Еклектика. Намішано тут, у невеличкому вірші, "карма" -Індія,індуізм, "Лета"- Стародавня Греція, "смокінг" -Європа, зрештою, "Господь" буває у християнстві та ще в кількох релігіях (наприклад, крішнаїзм), "рай" знову ж таки, ну і це все накладається на українське тло (бо "в лляній одежині", до речі, перед цим виразом мабуть? пропущена важлива кома).

Еклектичність метафоричного ряду зашкалює.

Окремо хочеться поговорити за Лету.

"Вони із тобою у тихім човні
по Леті пливуть до химерного раю."
По-перше, чому човен "тихий"? Це як? Човен без моторчика? Який глибокий смисл закладено у виразі "тихий човен"?
По-друге, Лета. Ріка забуття у давньогрецькій міфологій. Вираз "канув в Лету" означає "зник безслідно, наче й не було". Ще одне значення чи властивість - щоб стерти пам"ять, людина чи її душа повинна була напитися води з Лети.
Все.Щоб нею кудись плисти "в тихому човні" - про це нам греки інформації не залишили.
Але добре, може, шановна автірка зможе розставити всі крапки над "ї" та пояснити, що вона хотіла цим сказати? Чому саме Лета, а не Волга чи Темза? Чи Тиса? Я б зауважив, що по Тисі зараз в даний момент плисти навіть виглядає якось значиміше, ніж по якійсь там Леті.

І, нарешті, чому Рай "химерний"?

Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.

Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!

Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?

А можна і мені з вами?

Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!

Сягаєм, сягаєм!...

...потім ще по пійсять - і знову сягаєм, сягаєм...

...не зупиняємось на досягнутому...

...зачаровано сягаєм...

Сягаєм доти, допоки шпилі не починають тихо й голосно.

Після чого до нас двох доєднується сивина землі, і ми вже далі продовжуємо сягати втрьох.

Налив, випив, -сягнув!
Налив, випив, -сягнув!

Романтіка!

Головне - не озиратися назад.

А там, позаду нас,куди лише сягає зір, за нами ж, як за Форестом та й за Ґампом, уже вишикувались тисячі й тисячі сягателів, наших послідовників, наших співсосягателів! Прилетіли, голуби, до нас поглядами своїми, сягательними, зачарованими! І Петров з Бошировим в їх числі - бо ж захотілося їм полюбуватися на шпилі, що пронизають небо!

Це так зворушливо!

Сягаймо ж, браття!