Вона була маріонеткою
в руках жорстокого життя.
А доля бавилась монеткою:
"Орел чи решка?Ти чи я?".
Вона чекала щастя,радості,
палких цілунків під дощем.
А доля їй робила капості,
єхидно сміючись на все.
Вона втікала в сни,у марення,
у кольоровий світ віршів.
А доля в ній вбивала прагнення
до хитромудрих слів-вітрів.
Вона боролась,не завалася,
до крові - руки і чоло.
А доля з Богом сперечалася -
щоб їй зіслав ще більше зло.
А Він не міг додати труднощів
отій,що й так свій хрест несла.
Тож доля вдалася до хитрощів -
у пекло ноги потягла.
І там,за ціну символічную, -
за тридцять грішних срібняків -
продала доля бідну дівчину
в роспусні лапи пияків.
І совість долю не замучила,
і смерть з косою не взяла.
І доля тішилась блискучими
монетами самого Зла...
А та,що була просто лялькою,
забавкою в чужих руках,
звільнилась скоро,ставши пташкою, -
її не втримали в нитках...
* * *
Літають ангели в сльозах,
по небі бродять чорні тіні.
Я вся заплуталась в словах,
немов комашка в павутинні.
Дзвінкими краплями роси
ридає ранок над полями.
А ти прощення не проси:
в моєму серці чорні плями.
А ти забудь про сонця смак -
його ти більше не побачиш.
І не дивись на мене так:
нічого ти уже не значиш.
І ти уже не "ого-го",
ти вже не виняток із правил.
Втікай із серденька мого:
в моєму серці чорні плями.
Усе це - п"яна маячня:
твоє - моє палке кохання.
Вмивалось сіре зайченя
душі моєї щебетанням.
І вже кадити фіміам
не варто,хлопчику коханий.
Ти повний нуль.Та знаєш сам,
що ти уже такий звичайний.
Тому танцюй в останні дні -
в останні дні земного смутку.
Десь там,в степів далечині,
є хтось ще вищого гатунку...
* * *
Палають троянди червоні
на заході літнього дня.
В твоєму гіркому полоні
вже вдосталь набулася я.
Тож досить про тебе писати,
і спогадом мучить себе.
Тебе вже не хочу я й знати...
А небо таке голубе.
А небо так пахне квітками,
так пахне осіннім дощем.
Дерева з гіллями-руками.
Колючий їжак під кущем.
А я уже вільна.Я ВІЛЬНА.
На крилах свободи лечу.
У мене із небом все спільне.
Я в церкві поставлю свічу
за поле,за море,за вітер,
за ліс і широкий Дунай.
У цій розмаїтості літер
байдужих думок не шукай.
Не знайдеш ні краплі безглуздя
в моїх кольорових словах.
Вже осінь ламає галуззя,
складає плоди в куренях.
Усе це на містику схоже -
слова між слоьзами бредуть...
Палають над озером рожі,
мою спопеляючи суть...


2004 р