Странно и страстно мечется взор,
Вдруг углядевши дивный узор
Сребряных нитей, мерцающих троп,
Капелек цвета грез или снов
В нежных объятьях томных тонов,
Сердце влекущих снова и вновь
В тот первозданный мыслей поток
Что задевает струны души,
Восклицающих телу вдруг –
«Стой! Не дыши!»
И пульс, достигая горных вершин
Вдруг замерев, побудет в тиши, -
Лишь на мгновенье, и с места галопом
В коже жаркими волнами…. Что-то
Взору никак не дает оторваться,
Никак невозможно не волноваться
От странной игры желаний и света
Когда летний теплый ласковый дождь
Создаст бриллианты средь девичьих волос…

12.2011р.

Холодне серце керамічне, -
То був дарунок символічний;
Там місце є і для свічі,
Є і свіча сама, та… ні…
Їй не горіти більш ніколи,
Вона погасне після спроби
підняти фенікса з золи…

Зібравши доводи і вперто
Ламати сумніви і жаль!
Стояти твердо і до пекла
Іти за здійсненням бажань!

Шукати! Мріяти! Страждати!
Чекати приводу й тікати
Від власних страхів
І сумнівних дум!

Давити кров’ю в серці сум,
Без помочі ключів до раю –
Без парів, диму, інших трун
Я од свічі і снів тікаю!
Бо вже нема тепла…
Холодна, кам’яна – вона..
****
- Сестричко, сонце, не сумуй,
Я ж зовсім не страждаю,
І не сварюсь, не серджусь, не горлаю,
я навіть суму чи журби – не відчуваю…
- Прошу, сестричко – не жалкуй
Про вже содіяне,
бо ж не твоя вина,
Що серце впало без вина;
Давно уже не новина,
Що б’ються керамічні подарунки..
06.2011

Рожевим - для мене весь світ осіяє,
і трави, і землю усю покриває,
І сонце для мене, і небо рожевим,
у погляді світлому,
в серці безмежнім.
Сірим - тверезим і твердим, простим і сердитим
для мене являється світ нерозбитий.
І сірим, відвертим, несправедливим
є все в цьому світі, і це не-мінливо...
Чорним - жорстокими є наші дні,
гріховні і ниці наші думки;
Без світла не буде жити Добро,
як чорнії душі закриють Його!
Білою птицею жаркої Надії
Червоні з рожевого вибухнуть Мрії;
Сіра пітьма з чорними плямами
Освітиться зелено-жовтими днями,
З ними зустрінуться в світлі оркестрів
Спектри фотонів, ліній і треків
Розсиплеться різними сигналами в серці
І світ розмаїтиться,
бо ж він нечесний...
12.06.2011.

. Чому?
чому такі сумні вірші в думках твоїх витають?
Чому?
чому такі рядки палкі уста твої торкають?
Ти Жінка!
Так! Ти- щастя, радість й горе,
тендітна, ніжна й нерушима світова опора!
Сирена, німфа, муза й амазонка –
Це все є Ти –
жона, кохана, мати й донька...
Тяжке життя Твоє й палке,
але і буднями жарке
од вічно вогнища Буття
що Ти підтримуєш в умах!!!
Отож,
відкинь сумні думки,
бо Ти- Життя, і Світ є Ти,
і попри всі людські страхи
бажаю - Сонцю - розцвісти!!!
07.2010.

Скука и грусть –
живу, ну и пусть.
Нормально и так –
ведь это пустяк.
Ведь каждый из нас
увидит в свой час –
все то, что искал,
быть может, терял,
все то, что ушло,
быть может – не то...
Как знать, чего ждешь,
пока не найдешь?...

…………………………………………………………………………………


Но все же,
все то же,
смеяться негоже,
но очень похоже
на шуточки судьбы.
Ища, и найдеши,
К вопросу придешь ты –
Оно? Иль не это?
И как бы при этом
Не начать войны…

Войны с судьбой,
С самим собой,
Меж телом, разумом, душой,
Ища в броне ума покой,
Железом мыслей ведя бой,
Как правду не убить?
2008

