Вродлива, спокуслива діва,
Яку так жадають, бояться.
За неї зрікаються рідних,
Для неї вбивають на щастя.

Наге до вульгарності тіло
Безумні навіює думи,
Звертає до зброї уміло,
Цілує смертельно у губи.

Шепоче до кожного ніжно —
Пробуджує мрії криваві.
Приходиш до тями — та пізно,
І бачиш розтерзану Маму.

(02.05.17)

Криве споглядання реалій
І треш у розмові абсурду.
Ти чуєш своє лиш і далі
Торкаєшся фікцій у сутрах.

І чорні ці барви палаців,
Як білі здаються хороми.
Пустими очима карати,
Як ліки хапаєш в хворобі.

Оглухлими вухами чуєш
Всі крики абсурдні зі світу
Яскравих блукань і дзен-мрії,
Що смог випускає на віти.

(05.04.16)

Все тіло пронизане нитками,
Що дико і хтиво звучать на дні
Душі, за які хтось так смикає,
Аж тіла зриває шматки; і всі

Так дивно кидаються в приступах
І сліпо згинаються дугами,
Не вміючи мислити. Постити
Чужі забаганки і збудники

Хвороби лише їм дозволено.
Не знаючи волі, вже падають
Поклоном; нарікши млу долею,
Як зомбі ідуть, та лиш парами.

(20.06.15)

Небо оповите сонячним теплом;
Світлом, кров'ю захлинається земля.
Де пропало те безмежне добро,
І чому невинна молодь гине ця?

Повна тиша, подих вітру, жодних слів,
Тільки чорні крики зброї диких мрій.
В'язні глупості чуттів й гіпнозу ЗМІ
Нищать ниті світла, а самі лиш збій.

Знову постріл, знову смерть і тільки прах
Вітром піднятий у полі — вже нема,
Дух героя зник, і смерть — погиблий брат
На землі лежить, марніє — вже мана.

(12.04.15)

Пустеля очей
Уся у крові —
Не бачиш людей
І світла в кінці.

Так вітер пустий
У твоїх словах
Будує світ мрій
На зламаних снах.

Чарує міраж
Кровавий в руках —
Приймаєш за знак,
Радієш в гробах.

Уламки душі,
Від зниклих обіт,
Чорніють усі
Й нездатні на зліт.

Ти станеш нічим,
Перейдеш в ніщо;
Твій спадок незрим —
Це спадок пустот.

(18.04.14)

Бийся у дзеркала!
Розбивай кришталь сну.
Знову й знову мало —
Викидай ножі з рук.

Присмак мрії в роті
Зниклої у шлунку.
На губах вже дотик
Тіні з-за лаштунків.

Манить білий пластик,
Збуджує химера —
Хоче душу вкрасти,
Щоб вона померла.

Закриваєш очі
На реальність тіні,
Відкидаєш досі
Всі життєві цілі.

Ти збираєш друзки
Від дзеркал побитих —
Хочеш дуже хутко
Куб цей відновити.

(29.12.13)

Смак відчув я ейфорії
І за мить уже в екстазі.
На долоні мої мрії
І збуваються всі зразу.

Потопаю в насолоді
Дотиків її по тілу.
На прохання чую згоду,
Посміхається так мило.

Але бачу вже фантоми,
І боротися не в змозі.
Я блідий уже від втоми,
Я прокинувся від дози.

(16.08.12)

Примарна ілюзія світу цього
Туманом примари дарує життя.
Пустельний оазис у серці того,
Що бачить реальність у тіні буття.

Навколо нас пустка сліпуча, густа,
Омана солодка і хтиве ніщо.
Чарує марою облуди мана
І живить трухляве та бідне єство.

Пітьма у вабливому сяйві мари
Незрима для ока сліпого, коли
Зомбує ілюзія демона. Вмри!
Щоб очі побачити правду змогли.

(24.07.12)

Лише в божевіллі прийде розуміння;
Тільки в глухоті отримуєш слух.
Лише в сліпоті одержуєш прозріння;
Тільки в небутті відкриється дух.

(11.11.09)

Храм повстав нерукотворний.
Чарівним засяяв блиском.
Позбігались люди сонні
Перелякані із криком.

Німі погляди усюди
Споглядають чари храму.
Повні їхні очі бруду ―
Не цінують свого дару.

Співи чути невимовні,
Які линуть із споруди.
Все дрижить споруди зовні,
І число зростає люду.

Живі ріки тут навколо
Серед всіх людей розлились.
І їх очі бачать знову,
І життя тепер із ними.

Це святиня, храм поета,
Вежа мудрості без міри!
В ній немає місця Леті,
В ній живе безсмертна віра!

(02.07.11)

Де я? Де я? Де я?
Повитий мороком.
Чи виберусь? Хтозна,
Прогнилий соромом.

Хто я? Хто я? Хто я?
Ланцем прив’язаний,
І вибратись — дарма.
Душа заражена.

Боротись нема сил —
Це тіло не моє,
Його з путі хтось збив
І в пустоту жене.

Тут я буду повік,
Вже сумнівів нема,
Засну як і торік —
Снитиметься трава.

Що там удалині?
Помітив світло я.
Потрібно йти мені,
Рветься душа моя.

Це еволюція —
Покину цю пітьму.
Чужак — ось хто я,
Між вами тут стою.

Я був одним із вас
І з вами гнив у тьмі.
А тепер зрікся мас,
Полишив сліпі дні.

Несміло крок роблю.
Цей оглядаю світ,
Шукаю путь свою,
Розвіюючи міт.

В очах у всіх більмо,
Лукаві ви сліпці.
Вбиває вас воно —
Рятунок не в мені.

Нема на мені пут —
Я вільний на Землі.
Чекаю Божий суд,
Коли прозріють всі.

Давно світ зрушив з місця;
Все не так як колись.
Він швидко вдаль однісся,
Він зник од нас кудись.

Дивна тепер мить кожна —
Яке все дивне стало.
Знайти вогню не можна!
Де істини начала?!

Багаття вже погасло;
Та тільки не ці іскри!
Чарівно сяють — нащо?!
Поглинуть чорні піски.

Навколо нас пустота,
І всюди ця темрява,
Породження болота;
Земля — це хаос, а я?!

Я бачу штучність всюди,
Чужий контроль над нами.
Заблукані ось люди.
Їх дурять всіх дарами.

Ви всі спите в дорозі,
Вас всіх везуть до прірви.
Ніхто вам не поможе,
Вуаль пітьми не зірве!

Виходьте швидше зі сну,
Зірвіть саван облуди!
Відкиньте думку пусту,
Закрийте шлях в нікуди.

Слово. Світло. Земля.
Люди. Час. Пітьма.
Життя. Допитливість. Війна.

Ворожнеча. Крик. Постріл.
Люди. Кров. Розстріл.
Вітер. Пустеля. Кості.

Затишшя. Бідність. Тривога.
Страх. Безумство. Дорога.
Вихід. Бог. Засторога.

Диявол. Розпуста. Влада.
Бездушність. Тіло. Зрада.
Кара. Загибель. Нарада.

Боротьба. Смерть. Кінець.
Людина. Хвороба. Старець.
Світло. Порятунок. Отець.