ЗОЛОТАЯ ЦИГАНКА

Осінь – легковірних оманка.
З небом синім все злито
Не сховатись ні де.
Осінь, золотая циганка,
Врочиш нам - ніби літо
Листопадом прийде.

Срібло Сонцем бавиться, грає,
М'яко щоки торкає -
Аж у серці бринить.
Осінь може пісню співає,
Може пастки ладнає
На кохання ловить.

Пестять, ніби теплії руки,
Та невдовзі вже круки
Почнуть зиму гукать.
Осінь – за коханням розлуки.
І солодкії муки
Що не знано ятрять.

Що там так нестерпно нас крає!?…
Веселик з небокраю
До природи кричить.
Рана до зірок аж сягає,
Втрата серце стискає -
То кохання болить. ..

Щож ти, золотая циганка,
Врочиш нам – ніби літо
Листопадом прийде!…
Листопадом прийде!…

2004

Перехрестя доріг – розпута.
Там нечистий живе – все плута.
Ти не бійсь підійди, як скрута,
Сила духу зірве ті пута.

ПРИСПІВ:

Твоя доля не спить –
Шлях широкий.
Коли серце щемить –
То неспокій.

Там зберем всі вітри – хай крутить.
Млин життя змеле все, що нудить,
Що не любимо ми відтрутить.
Та що треба нам те, не згубить.

ПРИСПІВ…

То ж розгілля шляхів покличе.
Множина – звір лихий, хай свище.
Дзвін довкілля гудить, мов віче,
Майорить край Світів – там ближче.

ПРИСПІВ:

Серце млосно щемить
У неспокій.
В борні щастя злетить
Яснооке.

* РОЗПУТА – слово запозичено зо старовинного повір’я про перехрестя доріг

Хореєм ані ямбом не пишу.
Сказати?... Так і зовсім не складаю,
Вітрами тільки душу одчиняю,
Піймати з них мелодії спішу.

Коли співа небес свята струна,
То техніці не треба вже настрою.
Відкоркувавши зиск природного настою,
Хмілієш ти сильніш, чим од вина.

Застільна

За чистим святковим столом
Сидіти нам доля дала.
Наповнимо душі добром.
І Вам, милі друзі, хвала!

Вишневий садок у вікно
Червоне намисто схиля,
Щоб чара життя, як вино,
Нам щастя по вінця лила.

Відкриємо наші серця,
Щоб дружба й наснага цвіли,
Відійде назавжди тертя –
Коханням наповнимось ми.

За чистим святковим столом
Сидіти нам доля дала.
Наповнимо душі добром.
І Вам, милі друзі, хвала!

Наповнимо душі теплом і добром,
Загалу усьому хвала!

Щедрий дощик полився,
Підвіконня дзвенить.
Струм під серце аж впився
І солодко квилить.
ПРИСПІВ:
То ж захмарене сяйво –
Брами райдуг в блакить.
Променеве гультяйство
Спомин літ ворушить.

По хмаркам пробіжатись
І поглянути вниз.
Бедрик дасть покататись
Де всесвітній відблиск.
ПРИСПІВ.

Запозичив би крила
З миготінь блискавиць,
І було б мені сила –
Чаклування зірниць.
ПРИСПІВ.

Стою в раю
Серед гаю
Біля водограю.
Іде хвиля
Із відтіля –
Зелена Неділя!
Іще з рано
Хату вбрано
І вже заклетчано.
Голубочки –
Дівки-дочки
Ідуть на таночки.
Линув дощик,
Блимнув громчик –
Веселися хлопчик.
В кожну хату
Чарку й м’яту –
Возрадуйся Святу!

Їду я з горба,
Щось скрипить гарба.
Чи то є журба,
Чи думок юрба.
Воли лопотять,
Шкутильгають, сплять.

Я їм раду дам –
Праці батогам.
Курява летить,
Все ж гарба стоїть,
А ота журба
Котиться з горба.

Покотилася,
Загубилася,
Бо там іздаля
Блиснула зоря –
Дівчина біжить,
Усмішка горить.

Коли сум виходить на дорогу,
То багаття зірок долина,
З двох кінців у місяця по рогу,
Всесвіт нам до серця прилина.

Чому сум наш інколи нестерпний!?
Може, так нам щось душа співа.
І тоді вже Світе невичерпний,
Та несуть неспішно десь дива.

Хтось створив так дивно, так об’ємно –
В сумі бачимо все вгору й вниз.
Щось тривожить нас у тім таємно –
В сумі є якийсь-то механізм.

Ждем печалі, як своєї долі.
В ній кохання і натхнення край –
Зазирнуть за межі тої волі,
А тоді і біль, і спрага хай!

Зранку Сонечко заграло,
Наступає Великдень.
Духу Божому сприяло
Благовіст у церкві – дзень.

Вгору Святий Дух піднесе.
Там музики з під небес.
Скажемо: «Христос Воскресе!».
Він Воістину Воскрес!

Променистий день щасливий.
Світять небо і життя.
З нами знов Христосе милий,
Мирне, чисте каяття.

Мить велика, час ласкавий!
Дзвони – птахи голубі.
Боже святий, Боже правий,
Славу творимо тобі!

Щоб прослухати пісню,
клацніть мишкою
на посиланні далі:

Бідний ряст мій, топчуть квітку
Прудко раз у раз,
Ти ж веснянку – добру звістку
Донесеш до нас.

А той люд немилостивий
Долю добува
У того, хто їм не мстивий,
Не ріже слова.

І відходить з добром в сердці,
Кличе в каяття,
Хоч його у дикім герці
Катує буття.
21.03.10

І за хмарою світиш,
Ненько – зірка моя.
Ти ж мене не залишиш,
Божа ласка твоя?!

Розгойдається вітер
Тай на хмари дмухне,
Роздере небу світер,
В мою долю майне.

Буде буйна та вільна,
На весь Всесвіт сяга,
З вихром виміру спільна,
Дивосвіт – берега.

По Чумацькому Шляху
Променюсь без кінця
Тай примірю папаху
Із галактик кільця.

Слухав з Вишньої ласки
Благовіста луну,
Великоднії паски
Спік із зерняток сну.

На духмянім порозі
Сяйво гріх поглина.
«Зануряйтесь, ви в змозі», –
Кличе нас далина.
21.03.10

Земле наша – куля дивная
На Чумацький Шлях зійшла,
Покотилася нестримная
На зірковім сяйві тла.
Підставля боки під Сонечко,
Що дається вона ма –
То буяє щире літечко,
То стосилая зима.
ПРИСПІВ:
Гей, метелиця хурделиться,
Завиває, низом стелиться,
Білих скрипок буйний скрес
Закидає до небес.

Хуртовиною розмелеться
Все, що зайвого було,
Скатертиною застелиться,
Десь вже свято загуло.
Народилося буремнеє
Та й святеє немовля,
І відкриє небо чистеє
Віфліємськая зоря.
ПРИСПІВ.

Щоб прослухити пісню,
клацніть мишкою
по посиланню
на Плейкаст нижче:

Зліта, моя Христинко –
Срібляста чистота,
Легка, мов павутинка,
Гарнесенька, проста.

Ласкаво Сонце гріло,
Нам вітерець співав,
Твій янгол легкокрило,
Тихесенько дзижчав.

Ти вгору запросила
Так радісно, легко
І Землю показала
Із Всесвіту свого.

Як хороше там було,
То промінь Бог нам дав.
Про біль душа забула –
Любов я тільки знав.

Онучка, ягодинка,
Який твій теплий край!
Та ніжная хвилинка –
Загублений мій Рай.

В твоїх обіймах Бога
Мені розкрилась суть,
Засяяла дорога,
З якої не звернуть!
2 жовтня 1997р.

З маленькою онучкою, яка тільки но почала спинатись на ноги, ми сиділи, гралися на килимі. Вона раптом підвелась, підійшла до мене та міцно стисла в обіймах.. Я миттєво відчув, що у хвилі млості любові розмовляє її душа і підіймає нас у якийсь, забутий мною, величний, світлий, добрий та непередавано ніжний Світ. За кілька секунд онучка повернулась до іграшок. А я за п’ятнадцять хвилин, на натхненнім запалі, вже закінчив перекладати це асоціативне спілкування наших душ на земну людську поетично-музичну мову.
Та головне ловіть у звуках та між рядків.

Щоб послухати пісню,
клацніть нижче на посиланні:

Україно моя, Україно,
Чом пісні не співаю Тобі!?
Не гараздого маєш Ти сина,
Моє серце і розум в імлі.

Заквітчай мене, Ненько, полями
І вітрами поринь в височiнь,
Мої сни розбуди солов’ями,
Чистим подихом в душу прилинь!

В Горнім домі небесному Твому
Не осяжнеє сяйво буя,
То любов зоряна і потому,
Там дорога до Бога Твоя.

Я прошу Тебе, мила, кохана,
Ти з’єднай мене з Богом моїм,
Надихни мене силою, Мамо,
Доторкнись вічним духом твоїм!

Та я ж хочу не їсти, не пити,
А любити Христа і Тебе
І не тільки одвічно би жити,
А розкраяти в зірки себе!

Запалали б вони теплом Божим
В океані із смутку і сліз.
І як був би на це я спроможним,
Натхнення промені сіяв би скрізь!
2 лютого 1993

Щоб прослухати пісню,
клацніть на посильці:

Сміється в небі Сонечко,
Тепленько, легіт дме,
Гарненькая дитиночка
Стежиночкою йде.

Веселий луг хвилюється,
Квітковий дух тече,
Високий гай милується,
Зозуленька кує.
Високий гай милується,
Зозуленька кує.

Співає даль прозорая,
Синіє височінь.
Спритненька донька милая,
До серденька прилинь!

Як красне твоє платтячко,
Квітує широчінь,
Хай ллється тобі щастячко,
Як небо, доля линь!
Хай ллється тобі щастячко,
Як небо, доля линь!
Травень 2003

Щаб прослухати пісню,
клацніть мишкою на посиланні:

Осінній ліс
Бринить всім віттям,
Пожовклим листям
Дме зоревій.
Печаль приніс
Журливий вирій,
І раптом стихло все
В полоні мрій.

Як гарно тут -
Літо бабине бродить,
Натхнення сходить
Згори до нас.
То нам приют
Наостанок приходить -
Природа годить
Чарівний спас.


Склепіння днів
Буя блакиттю,
Цією миттю
Сія життя.
Як відгук снів,
Між павутинням
Величний Світ майне
І майбуття.

А серце мре,
То сміється, то плаче.
Буття означе
Зарубку там.
Душа пливе,
Половіє в заметах,
То все у злетах
Дається нам.

30 вересня 2001 р.

Щоб послухати пісню,
клацніть на посиланні нижче:

Розмай, не питай
Чом іду я в зелен гай –
Там зозуленька кує,
Дятел дзьобом в серце б’є.
ПРИСПІВ:
Тож там котилося щастя моє,
Щось відгукнулося, та не взнає.
Мов солов’їная дзвінка весна,
Десь поміж вітами тане луна.

Шукай, доганяй,
Нехай лине з краю в край,
Щоб співалось і жилось,
Щастя кожному лилось!
ПРИСПІВ.
2 вересня 2009

(Пісня на музику автора)

На Хоролі тополі
І вербина - княжна.
Десь від них в нашій долі
Роздається луна.

День сопілкою плаче,
Поміж віттям тремтить,
Білим човником, наче,
За водою біжить.

Красна річенько, пава,
Аж до Сонця блакить.
А у небі ти Слава –
Веселковая мить.

Плине річка тихенько,
Легіт - спів, наче, дзвін.
Лине в серце легенько
Вишнім гомоном він.

І вже в небі довкілля –
Річка все обійма.
Може в неї весілля –
Фату вітер трима.