Невже так віриш ти у мене?
Невже так віриш в мою кров??..
ти справді думаєш я здатен віддатись серцем? О Любов...
моя Любове... Де ти? що ти??...
ніхто не знає що є що
знаття не має і не бути йому ніколи ні-про-що...
Доки не скажеш добрим людям: -
"Прощайте добрії і злі,
мене забудьте не любіть,
не поминайте жодним словом,
ділами знову не будіть...."
бо лише так, попід покровом
землі і дерева, небес
знання здобудемо про сенс
такого вічного живого -
 Що Є Любов.
Що є любов???
Що є Любов'ю? що Коханням??
А що лиш хімія? Бажанням
тілесним втіхам дати рід -
давно задурений інстинкт,
що кров'ю грає, виграє
двобій із розумом, дає
лиш серцю фору, але сам
(умілий, спритний диверсант)
підкорить швидко все твоє,
і моє тіло - не моє,
і наші думи повні снів
лишень послухай моїх слів....
30.07.10

Вновь вернулись времена
о которых забывал я
О которых как-то странно
вспоминали немечтанья

Снова лёжа в темноте
я смотрю куда-то в тень
снова режет свет глаза
а на слух лишь музыка
влияет положительно
продолжительно
предусмотрительно включённая
на слишком мелкой громкости
не сам я в этой плоскости
И к чёрту все подробности
зато без лишней подлости

Пересилив лень
рассеять эту тень
так трудно включить свет
Настрой А он не ждет

И снова карандаш
блокнот постель
Кураж
удачи ейфория
пусть даже это стих без явного стиля
01.05.10

...(епіграфом)...
Какой заразной может быть любовь!
Как сразу манит приобщиться к касте…
Ведь прямо в сердце, а не в глаз, не в бровь
Порою ранит вид чужого щастья!
И сразу первый каверзный вопрос
Душа готова выплеснуть в пространство:
“Другим доступно исполненье грез,
а где МОИ Любовь и Постоянство?!”
(Андрей Кропоткин)

*************************************************

...И боль, и щастье, радость и горе
вокруг создают безумное поле,
в себя завлекая и окружая
любого посмевшего видеть, питая
те чувства, что сродные им,
и вовсе неважно – хорошим, плохим…
душу тревожит, в сердце стучит
коварный и подлый невидимый тип,
сладкий от крови внутренних слез
крик ненадежды несбывшихся грез,
вопль из души, сотрясая пространство
молит СЕБЯ дать Любовь, Постоянство…

Ты можешь не верить, но я ведь влюблён;
захочешь проверить, но это лишь сон;
ты призрак-мечта, повсюду со мной,
по краю сетчатки тревожишь покой,
бестелесный образ, мираж/дежав’ю,
всё время мечтаю, всем сердцем люблю
и жить не смогу без губ твоих света,
меда амброзии вкуса привета,
без радостных бликов в хрустальных глазах –
от их и улыбки я ласковый прах;
Ветром лукавым тебя окружу,
честным туманом сердце вскружу,
всю правду отдам без единой ошибки
по разрешению в виде улыбки…
2009

Навіщо кохати, як можна кохатись,
без будь яких наслідків порозважатись,
ілюзію щастя в оренду на ніч
узяти наповнену блиском із віч?...

Навіщо любити, як можна шалено
віддатись інстинкту і бути напевно
на восьмому небі від сліз насолоди,
не треба кохати, ми хочем Свободи!

Свободи від серця, душі і від болю,
свободи від предків, що тчуть нашу долю,
Волі повсюдно, Волі від всього,
Волі щоб гори зрівняти під поло,

горе забути, сум і журбу
навіки запутать у блуднім кругу!
Любов і Кохання!? Навіщо? Сміття!!!
Лишень насолоди дарують життя!

Не треба нам того, забудь почуття.
Нам душу підпалять лише відчуття.........

Тише!... Слышишь?!...
Любовь… Умирает…

Так іноді хочеш посидіти в тиші,
Так іноді хочеться мріяти лише,
Не чути ні світу, ні музики й серця,
Забути про вічність із долею герця...

Приходиш додому. Тут більше нікого.
Навколо лиш тиша...
Не чути навколо
Нікого й нічого, ні звуку в повітрі,
Жахом проймає в цій темній палітрі.
Страшно, бо знаю, СТРАШНО, Бо Чую
Як тиша беззвуччям по нервах маршує,
Тремтить і шепоче, слова ненависні,
І гарні й прекрасні, Чудові і Чисті,
Що душу тривожать в осінньому листі,
Турбують, ламають і біль обіцяють,
І зимні морози у серце пускають;
слова, що упали із уст ненавмисне...
Хто ж знав, що пошкодять?! Вони ж такі чисті?!!
Високі й колючі,написані Болем,
Серцем ПАЛЮЧИМ, враженим горем!...

...слова не погані (кляну ж поза очі),
Вони лишень сильні, терпкі,
... і пророчі.


“Тише!... слышишь?! любовь… умирает…”
2008