Зліта, моя Христинко –
Срібляста чистота,
Легка, мов павутинка,
Гарнесенька, проста.

Ласкаво Сонце гріло,
Нам вітерець співав,
Твій янгол легкокрило,
Тихесенько дзижчав.

Ти вгору запросила
Так радісно, легко
І Землю показала
Із Всесвіту свого.

Як хороше там було,
То промінь Бог нам дав.
Про біль душа забула –
Любов я тільки знав.

Онучка, ягодинка,
Який твій теплий край!
Та ніжная хвилинка –
Загублений мій Рай.

В твоїх обіймах Бога
Мені розкрилась суть,
Засяяла дорога,
З якої не звернуть!
2 жовтня 1997р.

З маленькою онучкою, яка тільки но почала спинатись на ноги, ми сиділи, гралися на килимі. Вона раптом підвелась, підійшла до мене та міцно стисла в обіймах.. Я миттєво відчув, що у хвилі млості любові розмовляє її душа і підіймає нас у якийсь, забутий мною, величний, світлий, добрий та непередавано ніжний Світ. За кілька секунд онучка повернулась до іграшок. А я за п’ятнадцять хвилин, на натхненнім запалі, вже закінчив перекладати це асоціативне спілкування наших душ на земну людську поетично-музичну мову.
Та головне ловіть у звуках та між рядків.

Щоб послухати пісню,
клацніть нижче на посиланні: