Закраплена буденність
кров'ю крапок.
Три крапки у кінці -
якого краю?
Три крапки там,
три тут,
перекрапляєм
слова "живу"
в слова "перебуваю".
Знекровлене "люблю"
крапок чумою.
Трикрапка переділить,
промовчить
тебе до мене.
Полонені грою.
У Крапкограді
крапка
не болить.

© ммв

Затерявшись меж цветных клубков
бабушкиной пряжи,
бабушкиной кельи,
я вдруг уплотнялася,
становилась старше,
уходила из дому,
громко хлопнув дверью.
Ни смеясь, ни плача...

Подбородок — гордость,
ноги — перекрестки,
я бежала в радость,
я бежала в скорость.
Девочка-подросток,
не обутый взрослый,
жизнь в 13 - гадость,
жить в 13 тоскно.

Вот когда я вырасту,
перестану путаться,
все во мне распустится,
все раскрепостится,
ноги будут ровными,
руки станут птицами,
из-под пряжи вылезу —
повстречаю принца...
повстречаю принца...
повстречаю принца...
повстречаю принца...
повстречаю принца...
повстречаю принца...
повстречаю принца...

Бабушка устало клонит лоб,
бабушке любимой что-то сниться,
и тихонько сквозь открытый рот:
повстречаю принца...
повстречаю принца...
повстречаю принца...
повстречаю принца...

Рассмеялся ветер,
чистя перекрестки:
"...Жизнь в 13 - гадость...
Взрослые
подростки..."


© ммв

А як мені
не до чекання,
не до вагань,
не до жалю,
як не до сліз
і не до сміху,
не до "люблю"?

Недолюблю,
не прокажу,
не змовчу,
а ковтну й запнуся,
втомлю себе
в тобі,
навчуся
не доливать,
не ворушить,

не жить —
повз себе пропускать,
не чути
і не довірять.

А як же буть,
коли люблю?...

Недозмовчу.

©ммв

А він мене б узяв
у порваному платті,
зі збитим лобом,
счесаним коліном,
в сльозах гірких
і чорних по щоках;
узяв би грішну —
хоч наполовину
аби його,
аби в його руках.

Він би мене узяв
безсилу і незрячу,
холодну, мовчазну,
заблудлу;
таку неправильну
усю, невчасну;
він би узяв —
впивався щастям,
що лиш його,
що біля Нього,
гасну.

©ммв

Зіжмакати очі
листом невідправленим
і стиснути пальці у кров,
кришити слова
і ділити
за правилом
недолитої склянки
любов —
так звичайно нам.

©ммв

За сьомим днем
прийде
пора прощання:
грудневе "недо-ні"
і "недо-так",
цигарка за цигаркою
і смак
осіннього
пере-кохання.

©ммв

Твоя закоханість
глухим ударом,
тупим, без крику
поглядом у вчора
сміливо кинула,
що має право
на пришле "завтра",
фамільярдне "знову".

Твоя закоханість, —
(бездушна пані,
байдужа курва,
не рідня любові), —
плекає ревнощі,
паплюжить пам’ять,
не знає честі,
б’є в відкриті скроні.

Твоя закоханість —
в театрі драма:
заскупо грають,
нецікаві ролі,
актор — простак,
яка з актриси дама?

Два акти зіграно.
Завісу — вгору.

Твоя — закоханість?..

©ммв

Мене біля тебе зима розігріла морозами,
Завірюха мені розпалила на щоках вогонь,
Сніг об шкіру стікає дощем... А я на порозі.
Вже зізнання із губ... От і час. Я здаюся в полон.

Біля тебе мені розбарвилося буднє казками,
Обміліли моря, розлетілись пустелі за вітром...
Я й тобою живу, я й тобою повільно стихаю,
Розсвітив мені ніч, але день засліпив мені світлом.

Я молюсь і молю, я кричу і мовчанням впиваюсь...
(Мед інтимності слів і еротика подиху тухне.)
Я до тебе тремчу, усім болем єства відзиваюсь...
У дорозі до твого "люблю" моє серце оглухло.

©ммв

— Знімай пальто.
Тримай —
ось чай гарячий.
Не обпечи уста...
Спочинь з дороги.
---------------------
— Ось я малий,
то тато-мама...
Ти пий, ти пий...
Я просто гляну,
Чи ти не сон,
а чи не
приверзлося.
--------------------
— Твоя рука...
Які тендітні пальці...
Замерзли любі?
Дай-но поцілую...
Ось я, торкнись,
Ще зранку брився...
Я так люблю...
Пробач, що я
колючий...
-----------------------
А хочеш я
до зір дістану?
А може ковдру?
Мила, ти зігрілась?..
НЕ метушусь —
Я місця не знаходжу....
Дозволь торкнусь —
Чи, часом,
не наснилась.
©ммв

Відкрити очі,
розбудити у них море,
і віддати вії у полон
холодному вітрові;
торохтіти у потязі
незліч вдихів
і видихів,
і не зчутися,
як стати чужими,
щоб стати найріднішими;
хапатися за чоловічі погляди
і шукати у них підказки,
підтримки, чи хоча б
короткого "так" -
і жити -
жити, ступаючи на сірий асфальт,
кутаючись від морозу,
і чхати
від чудного смаку повітря,
тремтячи
і ховаючи сльози
від страху
і щастя;
тримати у долоні
цілий світ,
вмістивши його
у 4 квадратних сантиметрах
твого пальця,
згоріти у жарі
твого подиху
і відродитися
у спокої твого
"Я тебе так люблю" —
нам судилося.
©ммв

Просто
в голову лізуть
одні лиш чорти
і розіпнуті душі...
Просто
прикро від того, як
дивився на мене
геть чужий чоловік!..
Просто зайве на дисках....
В каві знову замало гущі...
Просто
я загубилась.
Без рідних неголених щік.

