Повертатись назад, насправді, - знак, не завжди поганий.
Виправдовуємось цим, бо просто бракує слабкості піддатись солодкому почуттю ностальгії.
Бо просто бракує сили ступити крок у протилежному напрямку.
Бо бракує сміливості сказати знову "привіт!"
І надто багато гордості, щоб сказати першим "пробач"...

Думала: треба іти вперед, не озираючись. Просто йти назустріч своєму щастю. Але не здогадувалась, що щастя - воно ж, як мала дитина, випало з санок, лежить і плаче десь на снігу. Зустрінеш дорогою багато інших щасть-дітей, але вони будуть не твої...

Думала: треба щось змінити, тоді стане краще. Довго вигадувала, не знаючи, що краще не стане. Стане просто по-іншому, і ті зміни, які ти сама собі придумала, - будуть штучні, пластмасові... Бо життя - то не події, а почуття, які наповнюють твоє серце, твої емоції - а їх не нанести на обличчя, як мейкап від оріфлейму..

Думала, що в твоїй силі розподіляти ролі в спектаклі твого життя. Помилялась. Не можеш знати, хто має бути ким. І не намагайся.

Нехай друзі залишаться друзями, нехай кохані будуть коханими, так само, як пісок залишиться піском, а вітер - вітром...

Тепер, коли розумієш це все, крок назад не є таким важким. Він навпаки - приємний. Завжди приємно бачити, як твоє життя повертає свою попередню свіжість. Завжди приємно відбудовувати зруйноване...

Хай все буде, як є. Мабуть, в цьому є якийсь сенс.)

25.02.09

Ця ніч живе окремим від тебе життям. Як і вчорашня, завтрашня... Як, зрештою, і всі попередні і, напевно, наступні...
Вона переслідує тебе: коли ти виходиш з дому зранку - насправді то ЩЕ ніч, а коли повертаєшся ввечері - то ВЖЕ ніч... Просто якесь замкнуте коло. Від неї не втекти, як би тобі того не хотілось. Її ціль - знищити тебе. Роздавити, задушити своєю темрявою, своїм холодом, своїм туманом... ВОНА НЕНАВИДИТЬ ТЕБЕ! Чуєш? Ненавидить...
Вона чорна, зимова. А ти ще по-осінньому золотисто-руда...
В неї нема зірок. А в тебе блищать очі.
Вона - спита і прокурена. Вона переспала зі всіма вітрами і дощами. А ти... Ти ще така світла і чиста.
Вона мовчазна і похмура. А ти - мелодійно-меланхолійна...
Ви такі різні. Ви такі... схожі (?)...
Обоє чекаєте світанку. Тільки вона зі страхом, а ти - з надією...

18.12.2008

босими ногами ходити про протертому килимі - тільки б ти не почув моїх кроків і не здогадався, що я тут...
холодними пальцями тихо перебирати твоє волосся, поки спиш - тільки б ти не прокинувся і не впізнав мене в темряві...
обережним поглядом шукати твоє обличчя серед інших - тільки б ти не озирнувся і не побачив, що я іду за тобою...
заспокоювати божевільну свідомість... втихомирювати думки, тільки б ти не відчув, що вони - про тебе...
бо щастя - це, вигадавши тебе, не вимагаючи нічого взамін, просто бути поруч....


10.09.2008

Коли ти ховаєш руки в кишені не через звичку, а через те, що нікому взяти їх у свої – тоді ти самотня...
Коли ти заплітаєш волосся не для того, щоб воно не заплуталось, а тому, що нікому перебирати його пальцями – тоді ти самотня...
Коли ти змащуєш губи зволожуючим бальзамом не для того, щоб вони не потріскались, а тому, що нікому їх цілувати – тоді ти самотня...
Коли ти якнайтугіше застібаєш плащ не через холод, а через те, що нікому зігріти тебе в своїх обіймах – тоді ти самотня...
Але коли при цьому в твоєму серці тепло, в душі спокійно, а в мозку пульсує його ім’я – вір: ти будеш щаслива!..


24.02.2006

Коли ти відірвешся від даху свого будинку, твій ангел захоче полетіти за тобою, але не зможе. Сильний біль дасть зрозуміти, що крила йому підрізано. Тому, коли ти без пам’яті лежатимеш в квітнику, який колись малим садив разом з мамою, він буде сидіти на чиємусь підвіконні не в силах щось зробити.
А коли лікарі реанімаційного відділення марно намагатимуться врятувати тобі життя, він буде дивитись на тебе, сидячи на карнизі над ліжком, і на білу подушку крапля за краплею стікатиме його кров, не лишаючи по собі сліду.
І коли твоє тіло опустять в могилу, і впаде перша грудка землі, об гладку дерев’яну поверхню вдариться сльоза.
Це буде плакати твій ангел.
Плакати, бо більше не зможе бути твоїм...


04.02.2006