Ты все мечты ее разрушил, все оборвал без сожалений,
А ей никто так не был нужен, любила слепо без сомнений.
Пускай в свое больное сердце, доверчиво тебя впустила
Другие ль не стучались в дверцу? Стучались. Тщетно. Не открыла!
Она сильна, никто не спорит, ей ли боятся испытаний?!
Она снесет и это горе, и плакать вряд ли ночью станет.
Урок еще один освоит, себе поставит «незачот».
Не затоскует, не застонет... тебя в ночи не позовет!
За черным днем, пройдет неделя… в тумане месяц пролетит...
И будет жить, и станет верить... и даже может быть любить.

За вікнами люди, люди за вікнами
Спізнілим холодом наполохані
Носами хлюпають, дрижать повіками
Женуть сніжинки ніким не прохані

Вологим пальцем на склі замерзлому
Весняно-теплі малюю смайлики
Четвертий з другим сміються з першого
Мені так затишно, мені так лагідно...

Незнаний раніше запах,
По ліжку пливе туманом,
Таїться під ним омана,
Чекає на хижих лапах.

Вливай підсолоджений кисень
У чуйні вуста пурпурові.
Приховані в кожному слові
Чіткі розрахунки гульвіси.

Збентежені острахом перса
В долонях пекучих тавруй,
Вишневим безжально фарбуй
Фінал підліткОвої п’єси.

Ну, ось! Почалося… Дощить!
Змива павутиння і пил,
Забруднює осінь блакить,
що нею хваливсь небосхил.

Ну, ось! Почалося… Летить!
Без жалю і права на втечу,
Кружля та спадає щомить,
Веселкове листя надвечір.

Ну, ось! Дочекались... Прийшла!
І йде напівголою містом,
Тендітна й до щему сумна,
Спокусниця-осінь барвиста.

Чого від тебе я чекаю
Спитав у мене на світанку
Насамперед чекаю… чаю
І може поцілунок ранком

Ти посміхаєшся лукаво
Зникаєш потайки на кухні,
Кладеш в мої долоні... каву
Та все ж цілуєш щічки пухлі

Тиша згусла та задзвеніла…
Мов чужі, затремтіли руки .
В горлі слово закам’яніло.
Наполохавшись зникли звуки.

Час хитнувся й закляк раптово,
Кров по венах гайнула хутко.
Закипіла, й до серця - слово,
Понесла, як пекельну чутку

Сьогодення й майбутнє зблідло,
Міражем попливло минуле…
Навіть сонячне зникло світло.
Очі, бачили??? Вуха, чули???

Чи він був, чи усе наснилось?
Чи кохав, чи була жадана?
Чи то щастя моє загубилась:
Там де слова п’янка омана.

У всесвіті сьогодні тихо, тихо.
Між нами скло вікна - і більш нічого.
Така краса! А ти заснув на лихо.
Я ще не сплю, я на зв’язку із Богом

Зв'язок одноосібний - це байдуже.
Однаково Йому? Аж раптом чує?
Цим спілкуванням я лікую душу!
За нас молюся, не турбую в сує.

Люблю?, не знаю, може бути ні,
Любов приходить в різному вбрані,
А я тобі одне сказати можу
Ти скрізь, вві сні, в вогні, в негожі,
В мовчанні, в шумі, в радості, крізь біль,
В віршах, в надії, в зірці будь-якій,
Завжди! У всьому! Скрізь і Звідусіль!
На пам'ять серцем мОїм завчений давно
Й нічого вже забути не дано.
Ти розумієш? Я тебе боюся,
Та прагну марно порятунку, втечі,
Адже ти сон, повітря, божий знак...
Бажаю прихилитися на плечі
Люблю?, не знаю, більш нема ознак!

Подиху твого дотик
Сліз моїх штучний смак
Твоє розважливе – Проти?
Моє відчайдушне – Так!

Светра твого одягала
Танула від жаги
Мала врешті що мала
Те що було до снаги

Зайвого не питала
Ти не казав дурниць
З гідністю віддавала
Гідність свою на ніч

Вони одягнені в «армані» й «гуччі».
Жаліються, що зарплатня «Копійки!»
Запевнюють: коштовності всі штучні!
Та для піару зачинають бійки.

Вони не хиляться до землі-матки,
Як одягають «неотриманні видатки».

Народні долі вершать у палацах -
За океаном - на чужих прийомах.
Поки вершать, «моделів» юних маца.
А як звершать, везуть усіх додому.

Смакує кофе зранку перемогою,
Костюм із Франції вдягають з допомогою.

Ідуть до ради впевненні і чинні:
Тримають міцно в кулаках портфеля
«Близькі нам твої біди, Україно!»
«Ми за для тебе… поплюємо в стелю»

Ні, не слабка! Вона не здасться!
І течії не змінить в скрутний час.
Не зрадить своє серце, свого щастя.
Недоумки - відхрестяться нараз .

Якщо вона обрала - буде поряд.
На півдороги не верне назад.
Хай бозна що за спинами говорять.
Любов попереду, домівка, літній сад…

Можу більше віршів не писати,
Розчинитись у прозі буття.
Рахувати буденність. Рівняти
Ночі плинність, подовженість дня.

Погоджатиму душу з дипломом -
Урівняю з активом пасив.
Лише творчо мінятиму тонер …
Мабуть треба, щоб ґедзь укусив.

Я сьогодні відкрила скарбничку
І занурилась в скарби світів.
Ніби в темряві хтось запальничку -
Чирк! Зненацька мені засвітив.
Те, що бачила я – невимовне,
Незбагненне надбання людей.
Це мене затягнуло немовби -
осягати безмежжя ідей!
Я міркую, читаю, шукаю,
Наче жадібно п`ю зі струмка.
Неосяжні знання здобуваю
В павутинні і-нет павука.