Він був людиною
Всіма покинутою.
Він був безумцем,
Який не мав однодумців
Він блукав по світі,
Не знаючи, де себе діти.
Він був зовсім не такий як інші —
Він був дикий, навіть більше:
Його проганяли з усіх усюд,
Щоб він не розносив їм свій бруд.
Та безумець і не потребував умовлянь,
Він ішов від них без всяких вагань.
Він ішов далі, щоб знайти місцину,
Де можна залишитись хоч на днину;
Де люди ще не всі хворі
І мають хоч трішки чистої крові.
Безумець шукав тих людей,
Яких не зачепив світовий демон цей;
Які живуть у мирі із Землею;
Які завжди здорові і веселі.

Та важко було знайти таких,
Тепер їх набагато менше, ніж колись.
Але безумець все ж надії не втрачав,
Весь час був у пошуках, не ловив ґав.
Мусить же бути така землі частина,
Де не отруєна жодна піщина.

Років пройшло багато,
Що тут можна сказати:
Ціла нескінченність,
А навколо буденність.
Безумець вже старець —
Незабаром його кінець.
А справа ще не завершена,
Він не знайшов світу довершеного.
Він не знайшов такого ж дикуна,
А навколо тільки отруєні кубла.

Але він буде до смерти шукати,
І навіть на неї йому начхати!
Він вірить у живе життя,
Де нема ґрат штучного буття.