напризволяще
Своїх людей на звалище?

А може наші жіночки
Не є найкращими у світі?
Їх продають, неначе квіти,
Та і купують залюбки.

Наркотики, повії, СНІД,
На станціях бездомні діти...
Хіба так можна далі жити,
Неначе у кошмарнім сні

З надією лише на те,
Що може схаменуться “ситі”?
А може сенс є попросити
Згадати “ситих” про святе,

Про Божий справедливий грім?
А що вони? Крадуть і храми
Будують. Та старенькі мами
Ніколи не пробачать їм.

Бо храми ті - краплина в морі
Того, що вкрадено у них...
Не проросте Добро на горі
Й сльозах воістину святих!

Не має майбуття і слави
Тим, хто обдурює людей,
Зникають в Лету і держави,
А Кривді шлях один - у глей.

Вже стільки років... Але рух
Залежить, перш за все, від ладу
І адекватних кроків влади,
Прозорих дій і чистих рук.

Коли це зможемо збагнути
І руки братства подамо,
Нас жодній силі не зігнути,
А меншовартості клеймо

Та інші вади наші згинуть...
Тож будьмо чи не будьмо ми?
Чи справдяться слова із гімну?
Вже десь гримлять Весни громи

І закликають “рай земний”
Тут, в Україні, будувати,
У власнім краї панувати
Та дочекатися Весни

І “ще не вмерла...” заспівати!

Час волі

Душа болить за нашу Україну,
За наш народ, що досі наче спить,
За жінку, що кляне у черзі ціни,
За вас, хто тягне лямку і мовчить.

Чому ми наче досі на колінах?
Чому під синьо-жовті прапори
За мить понапихалось тої “піни”,
Яка живе за “правилами гри”,

Яка уміє в очі обіцяти,
А поза очі кидати - “жлоби”,
Яку не в крісла треба, а за ґрати,
З якою ми не люди, а “раби” ?

І виповзають плісняви “червоність”
Та заклики “жовтневої пори”...
Де ваша пам’ять, люди ? Де свідомість?
Це ж тої “піни” кляті кольори!

Нам досить крові й соромно жебрати.
Наш час прийшов підвестися з “колін”
І у своїй державі панувати,
Не руйнувати - будувати “дім”.

А плісняви - позбавитися треба,
Бо час прийшов, святої волі час!
Душа болить, але я вірю в себе
І в тих людей, що прийдуть після нас!

Безправність і злидні – теж кайдани.
І ми прийшли на свої майдани
Сказати: „Так – правовій країні,
Чесній владі, новій Україні”.

Боріться, люди! Ідіть рядами
На площі, вулиці і майдани!
„Не будемо жити у кайданах”, –
Скандують вулиці і майдани.

Зникають села! Гине природа!
Там розкрадають власність народу!
Хочемо владу - чесну, відкриту!
Вже не дозволимо нас дурити!

Боріться, люди! Ідіть рядами
На площі, вулиці і майдани!
„Не будемо жити у кайданах”, –
Скандують вулиці і майдани.

Нехай не прагне до влади „піна”,
Нас не поставити на коліна!
Вже не втратимо волі і зору!
Народ за владу – чесну, прозору!

Боріться, люди! Ідіть рядами
На площі, вулиці і майдани!
„Не будемо жити у кайданах”, –
Скандують вулиці і майдани.

Незалежності шлях був омріяний мудрим Тарасом,
У піснях кобзарів – сивоусих, чубатих, сліпих...
Незалежності шлях ми обрали народом – всі разом,
І сьогодні згадаймо причетних до цього усіх.

Незалежності день – день єднання народів країни,
Всіх народів твоїх – і великих, і зовсім малих.
Незалежності день – свято вірних тобі, Україно,
Всіх дочок і синів, всіх дітей, Україно, твоїх.

Хай твої кольори не розколюють нас, а єднають,
Навчимося прощати і інших, не тільки себе.
І могутні держави у розбраті в Лету зникають...
Ми – за єдність народів, які населяють тебе.

Незалежності день – день єднання народів країни,
Всіх народів твоїх – і великих, і зовсім малих.
Незалежності день – свято вірних тобі, Україно,
Всіх дочок і синів, всіх дітей, Україно, твоїх.

Ми за єдність твою – незалежна і рідна країна!
За твоє процвітання – від Криму до сивих Карпат.
Наша рідна земля – миролюбна, свята Україна,
Хай у єдності квітне, неначе замріяний сад.

Незалежності день – день єднання народів країни,
Всіх народів твоїх – і великих, і зовсім малих.
Незалежності день – свято вірних тобі, Україно,
Всіх дочок і синів, всіх дітей, Україно, твоїх.

The time has come and fall has come so pretty...
The yellow leaves are flying over the city...
I like the Kiev’s fall; its golden hair
is flying so clear in the air.

Kiev’s fall! Kiev’s fall! Kiev’s fall!
You are best in the world!
Kiev’s fall! Kiev’s fall!
You are best in the world!

The yellow leaves are whirling in the city.
I’ve met my love too late. It is a pity.
At last we are together and forever.
I know well that better late than never.

