Як єпископи Московського царства канонізували свою Церков

(З книги Галини Могильницької «Літос»)

«У 1448 році єпископи Московського царства, очолюваного в той час Василем Васильовичем, названим Темним, розривають канонічну єдність із Київською митрополією, самочинно, без благословення патріарха Царгородського висвятивши собі окремого митрополита Іону.
5 грудня 1448 року і вважається офіційною датою утворення Московської(пізніше – Російської) Церкви. Існувала вона цілком автономно, мала свою ієрархію, виробила свої особливості в управлінні та обряді, отже, ні на яку тяглість від Володимирових часів, ні на яке правонаступництво щодо давньої Київської митрополії претендувати не могла та, зрештою, і не претендувала аж до XVII ст.
Визнання Московської Церкви і дарування їй патріаршої гідності відбулося аж через 141 рік – у 1589 році, коли вщент пограбовані турками східні патріархи змушені були мало не щороку звертатися до багатих московських царів по милостиню.
Так, у 1586 році до Москви прибуває по милостиню патріарх Антіохійський Іоаким, з яким Борис Годунов веде переговори про визнання Московської митрополії Собором східних патріархів та піднесення її до рівня патріархату. Отримавши щедру милостиню, Антіохійський патріарх обіцяє своє клопотання в цій справі.
У 1588 році до Москви прибуває вже сам первосвятитель – Царгородський патріарх Ієремія II, який перед тим відбув 4 роки ув’язнення на о. Родос, був пограбований султаном до нитки й ледь не втратив патріаршого престолу. Втратив тоді Ієремія II і свій патріарший храм – найпишнішу християнську святиню Константинополя було перетворено в мусульманську мечеть.
У 1589 році Московська Церква вже мала свій патріархат».

Якщо Московія створила свою Церков, то не зрозуміло, яке ж тоді відношення має Московський патріарх Кирило до хрещення Київської Русі?

Придбала книгу «Сіонські протоколи:
джерела і документи», прочитала і здивувалась...

Ярина Тимош


Матеріали публікації зняті адміністрацією.

(чотири статті, які написані під час дискутування
з прихильниками В.Ф.Я. і оточенням кандидатів,
які програли перший тур виборів 2010)

1
Вибори і фальсифікація – явище випадкове, чи закономірне?

24 січня 2010 року в телепрограмі «Майдан» (5-й канал) міністр МВС України Юрій Луценко сказав, що в областях, де місцева влада знаходиться в руках партії регіонів, планувалося масова фальсифікація виборів на користь В.Ф. (каруселі, голосування в останню годину до закриття виборчої дільниці за тих, хто не прийшов голосувати, голосування «на дому» без довідок про стан здоров’я тощо) з тим, щоб вже в першому турі В.Ф. набрав більше 50% голосів і мати можливість «швиденько» його проголосити президентом України.

Але дії міліції зупинили масову фальсифікацію, такі випадки були, але не масові.

Від себе додам: більшість членів ЦВК – це прихильники партії регіонів. Швидке проголошення президентом України саме цього пана, а точніше пахана, реально могло б бути.

Ще раніше на цьому ж каналі представники екзіт-пола національної соціології заявили, що на сході (вотчинах В.Ф.), особливо в Луганській області було сфальсифіковано до 7% голосів на користь саме В.Ф..

Як у подальшому стримати молодчиків любої масті, які всіма веслами гребуть до корита?
Що може зробити проста людина?

2

«Януковичі» в законі всю Україну не залякають і не куплять.

Це вони робили і роблять у своїх вотчинах, де робочі і бідні люди залежать від них роботою, грошима і життям.

Тому у регіонах, де люди голосують по совісті, штрейкбрехери В.Ф. і штрейкбрехери оточення тих кандидатів, які програли перший тур зараз агітують, щоби люди голосували «проти всіх», або не приходили на вибори взагалі, щоб мати змогу скористатися цими бюлетенями вже купленим членам дільниць виборчих комісій на користь В.Ф..

Саме так було зроблено у першому турі виборів в останню годину перед закриттям виборчих дільниць. Тоді януковичі сфальсифікували близько мільйона голосів. Зараз до цієї фальсифікації підключилися всі, хто брехав про Юлію Тимошенко.

Основні лозунги поганців:

а) «Ці кандидата погані, тому треба голосувати проти всіх». Звісно без пояснень. Бо на злодії і шапка горить.

б) «Їх програми однакові». Злісна брехня. Хоча б взяти питання мови, культури, спілкування з європейськими країнами тощо.

в) «Вони однакові». А це вже повна шизофренія. Хіба можна порівняти невігласа з людиною, яка культурою і національною свідомістю на рівні керівників європейських держав. Людина, яка зростає разом із своїм народом.

г) «Захищайте свої принципи». От тут вже все зрозуміло. Захищайте кожен свої принципи, а принципи України хай згинуть. Моя хата с краю.

ґ) «Ми вже втомилися від виборів, не приходьте на вибори». Це найкращий варіант для партії регіонів: виділено декілька мільярдів на підкуп членів комісії. Вони цинічно користуються бідністю нашого народу.

До цього можна додати: ЦВК, в якій більшість прихильники ПР, вже провадить дії по виключенню із членів виборчих дільниць представників із партії Батьківщина. Це вже відбулося в Донецьку і Луганську.

У ВР України, користуючись підкупленою більшістю, партія регіонів корегує закон про вибори президента на фальсифікації виборів. Головну роль у цьому, збурений поразкою, для якого «час НЕ настав», відіграє Володимир Литвин.

3

Чому українці бідні?

Чи тому, що дурні? А чому дурні? Чи не тому, що бідні?

Можна і так пояснювати. Але все це не є суттю питання. Та й не такі вже дурні українці. Скоріше навпаки, багато з нашого народу вийшло видатних людей.

Так в чому ж справа, що ми не як не станемо на крила? Що з нами – братами і сестрами? Вже й віру комуністичну змінили на християнську, а душі немає.

Невже ГОЛОДОМОР так спотворив нашу душу і розум? Невже ми дійсно постголодоморна нація? Чому ми не бачимо ворога там, де він є, і бачимо там, де його немає? А як побачимо, чому боїмось його?

Ось знову вибір. І ми знову боїмося сказати ворогу, що він ворог. Або ж підкорено дивимося йому в очі, щоб хоч крихту кинув з того, що у нас одібрав?

4

Країна, яку прагнуть «закатати під асфальт»

В.Ф. – це біг-борд Росії. За ним ідуть не тільки олігархи України, а і олігархи Росії. Всі вони не українського походження. Для них Україна – це територія, український народ – робоча сила.
В.Ф. фінансують країни, які голодомор в Україні, штучно створений більшовиками, не визнають геноцидом українського народу.
Сила на знищення України реально може виникнути за президентства В.Ф.. Саме така людина може застосувати збройні сили України проти свого народу.
В.Ф. один з тих, хто у 2004 році намагався змусити Кучму, тодішнього президента, ввести війська в Київ. Боязлива людина дуже небезпечна.
Військові дії проти свого народу можуть стати поштовхом до громадянської війни, на якій дуже нагріють руки країни цього таємного союзу, особливо так званий Старший брат.

Січень – лютий 2010 рік