Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Катерина Кукіб (1996)



Художня проза
  1. Життя продовжується!
    Вона, наче самотня біла лілея серед бурхливих вод. Наодинці її почуття можуть відкритися, вирватися на волю, розірвати ланцюги сором’язливості і злетіти далеко-далеко, аж туди, де лагідне сонце купає її у своєму промінні. Але в оточенні інших вона боїться вимовити й слово, висловитися, її душу сковують презирливі погляди однокласників. «Біла ворона!» - лунають звідусіль образливі крики.
    В її голові усе відпливає, тільки гостра образа ріже, здавлює серце, як тупий кинджал, який не приносить крові, а лише створює жахливий біль. Важкі солоні сльози-кристалики затуманюють очі, навіть тікати звідси важко. Скоріше б скінчилися уроки! І тоді дівчина знайде свій притулок – могутню природу. Лише вона розуміє й любить дівчинку. Вдома її ніхто не чекає: мати рідко проводить час з нею, батька вона навіть не пам’ятає. Тому тільки на зелених квітучих луках дівча знаходить розраду: розмовляє з травами і деревами, слухає мелодії солов’їв та шум річкових хвильок.
    Так минають дні. В школі її тримає лиш жага до знань. Та одного дня, в черговий раз почувши образливі слова, вона не стрималась і палко вигукнула: «Досить, я не така, як ви думаєте!» І втекла до матінки-природи.
    Головне, що дівчина цінувала себе такою, як вона є, і зберегла своє щире серце і ніжну душу. Вона ще доведе, що заслуговує на любов і повагу. Сьогодні це трішечки не вдалося, але ще буде завтра, багато-багато інших завтра! І дівчинка солодко заснула під колискові птахів з думкою: «Життя продовжується!».



    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка 3