Минула осінь була б не такою
і весни не продовжили б цвісти,

Не волосся -- вогонь,
і не погляд, а постріл!

Ну всьо, скінчились цьомки-бомки,
зів'яли квіти польові.

Живеш? Ну й жий!
Тривалість дня від твого існування

Тебе жадаю, прагну без ума,
Без тіні сумніву і ниточки вагання.

Я докопався до глибин
Хмільної сутности твоєї!

Ми мовчимо і знаємо, о чім.
Остання нота в зорянім хоралі –

Цей запах від коліс, з утоми почорнілих,
Пронизує вокзал, мов піт його і кров.

Хижо вітер видер промінь з рук
Дивен день дном до неба плив

Зустрілися Кава із Кавом,
Смугляві зернятка обоє,

Зустріла вáр’ята вар’ятка симпатична...
...Кавових зерен випари і мла

Торги на площах ще не припинялись, а стукіт в двері, як двосічний меч: о чом ти там віддав моє намисто з таких добірних і яскравих перел миттєвости осіннього серпанку?! У небі павутиння прохолоди, а хмари ниті білі та байдужі. Я перли ті збирала вже віддавна, хапаючи устами і руками вечірні роси ще й проміння ранку і так весна минала за весною...