Він її шукав. Він ночей не спав - так її жадав. Він цілими днями нічого не робив, тільки намагався знайти її. Він міг не спати, не їсти, не пити цілими днями, тільки її шукати. Минали дні, минали ночі. Йому ставало все гірше й гірше.
І от в один світлий момент немов відкрилося небо і з нього пробилося світло. Він відчув її. Він зустрів жінку, в якій побачив усе своє, все те, що він шукав. Йому сподобалося жити, жити так, відчуваючи її. Він радів однією думкою, що вона є, і що вона вже близько.
Йому було начхати, що вона не його, що вона його не знає, не хоче і не належить йому. Він здатен був зробити все, і зробити так, щоб вона стала його.
Все стало світлим і м"яким. Він віддавав їй все, що мав, щоб її заполонити, присвячував їй все, щоб у себе заманити, нехтував усим навколишнім, щоб її здобути. Жінці це не могло не сподобатись. Вона запала його увагу, турботу і пошану. З кожним днем ставала все ближче і ближче до нього.
Жінка й сама не помітила, як стала його. Вона була щасливою. А він ішов все далі й далі. Він хотів спробувати смак неба. Він хотів на небі бути. Вони були одним, одним єством, яке жило в одному дусі. Вони жили, йшли і відчували однаково. Він і жінка плавали і не знали, як жили, поки не були разом.
Але це все в один плавний момент перейшло в щось інше,в щось не те.
І колись він можливо дізнається, що єдиною її аферою є те, що вона не жінка.

Будильник, шоста, бодун, сухість, повний холодильник, важко вибрати, брудний одяг,розкуйовджена зачіска, пресс-брифінг за годину, перукар за пів-години, органайзер дзвенить, вода лише гаряча, бодун, канали лише розважальні, пиво лише слабоалкогольне, бодун...Як добре, шо я не шоу-мен!
Сухість, бодун, люди, непонятні, слова, непонятні, пиво, непонятне, дами, непонятні, контракти, непонятні, похорони, непонятні, бодун, непонятний, чи вже не будун?.. Як добре шо я не шоу-мен!
Ресторан, дівки, хміль, вино, продюсер, дівки, коньяк, костюм, дівки, труси, дівки, готель, дівки, мартіні, ліжко, дівки...ранок, бодун...похорони...мої...Як добре, шо я не шоу-мен!
13,05,2009

Коли в роті сухість, а в шлунку таргани скребчуть шлункові стіни своїми лапами, а за вікном зависли у повітрі краплі того вонючого, брудного дощу, того, шо без озону, і вони просто висять і думають:”Навіщо?”, а кава сиплаться в шлунок і думає:”А шо тут роблять ці бридкі таргани, і чому вони не тонуть в мені, я ж кава. Чи може я не кава?”. От тоді в ці моменти лунання з колонок “Все в житті можливо!” стає якимось невпевненим, і що нам робити з ним? Їсти ж не хочеться. Навіщо годувати тарганів?
Але гітара біля стіни виглядає такою спокійною й незайманою, немов вона ніколи ще не лапалася п”яними, сильними руками. І це після такої бурної ночі. Її цілу ніч брали, гвалтували, робили з нею все і всяко, вижимали з неї стогіни всіх тонів, все з неї вижали, а вона лежить собі, немов тепер народжена на цей світ. Ще чуть-чуть струни підтянути і вона готова до нових стогінів. Гітара-гітарою, але шо робити з тими набридливими тарганами і тим дощем.
Як кажуть люди треба поєднувати приємне з корисним. На столі десь поміж пачок з сигарет, малюнків, записок і всякого бруду стоїть чашка. Це знак, шо ти її побачив. Чуєш? Це знак! Бери її! Бери її, заповняй і порожній її. І ще і ще. Ця чашка чекає на тебе. Вона твоя. Тільки вона здатна заставити зникнути тарганів і перетворити завислі каплі у повітрі на палкий, пахучий, свіжий дощ. Вона. Це Вона.
Де ти був вчора? Шо ти снив, а шо було насправді? Ех, нічого ти не знаєш. Хоч смак горілки пам”ятаєш?

26 градусів за Цельсієм. Ну кого то цікавить?Га?
Понеділок. Ой, ні, вибачте, середа. Хоча і це всім до одного місця.
Переді мною поставили попільничку, а я ж не люблю гасити сигарету в попільничці, й так ніколи не гасне, а лише димить всім в обличчя і всі кривляться від цього:”Тобі 20 років, а ти ще й сигарету не знаєш по-людськи загасити!”. Но і шо? А навіщо вони мені принесли попільничку, я ж люблю просто викинути фільтр з сигарети кудись в траву, попільничка паплюжить мою тендітну психіку. Ой це я її приніс. Я паплюжник тендітних психік, ха. За останній тиждень я зпаплюжив 78 тендітних психік, ой який я Великий Паплюжник!
Діти в школу з портфелями, а я з ларька з кульком набитим водярою і в окулярах, шоб очі не повилізали з своїх орбіт, діти виймають ручки, олівці, лінійки, а я бухло. О, як це приємно. Міністерство Алкоголізму на одному рівні з Міністерством Освіти. Наша країна процвітає, друзі! Ми робимо її всіма своїми силами.
Перерва.Діти йдуть в парашу курити сигарету на трьох, а я йду до вікна курити сигарету на одного. Я їх перевершив. Я мажорний чувак. Я люблю себе. Чуєте? Я мажорний, блатний чувак, респект мені! Я скурив сигарету і кинув недопалок через вікно в траву. Тепер моя психіка залишиться тендітною. Діти жруть жвачку, шоб ніхто не почув, шо вони курили, і йдуть на урок. А я знов надіваю окуляри, шоб очі не повилізали з орбіт і йду по місту в пошуках пригод.
Діти йдуть зі школи додому, а я валяюся бозна де, зато моя психіка залишилася тендітною…

В останню осінь не бачиш ні минулого,ні майбутнього,так само як не бачиш в осені ні початку ні кінця.Осінь приходить і йде,але остання залишається з тобою на все буття,чи може ти залишаєшся в ній на все буття?..
Ти бачиш ті жовті листя на голих деревах так,ніби бачив їх кожного дня,кожної миті,і ти завжди їх будеш бачити в останню осінь.Ти робиш не те що думаєш,а навіть те,що і не думаєш,і про що не думатимеш і потім,у майбутньому,адже його нема.
Дух і мозок від'єднується від тіла і десь літають,а повертаються лише тоді,коли тіло на грані вимирання,на кордоні між життям і смертю...
...як я люблю,коли ми на тому кордоні!!!