У нас так сиро.
Паводки прийшли.
Збирають за собою берегами
насіння, хмиз і листя по-осіннє,
і вимивають паморозь з трави.
А Ви, скажіть, а як живете Ви,
коли на світі так тужливо й трудно?
Чим зайняті і у свята, і в будні?
А як ті коні, Ваші, навісні?
Учора я побачила ввісні,
як Ви на березі ставка один стояли
і так до мене тепло посміхались…
Я зашарілась аж, немов дитина.
І біла у руках була хустина
і до вінчання вбрана я була.
І три музики звідкись узялися
і так заграли – три села зійшлися.
А та вода все ширше розтікалась,
і Вас до мене вже не підпускала.
До чого б сон цей?
А сьогодні Ганна
з Поліною зібрались по каштани.
Й мене гукали.
Але я зосталась…писати Вам листа.
На дворі ще імла - густа-густа.
Ачей дівчата не загубляться у лісі. Не дай-то, Боже.
А Ви любите каштани? То, відпишіть. При зустрічі почастувати зможу.
Вже матінка зовуть, кричать з покоїв.
Шлю квітку вам оцю на пам‘ять - сої.
Вона така тендітна і красива.
А я – щаслива,
що пишу до Вас.

**
вдих видих
вдих видих
білокам’яними скелями напруження
угору
до відчуття безмежності
вдих видих
вдих видих
відшукую незриму нитку порятунку
ти поруч
наче ніколи нікуди не йшов
тут багато сторонніх та ми одні і ми знаємо про це
зникає відчуття часу
вдих видих
вдих видих
ти просиш зосередитись тільки на диханні
не розуміючи що зробити це майже неможливо
бо твоя присутність поглинає увесь всесвіт що збігає в мої стерплі холодні долоні
і навіть твій теплий доторк до них вже не змінить нічого
і я це відчуваю
і ти це розумієш
залишається ще кілька хвилин по котрих настане тиша і біль
щобудешепотіти
не зникай
не зникай
не зникай
і це буде продовженням початку
і ця відстань буде сталою
бо так потрібно

вдих видих…


**
ми сьогодні тут щоб один одному знову нічого не сказати
на бліду шию мовчання час нанизує мить за миттю
важке дихання перекочує ці крихкі намистини то вліво то вправо
в залежності від того куди направляєш свої думки


**
все що буде сказано не буде мати особливого значення
просто занадто довгі паузи вимагають наповнення звуком
все що не буде сказано буде мати глибокий зміст
просто занадто короткі фрази залишають простір для смислового малюнку
кожне наближення
кожне віддалення
кожен відтінок слова
відбиватимуть сліди як у вологому піску у глибині душі
і залишатимуться аж до наступної зустрічі


**
сьогодні ти у білому
сьогодні я у білому
кожен з нас на своїй території відчуттів
всі емоції зведені майже до нуля
удавана байдужість – це тільки гра
вимушена
необхідна
бо усе надто дотично
бо усе надто незбагненно
а за вікном падуть сніжинки
радісні і світлі
і наші оголені душі бачить тільки господь

**
ми сьогодні торкались душами
ми сьогодні ховались за душами
ми сьогодні були не ми


**
твоі риси обличчя – досконалі
смуток в очах говорить про біль
нові зморшки на обличчі – шлях через досвід у часі
як шкода що я не можу бачити твого серця

**
скільки снігу за останні зими ти пересіяв крізь своє серце
по них можна б було дістатися самого полюсу
скільки квітів ти засіяв у моєму серці за останні весни
їх би вистачило для усіх садів планети
скільки незвіданого стоїть попереду нас
мого слуху і зору
і навіть почуттів
недостатньо щоб пробити цю стіну невідомого