Щастя ллєш нам дощами,
Б’єш в заливчастий грім.
То летиш над дахами
У довічний свій дім.
Липня 2003 року

Щоб почути пісню, натисніть зсилку нижче
під поясненням:


Пояснення до змісту пісні:

Пісня про красу і значення енергетики, тобто душі (аури), річки і навколишньої місцевості, про безпосереднє відчуття автором цього чарівного явища.
Пісня сама прийшла до автора на березі річки Хорол у місті Миргород, коли він перебував там на лікуванні у санаторії «Слава», розташованого на березі оспіваної ріки.
У пісні:
Слава – сяйво аури (душі) річки.
Вишнім гомоном – тихим голосом Божих небес.
У довічний свій дім – у небесний рай річок де їх душі живуть вічно.
Ріка у вічному злеті між небом і землею. У цьому русі вона виконує свою місію – подає нам чисту красу та енергетику життя, може, чистить нас.
Вербина – українська мова під цим словом має на увазі, здебільше, острівок угруповання верб.
Княжна – тому, що вона у відчутті місцевості автором, була явленим величним центром тяжіння енергетики і краси довкільного пейзажу, що перетинався з каналом перетікання небесної енергетики ріки. Тому у пісні і не верба, а вербина, та ще й княжна, бо автор побачив верби не схиленими в журбі, а наповненими співами панування життя. У сплетіннях їх довгих кос “плаче” день від млості енергетичних коливань скритої від нас
аури ріки і, тремтінням звуків і ще чимось, не чутним вухом, вливає у місцевість, у людей, незбагненний нами напрямки, дух небес.
Автор дійсно відчував ці гармонії взаємодій у природі, та всі ці пояснення дуже приблизні.
Слова і музика пісні ближче до дійсності, але більшість змісту можна тільки відчути, і ніяк не відобразити напрямки логікою мови. Та це ж і є основна властивість будь якої пісні, якщо вона не роблена. Для цього, на думку автора, пісні і потрібні.

Раночку ясний,
Світе прекрасний!
Промінь злітає,
Луна гукає:

“Прилинь до поля
поміж травою.
Хай тебе доля
Вмиє росою!”.

Чисте та гарне
Життя не марне,
Теплеє літо
Сонечком шито.

Воно все бачить,
Все колисає,
Вічність позначить,
Нам побажає:

“Добра і щастя
Кожному дому,
Щире завзяття,
Вільну невтому!

Хай серце грає,
Всіх привітає! -
Хто всіх кохає,
Горя не знає!”.

27 червня 1997 р.

Нижче, по зсильці на Плейкаст.ру,
авторське виконання
з авторських записів:

Душам, що відходять од нас.
Ритуальна пісня - молитва.

У час жалоб - опочивання
Від справ людських, од метушні
Лети, душа, до осявання
В святу красу у далині.

Прийми її, наш Боже правий,
Пробач гріхи і сили дай,
І освяти у сяйві слави,
Відкрий небесний світлий Рай!

Зверши душі перетворіння
У світ веселок висоти,
У досконалість вознесіння
На верхній путь, де вічний Ти!
-------------------------------
Створено у день смерті моєї
неньки у 1994 році.
Нижче, по зсильці на Плейкаст.ру,
авторське виконаня
на концерті 2003 р. -
авторський вечір в УКЦ м. Харківа.

Бідолашна зозуленька
Все чатує, все кує.
У просторі тяжко, Heнька,
Час наш плинний стереже.

Тільки варто запитати –
Відгукнеться в далині.
Як це добре ліпше знати,
Що вготовано тобі.

Але доля невпійманна –
Розіллється, як луна.
Нездійсненність притаманна –
Якщо ждеш, тіка вона.

Не спитаєш, то не встигнеш –
Заблукаєш, не знайдеш.
А спитаєш, то застигнеш –
Від печалі пропадеш.
22 вересня 1996

Нижче, по зсильці на Плейкаст.ру,
авторське виконання у 2003р.
на авторському вечорі в УКЦ м. Харкова

(Про відчуття «гука»
під час дощу,
що сприйнявся,
як нестерпний сум.)

А сьогодні дощ, тихо ллється сум.
Темно вже нехай, та як би не глум.
Світлий йде розмай – лихо обмине.
Теплий, рясний дощ, пожалій мене!

Пожалій мене, серденько не край,
Сонечко відкрий, веселку заграй!
Небо, запалай всіма барвами –
Хай передчуття будуть марними!
27 червня 1996

Я бачу, як падає хмара
На обрії рясним дощем,
Майже, як плаче гітара,
Переливаючи щем.

Душе моя, принишкла,
Ждеш блискавицю звідтіль,
До виливу так і не звикла –
Кожен початок – біль.

Струни натягнуті небом,
Тай од Землі аж до зір.
Що ж від життя мені треба!? -
Мабуть, той Всесвіту вир.

Червень 2009

На майдані сполох дзвонить.
Перебендя там сидить,
Та й на кобзі струни годить –
Правду людям говорить.

Гей, Перебендя,
Розкажи красненько,
Що не слід нам забувать:
……………………………………
…«Схаменіться, козаченьки,
….Треба долю спонукать,
….Як відкинем викибреньки,
….Почне воля нас гукать.

….Не вживеш на відсторонні, .
….Треба край свій заступать,
….Заіржали баскі коні,
….Нумо, вітер доганять.


….Вже близенько вороженьки,
….Ось і шаблі вже блищать.
….То ж отії злії беньки
….Залюбки нам постинать.

….Завихрило, закрутило,
….Та й знялася курява,
….Все хиталось, блиском било,
….Гайвароння аж звива.
……………………………….
Гей, кохані, не журіться,
Зустрічайте вояків.
Погуляла, як годиться,
Славна сотня козаків.

Гей, гідні хлопці,
Козаки-молодці,
Волю треба пам’ятать!»
…………….Червень 2008

Річенька сріблястая
Виграє на сонечку,
Скажи мені, милая,
Що на твому донечку?

Доля моя тяжкая,
Донечко не чистеє,
Та й вода не ясная,
Течиво не бистреє.

Люди мене стиснули
Кам'яними брилами,
Гріхи в мене скинули,
Як прип'яли вилами.

Вода життєдайная
В смутку замутилася,
Сила моя тайная
Та й занапастилася.

Прости мене, річенька,
Що я в тім не знаюся,
Змити горя з личенька
Та й не спромогаюся!

Річенька сріблястая
Виграє на сонечку.
Вірю буде, милая,
Чисто твому донечку.

Я – ніч і день, Земля блакитна,
Перед зорею став бузковою жагою.
І простота безмежності тендітна
Мене пронизує ранковою стрілою.
Палац дерев, об’ємність трав –
З них простір – лебідь білий
Маха крилами вічності заграв.
Співа у нескінченність
духмяну ніжність Вирій.
Безмовний виток істин –
Єднання духа нашого і серця Сонця,
Що сходить над красою небосхилу іскрин.
А дзеркало очей зірки вбирає аж до донця.

Музичнеє слово,
Яке ж ти нестримне!
Ти рвешся назовні -
Клекоче вулкан.
Іще не готово,
Та так, мабуть гримне -
Як в білій бавовні,
Іде крізь туман.

Глибинь нелогічна,
Знання ємкостисле,
Графічні постали,
Таємний розсол?
Напруга магічна
У розумі тисне -
Незнані сигнали,
Чи Божий глагол?

Із Краю, із долі,
Із Всесвіту, може,
Пливуть тії гуки.
Їм спину нема.
Чи дихає обрій,
Чи простір то гложе?! -
Солодкії муки!
Їх серце прийма.

Розгорнувсь заграв сувій,
Як там десь пустує змій.
Може то посеред ночі
Кінь рудий жита толоче!?
Аж під хмари тара-рам –
Промінець то тут, то там.

Цей промінчик не простий,
Біга він під зоревій.
Його Сонце упустило,
На ніч спати залишило.
Від кілка грець одв’язавсь,
Шкварити танок узявсь.

Дідко дощ став буркать злий,
Що онук гарцун такий,
Ланцюгом старанно клацав,
З пересердя аж заплакав.
Веселун – на хмару сів,
По ній громом торохтів.

Взяв ще берло та й махав
І свободи вимагав.
Не помітив – Сонце встало,
Все безладдя вщент пропало.
Лизень мати пригорнув,
Та простила, що утнув.