Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Лета чи Тиса?
Еклектичність метафоричного ряду зашкалює.
Окремо хочеться поговорити за Лету.
"Вони із тобою у тихім човні
по Леті пливуть до химерного раю."
По-перше, чому човен "тихий"? Це як? Човен без моторчика? Який глибокий смисл закладено у виразі "тихий човен"?
По-друге, Лета. Ріка забуття у давньогрецькій міфологій. Вираз "канув в Лету" означає "зник безслідно, наче й не було". Ще одне значення чи властивість - щоб стерти пам"ять, людина чи її душа повинна була напитися води з Лети.
Все.Щоб нею кудись плисти "в тихому човні" - про це нам греки інформації не залишили.
Але добре, може, шановна автірка зможе розставити всі крапки над "ї" та пояснити, що вона хотіла цим сказати? Чому саме Лета, а не Волга чи Темза? Чи Тиса? Я б зауважив, що по Тисі зараз в даний момент плисти навіть виглядає якось значиміше, ніж по якійсь там Леті.
І, нарешті, чому Рай "химерний"?
Тетяна Левицька / Вірші
Тебе вибираю...
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
утіху на денці порожньої пляшки.
Чому, і сама я тепер не збагну,
кармічно з'єдналися на роздоріжжі?
Ховаєм від злості свою таїну,
щоб сиві тумани вплітати у ніжність.
Тебе вибираю свідомо? Та ні! —
Надісланих Господом не обирають!
Вони із тобою у тихім човні
по Леті пливуть до химерного раю.
Тебе вибираю, такого як є,
без смокінга, гриму в лляній одежині.
Нехай нам зозулька літа накує,
крилатої мрії і щастя донині.
Хоч вабить розкутих заласся* земне,
та щиру любов не спокутує щем цей.
Я Світ вибираю за те, що мене
він теж обирає не розумом — серцем .
Заласся * — задоволення
19.01.2026р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
