Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ніна Яворська (1985)
Живу... Люблю... Пишу вірші... Якщо ви це читаєте, значить, я живу, люблю і пишу недаремно... Дякую всім, хто відвідує мою сторіночку)))))





Поеми

  1. Химерія
    Вона була маріонеткою
    в руках жорстокого життя.
    А доля бавилась монеткою:
    "Орел чи решка?Ти чи я?".
    Вона чекала щастя,радості,
    палких цілунків під дощем.
    А доля їй робила капості,
    єхидно сміючись на все.
    Вона втікала в сни,у марення,
    у кольоровий світ віршів.
    А доля в ній вбивала прагнення
    до хитромудрих слів-вітрів.
    Вона боролась,не завалася,
    до крові - руки і чоло.
    А доля з Богом сперечалася -
    щоб їй зіслав ще більше зло.
    А Він не міг додати труднощів
    отій,що й так свій хрест несла.
    Тож доля вдалася до хитрощів -
    у пекло ноги потягла.
    І там,за ціну символічную, -
    за тридцять грішних срібняків -
    продала доля бідну дівчину
    в роспусні лапи пияків.
    І совість долю не замучила,
    і смерть з косою не взяла.
    І доля тішилась блискучими
    монетами самого Зла...
    А та,що була просто лялькою,
    забавкою в чужих руках,
    звільнилась скоро,ставши пташкою, -
    її не втримали в нитках...
    * * *
    Літають ангели в сльозах,
    по небі бродять чорні тіні.
    Я вся заплуталась в словах,
    немов комашка в павутинні.
    Дзвінкими краплями роси
    ридає ранок над полями.
    А ти прощення не проси:
    в моєму серці чорні плями.
    А ти забудь про сонця смак -
    його ти більше не побачиш.
    І не дивись на мене так:
    нічого ти уже не значиш.
    І ти уже не "ого-го",
    ти вже не виняток із правил.
    Втікай із серденька мого:
    в моєму серці чорні плями.
    Усе це - п"яна маячня:
    твоє - моє палке кохання.
    Вмивалось сіре зайченя
    душі моєї щебетанням.
    І вже кадити фіміам
    не варто,хлопчику коханий.
    Ти повний нуль.Та знаєш сам,
    що ти уже такий звичайний.
    Тому танцюй в останні дні -
    в останні дні земного смутку.
    Десь там,в степів далечині,
    є хтось ще вищого гатунку...
    * * *
    Палають троянди червоні
    на заході літнього дня.
    В твоєму гіркому полоні
    вже вдосталь набулася я.
    Тож досить про тебе писати,
    і спогадом мучить себе.
    Тебе вже не хочу я й знати...
    А небо таке голубе.
    А небо так пахне квітками,
    так пахне осіннім дощем.
    Дерева з гіллями-руками.
    Колючий їжак під кущем.
    А я уже вільна.Я ВІЛЬНА.
    На крилах свободи лечу.
    У мене із небом все спільне.
    Я в церкві поставлю свічу
    за поле,за море,за вітер,
    за ліс і широкий Дунай.
    У цій розмаїтості літер
    байдужих думок не шукай.
    Не знайдеш ні краплі безглуздя
    в моїх кольорових словах.
    Вже осінь ламає галуззя,
    складає плоди в куренях.
    Усе це на містику схоже -
    слова між слоьзами бредуть...
    Палають над озером рожі,
    мою спопеляючи суть...


    2004 р



    Коментарі (3)
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --