Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Оксана Колтун (1977)

  Рецензії поезії
  нема

  Рецензії на вірші
  нема

 Рецензія авторської аналітики
  нема







Рецензії

  1. Нарцис під знаком питання
    Процюк Степан. Аналіз крові. – К.: Грані-Т, 2010. – 144 с.-(Серія "De profundis")

    За тривалий період часу це була перша книга, з якою хотілося сперечатися, навіть не так – виявити і висловити свою точку зору. Автор активно заохочує читача до роздумів, через це кількість вже опублікованих рецензій на книгу не дивує. Тому зупинюся тільки на одній з тем, яка найбільше спонукала до оприлюднення коментарів на полях.

    Прийти на похорон коханого – добре, тоді як зберігати його листи все життя як найдорожчу реліквію, замість того, щоб прийти на похорон, – погано (c. 68). Проте часом особисте важить набагато більше громадської думки і вчинків, продиктованих нашим звичним “а що люди скажуть”. Нещиро поступатися своєю позицією собі на шкоду – кому від цього стане краще? Безособовій суспільній моралі? Чи робити вигляд, що радієш зустрічі, тоді як душа волає побути наодинці зі собою? Те, що І. Бунін – відомий письменник, не зобов’язує його бути привітним до незваних гостей у час усамітнення (с. 58). Та з погляду людини, яка вважає нехтування проявами визнання ознакою нарцисизму, а сам нарцисизм – поганим, до наведеного вище вчинку І. Буніна можна причепити бирку “погано”.
    Егоїзм, самозакоханість, пиха і гординя, нарцисизм і – жертовність, бажання і готовність страждати.
    Чи насправді так усе просто в наведеній дихотомії людської поведінки з антагонізмом по обидва боки тире і гомогенністю в кожному боці? Навіть більше: чи існує оте всім відоме протиставлення добра і зла; чи добре (правий бік, див. угорі) однаково добре для всіх, а зле (лівий бік) тільки зле? Автор сам починає вагатися у такій категоричності: “Але яке русло є правильним? Якби ж я знав… Що для одного їжа, для іншого отрута” (с. 24).
    Нарцис, якого я пам’ятаю з позакласного читання у середній школі, – молодий, вродливий юнак, який відмовляє німфі у своїй прихильності, а та не знаходить нічого кращого, як покарати його закоханістю у його ж відображення. Від такої любові юнак помирає.
    Що ж маємо за “Аналізом крові”? “Нарцис ненавидить себе” (с. 49). “Страждання – це безкорисливі пошуки власного Я. Нарцисизм – це фактично відмова від пошуку” (с. 49).
    Смерть – це закінчення життєвого плану. Нарцис пізнав любов. І помер він не від нерозділеного кохання до себе самого, а якраз від довершеності свого існування завдяки заповненню любов’ю. Ненавмисне, німфа допомогла йому досягнути бажаного.
    То чи любов до себе – зло?
    Щиро кажучи, першим аргументом на зміну бирки мимоволі виринуло “возлюбіть ближнього, як самого себе”. Все починається з любові до себе. Для декого, щоправда, це може стати єдиним можливим видом пізнаної любові. Та хіба варто засуджувати таку людину? Нарцису ніхто не потрібен, крім нього самого. Нарцис – особа самодостатня, хоча, й химерно самодостатня з погляду більшості. Пригадаймо, як веде себе пересічний егоїст: він прагне, щоб інші робили все для нього. У чому найчастіше звинувачують егоїста? Що він нікого не любить! А як повелося вже щонайменше дві тисячі років, нелюбов до інших автоматично означає нелюбов до себе. Тобто егоїст, на відміну від нарциса, не знає любові. Тому нарцисизм і егоїзм – різні речі, тоді як егоїзм і страждання аж ніяк не антагоністи, а дружненько ходять парою, бо страждання завжди там, де немає любові.
    Але ж і постраждати хочеться! Наприклад, наснажившись словами Ф. Достоєвського. Однак не слід забувати, що коли Ф. Достоєвський радить страждати для того, щоб стати письменником (с. 48), – це його, Достоєвського, вибір, який у жодному разі не тягне за собою висновок, що для досягнення результату (чи осягнення) кожній людині треба страждати. У кожного з нас свій шлях, і як слушно зауважує ще у передмові автор, “ні письменник, ні психоаналітик, ні священик, навіть коли вони всі талановиті й небайдужі до ближнього, не проживе за нас наше життя” (с. 7).
    Страждання – це відчування сильного фізичного чи душевного болю. А будь-який біль – сигнал, що ми робимо щось не так. Тому страждання швидше показує шлях, яким не треба йти. Але це моя віра. Так само, як віра у людські можливості. Якщо космічну порожнечу уявити мільйоноголосим оркестром кольорів і звуків, хвиль і частинок, які не усвідомлюються нами через особливості сприйняття органами чуттів, та від цього не перестають існувати, то й порожнеча кудись зникає разом з льодовими поглядами. Коли ж уявляти себе “на шальках космічних терезів, де всі ми є нескінченно малими величинами” (с. 12), то не дивно, що відчуєш себе людиною “надто слабкою, щоб подивитися в очі Сфінксу” (с. 25). Та ми в силі вибирати наші уявлення. І якщо Сфінкс страшний, то тільки тому, що віримо у це.
    Чому ж віра у власні можливості так шкутильгає? Не впевнена, чи С. Процюк погодився б відповісти наступною цитатою, та для мене це найвлучніша відповідь: “адже ми любимо себе, але так, наче… ненавидимо” (с. 20). Знову приходимо до любові до себе. І якщо подобається називати її егоїзмом, нарцисизмом, мазохізмом, жертовністю і ще чим завгодно, – називаймо. Для початку. Тоді з’явиться надія, що справжнє ім’я стане явним і відпаде потреба у стражданнях та замуровуванні вікон душі зсередини.

    “Аналіз крові” – гідна вдячності й прочитання розмова на теми, що торкаються передусім рушійних сил розвитку людських страхів, які можуть підштовхнути і до творення, і до руйнування. Три перші есеї (“Наодинці з порожнечею”, “Terra incognita”, “Нарцисизм і страждання”), як і обіцяв автор у передмові, ставлять багато питань, відповіді на які так і кортить відшукати й у тексті, й у собі, у своїх думках і переживаннях. Але інтелектуальна робота напружує, часом виснажує, і вже хочеться перепочинку… Прошу дуже: шістнадцять наступних коротких есеїв чемно очікують. Екзистенційні порожнечі заповнюються, мучительні роздуми закінчуються, часом і щасливо, абзаци прошиваються іронічними нотками, маленькі питання отримують прості відповіді… Та попри сюжетну завершеність, хочеться повернутися знову до відкритих фіналів першої частини, і питань, відповіді на які, можливо, так і залишаться за межами осяжного.

    13 квітня 2010 року



    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --