Він був людиною
Всіма покинутою.
Він був безумцем,
Який не мав однодумців
Він блукав по світі,
Не знаючи, де себе діти.
Він був зовсім не такий як інші —
Він був дикий, навіть більше:
Його проганяли з усіх усюд,
Щоб він не розносив їм свій бруд.
Та безумець і не потребував умовлянь,
Він ішов від них без всяких вагань.
Він ішов далі, щоб знайти місцину,
Де можна залишитись хоч на днину;
Де люди ще не всі хворі
І мають хоч трішки чистої крові.
Безумець шукав тих людей,
Яких не зачепив світовий демон цей;
Які живуть у мирі із Землею;
Які завжди здорові і веселі.

Та важко було знайти таких,
Тепер їх набагато менше, ніж колись.
Але безумець все ж надії не втрачав,
Весь час був у пошуках, не ловив ґав.
Мусить же бути така землі частина,
Де не отруєна жодна піщина.

Років пройшло багато,
Що тут можна сказати:
Ціла нескінченність,
А навколо буденність.
Безумець вже старець —
Незабаром його кінець.
А справа ще не завершена,
Він не знайшов світу довершеного.
Він не знайшов такого ж дикуна,
А навколо тільки отруєні кубла.

Але він буде до смерти шукати,
І навіть на неї йому начхати!
Він вірить у живе життя,
Де нема ґрат штучного буття.

Життя ― це тюрма без дір.
Життя ― це крові без мір.
Життя ― це пустий папір.

Людину вже давно зазомбували.
Людину так давно пограбували.
Не реальною ейфорією обдарували.

Вже не тільки цей папір дратує,
А й те, що оточує, коли мандруєш.
І так їхні думки голову катують!

Ми вже не живемо своїм життям,
Не тільки Бог керує нашим буттям.
Але час покінчити з цим сміттям!

Мені зараз так холодно,
А надворі сонце світить і так тепло.
І їм всім, що зі мною все одно,
Все одно, що мої душа й очі померкли.
Я проходжу повз них,
І ніхто не помічає
Очей темних моїх
І про крики душі не знає.
А крики такі сильні,
Що їх важко витримати.
Де ж ваші вуха пильні?!
Так важко! Як їх обірвати!
Вони стають все голосніші,
А пута пітьми навколо душі
Оповивають все міцніше,
І сили зникають в мені.
Коли ж вогонь холоду мене покине?!
Вже його не витримую я.
Коли ж ця пітьма в мені згине,
І облегшиться душа моя?
Ніхто мені в боротьбі не допоможе:
Самому потрібно якось зігрітись
І вірити, що я це зробити в змозі,
Й замість пітьми очима світло узріти.

Мене смуток полонив,
Вона цього не знає.
Мене обрив поглинув,
Вона собі дорогу обирає.

Ти від мене була далеко,
А я на зустріч надіявся.
Мені було так нелегко,
Але й цей міф розвіявся.

Гірку правду дізнався я:
Ти будеш ще дальше,
І йде обертом голова моя.
Я втрачаю розум майже.

Життя таке жорстоке.
Я хотів тебе ще завоювати,
А воно дає мені уроки
І не дозволяє тебе кохати.

Я не знаю, що дальше буде
І шляху іншого не маю.
Чи зустріну я ще тебе,
У долі благально питаю.

Життя моє почалось не в цьому місці:
Не тут друзі перші з’явились,
Не зразу я купавсь у Стрий-річці.
Та все, що там було, розбилось.

Зайшла мова про переміни,
Що потрібно переселятись.
(Добре, що не в іншу країну.)
Ми почали до змін готуватись.

Ось я в цьому місці,
Де зараз сиджу,
Де пишу ці вірші.
Та скоро звідси втечу.

Все почалось як звичайно:
Нових друзів знайшов,
Продовжив тут своє життя охайне,
З товаришами у школу пішов.

Зразу все було стандартно й буденно;
Не сильно відрізнявся я від інших.
Що сталось пізніше? Не знаю достеменно;
Я тільки розуміти, що стаю іншим.

Ось почали мене вже діставати:
Не так повівся в тій ситуації,
Не ті тут потрібно слова вживати;
А на мою думку вони не мали рації.

Спочатку в дивний вир думок я линув:
Дізнатися хотів, хто із нас правий.
Всі інші проблеми я відкинув
І напружив свій розум кволий.

Пороздумувавши, я зрозумів,
Що правий тут я,
І останній сумнів свій розбив.
Почалася боротьба моя.

Після важкого роздуму цього
Повернувся я до них.
Більше не бачили обличчя мого,
І більш не було сумнівів тих.

Я для них маску одягнув,
Вони так з цього зраділи!
Я історію для цього роздув,
А вони маску мою довершили.

Моя маска дуже мінлива:
Кожному іншу можу показати.
Скількох вона вже обдурила!
А тепер ще таке хочу сказати:

Я не з цього світу,
Хоч і дивно це,
Я не дав йому обіту
І це слово останнє моє.

Я не з цього світу,
Що тут поробиш,
Я не дав матерії обіту
І обдурити мене ти не зможеш.

Я не з цього світу,
Не дивуйся ти,
Я не дав цій філософії обіту,
І розумієш ― з тобою різні ми.

Цей світ мене не бачить,
Цей світ до кінця не розуміє мене.
Інакший мене пробачить,
А цим істотам я не дам в полон себе.

Де тепер справжнє я?―
Ось яке питання виникає,
Заплутала мене маска моя.
Тепер ніхто правди не знає.

Вікторія означає перемога.
Вікторія означає допомога.
Вікторія означає тривога.

Вікторія ― це моє кохання,
Через яке я зазнав прощання;
Через яке я зазнав страждання.

Вікторія ввійшла в моє серце.
Вікторія заполонила моє серце.
Вікторія розбила моє серце.

Вікторія моя друга половина.
Без неї я, як не червона калина;
Без неї я, як без іграшки дитина.

Вікторіє, будь вічність зі мною.
Вікторіє, забери мене з собою.
Вікторіє, закінчиться це якою порою?

Навколо пустота,
Нічого немає;
Вона така проста,
Хто в ній витає?

Ти стоїш у цій пустоті,
І питання виникає:
Де всі дрібні частинки ті?
Це ніщо, хіба не знаєш?

Ні світло, ні тьма
Тебе огортає,
Суть дивна така,
Як і всіх ковтає.

Тут ні тиші, ні крику ―
Аж болять вуха.
Нема інших, диких;
А повітря? Яка задуха!

Ніщо центр має.
Там череп темний
Очі червоні відкриває.
Це ще час був буденний.

Отже, ми тьмою окуті,
Череп нас очима зомбує,
І ми одні одними забуті.
Хто нас тепер врятує?

Безмежна прірва переді мною,
На протилежному боці бачу тебе,
Не можу возз’єднатись з тобою,
Ти не хочеш зрозуміти мене.

Все туманом довкола оповилось,
Десь збоку чую твій ніжний сміх.
Як ти біля мене опинилась?
Мій коханий і блаженний гріх!

Твоя постать в тумані зникає,
Тепла твого тіла більше не відчую.
Я за тобою в прірву стрибаю
І в голові твій звабливий шепіт чую.

Постать твоя ще в очах моїх.
Я не можу позбутися образу цього.
Я не розумію ― хочеш божевілля мого?
Ти сама не розумієш вчинків своїх!

Уночі до мене сон приходить;
Невже відпочине серце моє!
Та ні! Я знову відчуваю тіло твоє,
Це божевілля ніяк не проходить!

Рано встаю змучений коханням я,
Але поруч у ліжку тебе не бачу.
Що таке зі мною? Я знову плачу,
І вкотре розумію, що ти вже не моя!

Ти вийшов із жіночого лона.
Ти помер. Зробили твого клона.

Весь час: життя і смерть.
Останній день. Все. Кінець.

Ти весело дитинство своє провів,
Але швидкий автомобіль тебе вбив.

Весь час: життя і смерть.
Останній день. Все. Кінець.

Ти розважаєшся. Повноліття святкуєш.
Ти своєю смертю рідних катуєш.

Весь час: життя і смерть.
Останній день. Все. Кінець.

Ти навчання у ВУЗі натхненно почав.
Тебе немає. Десь у ямі пропав.

Весь час: життя і смерть.
Останній день. Все. Кінець.

Гарна дівчина.Що ж робити? Весілля зіграв.
Ти мертвий. На дружину клеймо вдови поклав.

Весь час: життя і смерть.
Останній день. Все. Кінець.

Ти уславлений воїн на війні.
Тобі співають похоронні пісні.

Весь час: життя і смерть.
Останній день. Все. Кінець.

Треба пам’ятати весь час,
Що смерть може прийти в будь-який час.

Весь час: життя і смерть.
Останній день. Все. Кінець.