ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 А ВОДА ПО КАМЕНЮ (продовження 3)
ІНГІГЕРДА: РУНА КОХАННЯ І ЗАЛІЗА

На берегах Меларена, де сосни впиваються корінням у граніт, зростала Інгігерда – донька суворого Олафа. Її серце вже знало смак першої втрати, коли обіцяний вінець норвезького короля Олафа Святого розбився об волю батька. Але доля не готувала їй тиші. Зі сходу, де сонце встає над безкраїми лісами, прибули посли від конунга Яріцлейва – того, кого світ назве Мудрим.
Вона прийшла до нього не як тиха тінь, а як обіцянка весни серед холодних скандинавських фіордів. Вона не схилила голови перед коштовними скринями і розкішним хутром. Її згода була не покорою, а угодою рівних. «Я піду за тебе, – мовила принцеса, – якщо Ладога стане моїм віном, а ярл Рагнвальд – моїм мечем на твоїх землях».
Дракари вгризлися в берег Волхова, де північний скандинавський іній зустрівся з хмільним подихом руської землі. Вона зійшла на землю не як бранка, а як володарка, що везла в долонях холод морів, щоб розчинити його в золоті київських бань.
У сутінках храму, де віск плакав на камінь, розтанула шведська принцеса Інгігерда… а народилася княгиня Ірина, дружина престольного мужа Русі. Крок на білий рушник як крок у вічність, де прозорий візантійський серпанок обійняв дівочі плечі, важкі від скандинавських саг.
Ярослав простягнув їй шлюбний перстень, а вкупі із ним кинув до її ніг ключі від Ладоги, зробивши кордони своєї держави її квітуючим садом. Він дарував їй соболів та куниць, темних, як ніч над Дніпром, і перегородчасту емаль, у якій застигло небо, щоб варязьке серце забуло про тугу за фіордами.
А потім був бенкет – гучний, як битва, і солодкий, як дикий мед. Співали гуслярі, і хмільна пара підіймалася над столами, де воїни в сріблі пили за молоду княгиню, нову матір землі Руської. У просторій залі весільного бенкету, серед гучного сміху дружинників і розкотистого співу, вони дивилися одне на одного – і в тому погляді було розуміння, що їхній союз триватиме довше за їхні земні життя. Коли ж свято пригасло, лишивши тільки присмак вогню, їх чекала комора, встелена хутром і житнім колосом. Там, на ложі, що пахло травами й дев’ятисилою, германська гордість сплелася з мудрістю слов’ян, запечатуючи шлюбний союз не тільки воском і словом, а гарячою кров’ю, яка згодом розтечеться венами всієї Європи: скандінавська королівна Інгігерда, донька Олафа, прихилила свій залізний меч до золотого вінця Києва, ставши Іриною – миром для серця Ярослава. Дзвони Новгорода й Києва віддавали хвалу цій парі, де чоловік тримав у руках книгу законів, а дружина – нитку дипломатії, що зв’язувала королівські двори від Британії до Варязького моря.
Історія шлюбу Ярослава та Інгігерди не навіює сон про солодкі зітхання. Це була історія про два кремені, що викресали вогонь великої держави. Він, книжник і будівничий, знаходив у її очах спокій, якого не давали війни за престол. Вона ж стала його щитом у походах і княжою совістю в судах, чиє слово важило більше за полки дружинників. Їхнє кохання було карбоване в камені Божих осель, прописане «Руською Правдою» та скріплене долями їхніх дітей.
У стінах київського Дитинця, де повітря дрижало від передзвону соборів, зростало майбутнє цілого світу. Осердя дому – золотий вулик, де під опікою мудрого батька-книжника та владної матері-варяжки виковувалися долі європейських престолів. Молода княгиня Русі ростила дітей як ті молоді дуби та гнучкі верби, що мали затінити своїм листям королівські родові дерева.
У затінку княжих палат панував неспокійний дух пізнання. Там, де Ярослав схилявся над манускриптами, пахло пергаментом і ладаном, а на жіночій половині, де владарювала Інгігерда, дзвеніли скандинавські саги та іноземні мови. Діти виростали серед сувоїв і мечів, навчаючись однаково вправно тримати і перо, і державне берло. Вони бігали по валах Дитинця, ще не знаючи, що кожен із них стане стовпом руської землі. Володимир, Ізяслав, Святослав, Всеволод... У їхніх жилах північний лід матері змішався з київським сонцем батька. Вони вчилися правді в Софії та мужності в дружинних гридницях, готуючись розійтися по містах-уділах, як промені від одного світила.
Ярослав плів мереживо держави, де кожна нитка була сином, а кожна перлина – храмом. Він дивився на північ очима свого первістка Володимира, бо знав: хто володіє Новгородом, той тримає в руках ключі від варязького моря. Його Мудрість була мовчазною, як камінь Софії, і глибокою, як Дніпрові пороги.
А поміж синами-княжичами розквітали три ніжні троянди-доні, чиї імена стануть легендами далеких королівств. Єлизавета, Анна та Анастасія – вони вишивали свою долю в київських теремах, не здогадуючись, що їхні кроки відлунюватимуть у соборах Парижа, Осло та Буди. Вони везли з собою з Дитинця не лише скрині з паволоками, а й мудрість роду, навчивши королів ставити свій підпис там, де раніше стояв лише хрестик.
Інгігерда, сива і велична, наглядала за цим гомінким дитинством, знаючи: кожна дитина, що покидає ці стіни, – це жива нитка, яка прив’язує Русь до серця світу. Дитинець був їхньою колискою, але їхнім домом стала вся історія.
Родинне гніздо Ярослава та Ірини було сповнене дитячого сміху, що згодом розлетівся світом як передзвін зброї та золота. Вони ростили доньок бути королевами, а синів – воями і будівничими. Але доля материнська була виткана з розлук. Князівські доньки... Одна з них згасла, не встигнувши стати нареченою, інша – шукала спокою в молитвах на чужині. Вони йшли від неї, як кораблі за обрій. Інгігерда проводжала своїх дівчат у далекі краї – Анну до Франції, Єлизавету до Норвегії, Анастасію до Угорщини – знаючи, що кожна корона на їхній голові – то терновий вінець, а кожен чужинний палац – то вічна туга за батьківським Вишгородом.

травень 2026р.

Далі буде.


• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2026-05-15 09:28:24
Переглядів сторінки твору 530
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 14:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2026-05-16 00:11:14 ]
Гарне фентезі.

Ярослав не був слов"янином.
По батькові, як не крути, варяг, тобто швед.
Мати - зґвалтована п"яним Володимиром у Полоцьку- Роґніда- теж навряд чи слов"янської крові.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2026-05-16 01:31:18 ]
Цо ма п'єрнік до вітрака?!
Чи мова про походження Ярослава, чи про жінок, які були йому дорогі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2026-05-16 21:00:01 ]
"...германська гордість сплелася з мудрістю слов’ян..."

Чи то був хтось інший, не Ярослав?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2026-05-17 02:12:09 ]
Саме Ярослав, а не хтось інший!!!