©ммв

Третій день
на столі
докоряє мені
недопита
уранці
кава.

Ображається
брудно-рожевий
самотній
замерзлий
стілець.

Щось сопе
і розлючено
скручує ковдру
постіль
не прибрАна.

Шматок
мила
в кутку.

І повисле
зі стелі
"КІНЕЦЬ".

©ммв

Нудно.
Нудно аж бере зло.
Замовкни.
Від слів твоїх тхне блювотинням.
Я йду собі.
---------
День.
----------
Не темни мені сонця.

Відстань між нами
хтось п'є —
вже видніється дно,
Залапаній чашці
не втримати більше секрету,
Нас, часом,
ця кава п'янила,
як в школі — вино,
Я, п'яна й дурна,
потрапляла у власні тенета.

Останній ковток, як бува,
віддає гіркотою, —
(А цей не лишає надії
й на кавову гущу), —
Тож вип'єм востаннє,
сміючись, обізвемо все грою:
Й кохання моє,
й титанічну
твою
незворушність.

©ммв

Я стомлено відводжу руку,
тягар богемського скла
плескає на руку вином.
Прокисло.
Не помічала.
©ммв

моє прокляття - моя любов
моя пристрасть - доля моя
у пеклі барв - мов у раю
без тебе -
полотна плачуть моїми слізьми

моя нелюбов - прокляття
без тебе з ними
я самотніша устократ
поміж тебе і них
я знайду себе

©ммв

Знервована
байдуже цідю губу
справа
крізь зуби
пропускаю
припухлі повіки
кричать про мій біль
і про пите вчора вино
за щастя
моє
твоє
без тебе
без мене
до дна.

©ммв

Твоє "люблю" й у пеклі не зігріє,
"Прости" - не дасть води напиться в спеку,
Твоє "вертайсь" - дорогу не покаже.

Твоє "люблю" торішнім пахне літом,
Зітлілим сіном під тяжким брезентом,
І медом, що аж щоки обпіка.

Твоє "люблю" моїм дитинством пахне,
Зів'ялим пахне черешневим цвітом,
Цнотливим тілом й корком від вина.

©ммв

Нам не впіймать вчорашніх поцілунків,
Ми стрімко стали утрачати пам'ять,
І вже себе боюсь тобою ранить,
Та світ чомусь вже не звучить так лунко.

Я не іду - я силюся зостатись,
Я намагаюсь впитися коханням,
І поступлюсь тобі в цьому змаганні,
Аби разом до фініша дібратись.

Ти зрозумій - стояння тягне долі!
Я все частіш собі пустопорожня...
І втримати мене іще: чи можна?
Я вислизаю крізь твої долоні.

©ммв

Мій світ об-ри-ва-ється... тріскають нитками миті,
Здригаються плечі - слабкі! - в унісон літакам.
Ще скільки зимових годин, - без тебе, - не спито?
Ще скільки відчути того, що ні-ко-му не дам?

Я в собі байдужість стомилася гордо плекати...
Я кисню жадаю! Я пристрасті прагну полону!
............................................................
Але - в'яжу руки... і пишу укази мовчати
(Лише літакам піднімаю привітно долоню).

Поки ночі і дні наші бігтимуть сірим потоком -
Доти навпіл ділить буду радощі, болі і сон.
Я до тебе - кожнісіньким словом, кожнісіньким кроком,
А ти ближчий до мене з кожним новим у небі крилом.

©ммв

у місто ламінованих снів -
(непотребу сховок) -
я тебе за руку веду,
тягну!
поглядом свічу морок,
маскую бруд.
----------------------------
лукава Ма'ра,
веду - брешу.
обманом на обмані
стелю твій шлях.
ти ж, тупо, йдеш,
наївно шлеш все нах,
а я повій
мадоннами хрещу.
----------------------
я п'яний блиск
за пристрасть видаю.
проклята я,
молитву зву прокльоном.
і вчу у снах
не бачить ламінату,
не-молоко у молоці
не помічать.
---------------------
триклята я,
те місто раєм зву.
веду - брешу.
веду - брешу.

©ммв

Між нами — світлофори, запалені червоним,
Криваво, незворушно, безмовно миготять,
Дороги поросли густою осокою,
Глухі до нас дощі щодня її дощать.

Між нами — небеса, лелеками не злітані,
Не чесані вітрами, утрачені шляхи.
А ми двома орбітами, ніким не звідані,
Незрячі, спішимо на різні береги.

3.06.2008

©ммв

Опісля безлічі прочитаних думок...

Опісля моря висказаних слів...

Ступивши поруч стомільйонний крок...

І знов не стримавши буденний гнів...

І щось забувши, чи згадавши знову...

Опісля тисячі пробачень тихих...

Сварок щоденних і палкого стону

Тебе ніколи із життя не змити.

В холодну ніч, після гарячих ночей,

І в спокої після годин буремних,

НЕ в перекір цьому я буду поруч,

А ЗАВДЯКИ всьому.

МИ недаремні.

6 липня 2007 р.

©ммв