Kiev’s fall! Kiev’s fall! Kiev’s fall!
You are best in the world!
Kiev’s fall! Kiev’s fall!
You are best in the world!


The time has come and fall has come so pretty...
The yellow leaves as dreams adorned the city...
I like the Kiev’s fall; its golden hair
is flying with a cobweb in the air...

Kiev’s fall! Kiev’s fall! Kiev’s fall!
You are best in the world!
Kiev’s fall! Kiev’s fall!
You are best in the world!

My darling, I will try to guess
What do you want or wish.
I know, you prefer to dream
About a Gold Fish.

My dear friend, my better friend,
I wish you all the best!
And that is why you have to work.
Don’t dream about rest!

But I believe that you will find
The famous golden key.
So, you will open the door…
You saw it in your dreams.

My dear friend, my better friend,
I wish you all the best!
And that is why you have to work.
Don’t dream about rest!

I know: you shall overcome
All troubles in your way.
But do remember every time
About “must” and “may”.

My dear friend, my better friend,
I wish you all the best!
And that is why you have to work.
Don’t dream about rest!

My darling, I will try to guess
What do you want or wish.
I know, you prefer to dream
About a Gold Fish.

My dear friend, my better friend,
I wish you all the best!
And that is why you have to work.
Don’t dream about rest!

But I believe that you will find
The famous golden key.
So, you will open the door…
You saw it in your dreams.

My dear friend, my better friend,
I wish you all the best!
And that is why you have to work.
Don’t dream about rest!

I know: you shall overcome
All troubles in your way.
But do remember every time
About “must” and “may”.

My dear friend, my better friend,
I wish you all the best!
And that is why you have to work.
Don’t dream about rest!

Ти казав: «Маю честь»,
присягнувши служити народу.
Говорив: «Маю честь»,
«обмиваючи» свої зірки ...
Ти мене врятував…
Та останню твою нагороду,
Не ховаючи сліз,
вже приймали старенькі батьки.

Офіцери! Панове!
Тільки зрадників ми не прощали!
У душі – лейтенанти,
хоча білий сніг біля скронь...
На землі і в повітрі –
кордони свої захищали
Та у пеклі Чорнобиля
свідомо ішли у вогонь!

Ти мене врятував,
коли мій парашут не розкрився…
Ти був кращим завжди –
там у небі, і тут на землі.
Ти насправді мав честь,
підставляти плече не барився
І довічно в строю
попри сльози, печалі, жалі.


Офіцери! Панове!
Тільки зрадників ми не прощали!
У душі – лейтенанти,
хоча білий сніг біля скронь...
На землі і в повітрі –
кордони свої захищали
Та у пеклі Чорнобиля
свідомо ішли у вогонь!

Ти ще вчора казав:
«Маю честь Україні служити»,
Де могили дідів,
а в землі – пуповина твоя.
Наша честь офіцерська!
Без тебе і дня не прожити!
«Маю честь!» - разом з вами
за друга повторюю я!

Офіцери! Панове!
Тільки зрадників ми не прощали!
У душі – лейтенанти,
хоча білий сніг біля скронь...
На землі і в повітрі –
кордони свої захищали
Та у пеклі Чорнобиля
свідомо ішли у вогонь!

Я співаю для вас, дорогі офіцери!
Сподіваюсь, що інші пробачать мені…
Ви пройшли крізь бої, навчання і маневри,
Подолавши усе, не згоріли в огні…
Захищаєте нас, рідний край і кордони,
Вам пасують мундири, а не піджаки.
Біографія ваша – на ваших погонах,
Про здобутки і втрати – говорять зірки.

Офіцери України! Ви є гордістю країни,
Хто тут з нами і хто зараз у військах,
За покликанням служили, честь і славу заслужили,
І залишитесь такими у віках!

Щиро дякую вам, дорогі офіцери,
За жертовність, яка є у вас у крові,
Героїзм у боях і за очі веселі,
Коли ви без утрат вигравали бої.
Дяка вашим батькам за синів-офіцерів
І дружинам, які вас кохають і ждуть.
Хай в далеких світах сняться рідні оселі,
А героїв своїх – нагороди знайдуть.

Офіцери України! Ви є гордістю країни,
Хто тут з нами і хто зараз у військах,
За покликанням служили, честь і славу заслужили,
І залишитесь такими у віках!

Дяка вам за дітей, що пишаються вами,
А в годину лиху – захищатимуть нас.
Неможливо усе передати словами...
І ми, стоячи, щиро всі вітаємо вас!

Офіцери України! Ви є гордістю країни,
Хто тут з нами і хто зараз у військах,
За покликанням служили, честь і славу заслужили,
І залишитесь такими у віках!

Україна
Є, була і буде,
Що б там не казали...
А, коли
Наш народ
Про труднощі забуде,
Вірю, пригадають, -
“Тут жили
Ще у двадцять першому столітті
Люди, що співали “Ясени” ,
Скажуть, -
“Їх нема уже на світі,
Але це прапращури,
Вони,
Згуртувавшись,
Розбрат подолали,
До чужих країв не подались
І для нас державу збудували”…
Вірю,
Це відбудеться колись.